Постанова № 24209744, 15.05.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.6

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2012 року Справа № 2а/1270/2954/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Островської О.П.

при секретарі - Скляровій І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лугенергомонтаж" до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000442300 від 01.03.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року позивач ТОВ "Лугенергомонтаж" звернувся до суду з позовом до відповідача Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську, в якому послався, що відповідач провів документальну виїзну -позапланову перевірку ТОВ "Лугенергомонтаж" з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток підприємств за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2011 р. по взаємовідносинам з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ТОВ "ЛАТИФА", ПП "Неомаркет", результати якої оформлено актом 23.02.2012 р. № 190/2300/32138655.

На підставі даного акта 28.02.2012 р. відповідачем було винесено податкове -повідомлення-рішення № 0000442300 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 94 231,00 грн., та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4325,25 грн.

Позивач вважає, що висновки перевірки, на яких ґрунтується податкове повідомлення-рішення від 01.03.2012 р., не відповідають приписам Податкового кодексу України, положенням Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 р. № 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за №34/18772.

Так в акті від 23.02.2012 р. не зазначено жодного факту порушення позивачем вимог податкового законодавства, та не наведено жодного посилання на будь-який первинний документ, який би підтверджував таке порушення.

Крім того, в якості підстав для висновків відповідача в акті 23.02.2012 р. № 190/2300/32138655 наведено:

факти здійснення господарських операцій з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ТОВ "Латифа", ПП "Неомаркет";

в актах виконаних робіт "відсутні прізвища по батькові осіб, які її склали, у

зв'язку з чим не можливо підтвердити фактичне отримання послуг";

згідно з висновками актів про позапланові виїзні перевірки вказаних вище контрагентів начебто було встановлено порушення цими підприємствами податкового законодавства, укладення ними угод без наміру створення правових наслідків, обумовлених такими угодами.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону "Про оподаткуваня прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього

Закону.

Пунктом 134.1.1 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів

звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Отже для з'ясування питання щодо дотримання податкового законодавства з податку на прибуток за період дії відповідного закону необхідно:

Визначити суму скоригованого валового доходу за правилами п. 4.3 Закону.

Визначити суму валових витрат за правилами ст. 5 Закону.

Визначити суму амортизаційних відрахувань за правилами ст.ст. 8 і 9 Закону.

Суму скоригованого валового доходу зменшити на суми валових витрат та амортизаційних відрахувань.

Аналогічно цьому для з'ясування питання щодо дотримання податкового законодавства з податку на прибуток за період дії Податкового кодексу України необхідно:

Визначити суму доходів звітного періоду за правилами ст.ст. 135-137 ПК України.

Визначити собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду за правилами ст.ст. 138-143

Кодексу.

Зменшити суду доходів на суму собівартості та інших витрат.

Однак визначення вказаних сум неможливо без вивчення документів первинного обліку, які фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій та їх зміст. Більше того, без з'ясування вказаних сум немає об'єктивної можливості зробити обґрунтований висновок про заниження або завищення об'єкта оподаткування податком на прибуток, оскільки такі висновки можливо зробити лише після дослідження факту відображення тих чи інших сум у складі валових витрат (собівартості) та на підставі документів первинного обліку.

Але при проведенні перевірки відповідач навіть не з'ясовував повноту визначення сум доходів, про що зазначено на стор. 6 акта перевірки від 23.02.2012 р.

Таким чином, висновки акта перевірки не є та не можуть бути об'єктивними, тому що відповідачем не виконано вимог п. 134.1.1 Податкового кодексу України.

Крім того, в акті від 23.02.2012 р. не вказано жодного факту порушення нами вимог законодавства про оподаткування. Всі обставини, викладені в обох актах, стосуються порушень, які начебто були виявлені в діяльності інших платників податків - ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ТОВ "ЛАТИФА", ПП "Неомаркет", з посиланням на акти позапланових документальних перевірок вказаних підприємств.

Більше того, жодна з обставин, вказаних в акті від 23.02.2012 р., не може бути підставою для висновків акта про те, що правочини з нашими контрагентами суперечать моральним засадам суспільства, вчинені особами, що не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Всі вказані вище підприємства були зареєстровані в установленому законом порядку, мали назву, відокремлений баланс, рахунки в установах банку, печатку, перебували на податковому обліку, були зареєстровані як платники податку на додану вартість, відомості щодо них були внесені до Єдиного державного реєстру. Тобто вказані контрагенти повністю відповідали вимогам, що пред'являються Цивільним та Господарським кодексами до юридичних осіб.

Отже, зазначені юридичні особи мали цивільну правоздатність та дієздатність, тобто могли від свого імені набувати та здійснювати цивільні права та обов'язки, в тому числі укладати і виконувати договори.

Крім того, відповідач вказує свідомо неправильні доводи в частині того, що правочини із зазначеними контрагентами начебто не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків.

Так, всі будівельно-монтажні роботи, які були передбачені договорами з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ТОВ "Латифа", були фактично виконані, обладнання за договором з ПП "Неомаркет" фактично поставлено, змонтовано, претензій щодо його роботи або виконаних робіт не було заявлено як генпідрядником - ТОВ "ЛЕМ", так і замовниками.

Тобто правові наслідки, обумовлені договорами з вказаними контрагентами, фактично настали - замовники отримали роботи, товари, а підрядники отримали грошові кошти за виконані роботи та поставлені товари.

Посилання в акті на нікчемність угод з підстав, визначених ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного Кодексу України суперечать положенням вказаних статей, оскільки перелік нікчемних правочинів є вичерпним, податковий орган не наділений законодавством в односторонньому порядку вирішувати, чи є правочин нікчемним, чи ні. Крім того, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена судом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Більше того, згідно із ст. 234 ЦК України якщо правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, цей правочин є фіктивним. Такий правочин визнається судом недійсним.

На момент проведення перевірки договір, укладений позивачем із вказаними контрагентами, не були визнані недійсними. Таким чином, згідно з презумпцією правомірності правочину, встановленого ст. 204 ЦК України, всі укладені угоди є правомірними.

Жоден з договорів, укладених позивачем із згаданими контрагентами, не визнано недійсним в судовому порядку. Отже і в цій частині висновки акта перевірки від 23.02.2012 р., на підставі якого винесено спірне повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам та суперечать положенням законодавства.

Також відповідач, зазначаючи в акті від 23.02.2012 р. про безпідставність включення позивачем сум до складу валових витрат, посилається на те, що за результатами аналізу ланцюгів постачання ТОВ "Лугенергомонтаж" встановлено, що у другому ланцюгу постачання ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" мав взаємовідносини з ПП "Тиссона", проти якого порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва.

Позивач не погоджується з зазначеними висновками, оскільки порушення кримінальної справи відповідно до законодавства можливо лише щодо фізичної особи. Крім того, само по собі порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва, навіть якщо воно було вчинено щодо засновників або посадових осіб ПП "Тиссона", не означає недійсності правочинів, укладених між ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж" та ТОВ "Лугенергомонтаж".

Викладене свідчить про те, що при проведенні позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "Лугенергомонтаж" з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток підприємств за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2011 р. по взаємовідносинам з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ТОВ "ЛАТИФА", ПП "Неомаркет", результати якої оформлено актом 23.02.2012 р. № 190/2300/32138655, відповідачем було порушено цілу низку нормативних актів, висновки акта не відповідають фактичним обставинам, наявним документам, та суперечать вимогам чинного законодавства.

З огляду на наведене у податкового органу не було передбачених законом підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання та нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 01.03.2012 р. винесено безпідставно та необґрунтовано, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року допущено процесуальне правонаступництво, а саме замінено відповідача - Державну податкову інспекцію в Артемівському районі її правонаступником - Державною податковою інспекцією в Артемівському районі м.Луганську Луганської області Державної податкової служби.

У судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги, дав суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, також послався, що всі первинні підтверджуючи бухгалтерські документи у них є, вони надавалися відповідачеві під час перевірки, однак відповідачем не прийняті до уваги.

Представник відповідача позов не визнав, послався, що у акті перевірки правильно відображено допущені порушення податкового законодавства, оскільки позивачем не надано відповідні первинні документи на підтвердження господарських операцій з контрагентами ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ТОВ "ЛАТИФА", ПП "Неомаркет", а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено обґрунтовано.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 17 КАС України передбачено, що в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

- безсторонньо ( неупереджено),

- добросовісно,

- розсудливо,

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,

- пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення,

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статус державної податкової служби України, її функції та правові основи діяльності регулюються нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим Кодексом України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до статті 1 зазначеного вище закону, до системи органів державної податкової служби віднесено Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

Причиною виникнення спору по справі стало питання щодо включення до складу валових витрат сум по операціях з надання послуг та придбання товарів по операціях з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ТОВ "ЛАТИФА", ПП "Неомаркет".

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку, перебуває на податковому обліку у відповідача.

У період з 14 лютого 2012 року по 16 лютого 2012 року відповідачем проводилася документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Лугенергомонтаж» з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток підприємств за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року по взаємовідносинам з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ТОВ "ЛАТИФА", ПП "Неомаркет".

За результатами перевірки 23.02.2012 року складено акт №190/2300/32138655 ( т.1 а.с.15-23), згідно якого виявлені порушення п.п. 138.1.1. п.138.1 ст.138, п.п.139.1.9. п.139 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 94231 грн., в т.ч.:

- 2010 рік на 17 297 грн. ( у т.ч. за 4-й квартал 2010 р. - 17297 грн.),

- 1-й квартал 2011 року на 12248 грн.

- 2-й квартал 2011 року на 25783 грн.

- 2-3 квартал 2011 року на 64686 грн., в т.ч. за 3-й квартал 2011 року на 38903 грн.

На підставі акту цієї перевірки податковим органом 28 лютого 2012 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000442300 (т.1 а.с.24), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 98556 грн., з яких: 94231 грн. - за основним платежем, 4325,25 грн. - за штрафними санкціями.

Суд вважає, що у відповідача були підстави для прийняття зазначеного податкового повідомлення - рішення.

За приписами пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу» (далі - валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Крім того, згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з п.п. 138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 1.01.2011 року) витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

витрати банківських установ, до яких відносяться:

а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна;

ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно до п.139.1.ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат:

139.1.9. витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 8 вказаного Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менш трьох років, несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до установчих документів.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування валових витрат та податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу валових витрат та податкового кредиту суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Судом встановлено, що позивачем згідно з поданими деклараціями за період з 01.10.2010 року по 31.03.2011 року задекларовані валові витрати у загальній сумі 538239 грн., при цьому на формування даного показника мали вплив операції з придбання будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт та інші послуги сторонніх організацій.

В ході проведення перевірки відповідачем було встановлено, що позивачем завищено валові витрати за перевіряємий період за рахунок включення до складу валових витрат нібито виконаних будівельно-монтажних робіт від ТОВ «Лугпромстроймонтаж», ТОВ «Латифа», а також витрати з придбання обладнання від ПП «Неомаркет».

В судовому засіданні встановлено, що з посиланням на акт позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» від 11.11.2011 № 803/23-35554567 (код за ЄДРПОУ 35554567) з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. по 30.09.2011р., складений Ленінською МДПІ у м.Луганську, в акті перевірки від 23.02.2012 р. № 190/2300/32138655 податковим органом зазначено, що операції з придбання та постачання ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» товарів (робіт, послуг) на адресу підприємств контрагентів не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

На підставі вищенаведеного, перевіркою встановлено, що ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» не здійснювало і не могло здійснити операції з придбання товарів, (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу на адресу покупців, а отже правочини з придбання та продажу таких товарів, робіт, послуг, укладені ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» з постачальниками та покупцями суперечать положенням Цивільного кодексу України, іншим нормативно-правовим актам, а також моральним засадам суспільства, вчинені особами, що не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності та не спрямовано на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Із досліджених у судовому засіданні первинних документів, оформлених за результатами господарської діяльності позивача із ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» вбачається наступне.

20 жовтня 2010 року за № 20/10 між позивачем та його контрагентом ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» було укладено договір на виконання підрядних робіт по будівництву та капітальному ремонту (т.1 а.с. 25-27) та 14 додаткових угод до нього.

Згідно зазначеного договору «Субпідрядник» - ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» виконує роботи по будівництву та капітальному ремонту власними силами, здає роботи «Генпідряднику» - ТОВ "Лугенергомонтаж", виправляє недоробки, виниклі у межах гарантійних термінів експлуатації об'єкта за неякісного виконання робіт. Вартість та терміни підрядних будівельних та ремонтних робіт по конкретному об'єкту визначається на основі договірної ціни, погодженої сторонами, та оформлюється додатком до цього договору. Орієнтована вартість робіт на 2010-2011р. складає 300000,00 грн. в т.ч. ПДВ 50000,00 грн.

«Генпідрядник» оплачує «Субпідряднику» виконані об'єми робіт, згідно довідки про вартість виконаних робіт форми №КБ-3, складеної на основі актів приймання виконання робіт №КБ-2в, підписаної уповноваженим представниками сторін.

На підтвердження виконання цього договору вказаним контрагентом позивачем було надано наступні податкові накладні: № 2421 від 29.10.10 року, № 2491 від 05.11.2010 року, № 2591 від 15.11.10, № 2681 від 24.11.2010 року, № 2825 від 06.12.2010 року, № 13.12.2010 року (т.1 а.с.245-250), № 2961 від 20.12.2010 року, № 2974 від 21.12.10 року, № 2982 від 22.12.2010 року, № 246 від 17.03.2011 року, № 247 від 18.03.2011 року, №248 від 24.03.2011 року, № 245 від 05.04.2011 року, № 246 від 06.04.2011 року, № 21 від 23.05.2011 року, № 217 від 03.08.2011 року, № 218 від 09.08.2011 року, № 219 від 15.08.2011 року, № 220 від 25.08.2011 року (т.2 а.с.1-13).

Крім того, позивачем надано наступні акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в: акт приймання виконаних робіт без номера та дати за жовтень 2010 року (т.1 а.с. 151-154), акт приймання виконаних робіт без дати за листопад 2010 року (т.1 а.с. 157-162), акт приймання виконаних робіт № 1 без дати за листопад 2010 року (т.1 а.с. 165-169), акт приймання виконаних робіт без номера та дати за листопад 2010 року (т.1 а.с. 172-176), акт приймання виконаних робіт № 2982 за грудень 2010 року від 22 грудня 2010 року (т.1 а.с. 179-182), акт приймання виконаних робіт № 2890 за грудень 2010 року від 13 грудня 2010 року (т.1 а.с. 185-188), акт приймання виконаних робіт № 2961 за грудень 2010 року від 20 грудня 2010 року (т.1 а.с. 191-194), акт приймання виконаних робіт № 2974 за грудень 2010 року від 21 грудня 2010 року (т.1 а.с. 197-200), акт приймання виконаних робіт № 2825 за грудень 2010 року від 6 грудня 2010 року(т.1 а.с. 203-206), акт приймання виконаних робіт № 246 за березень 2011 року від 17.03.2011 року (т.1 а.с. 209-211), акт приймання виконаних робіт № 247 за березень 2011 року від 18.03.2011 року (т.1 а.с. 214-216), акт приймання виконаних робіт № 245 за квітень 2011 року від 05.04.2011 року (т.1 а.с. 219-222), акт приймання виконаних робіт № 246 за квітень 2011 року від 06.04.2011 року (т.1 а.с. 225-227), акт приймання виконаних робіт № 212 за серпень 2011 року від 03.08.2011 року (т.1 а.с. 232-234), акт приймання виконаних робіт № 215 за серпень 2011 року від 25.08.2011 року (т.1 а.с. 237-239), акт приймання виконаних робіт № 213 за серпень 2011 року від 09.08.2011 року (т.1 а.с. 242-244).

Також судом встановлено, що 1 березня 2011 року за № 1/03 між позивачем та його контрагентом ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» було укладено ще один договір на виконання підрядних робіт по будівництву та капітальному ремонту (т.2 а.с.14-15).

Згідно зазначеного договору «Субпідрядник» ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» виконує роботи по будівництву та капітальному ремонту власними силами, здає роботи Генпідряднику - ТОВ "Лугенергомонтаж", виправляє недоробки, виникши в межах гарантійних термінів експлуатації об'єкта за неякісного виконання робіт.

Вартість та терміни підрядних будівельних та ремонтних робіт по конкретному об'єкту визначається на основі договірної ціни, погодженої сторонами, та оформлюється додатком до цього договору. Орієнтована вартість робіт на 2011р. складає 60000,00 грн. в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.

«Генпідрядник» оплачує «Субпідряднику» виконані об'єми робіт, згідно довідки о

вартості виконаних робіт форми №КБ-3, складеної на основі актів приймання виконання робіт №КБ-2в, підписані уповноваженим представниками сторін.

На підтвердження виконання цього договору вказаним контрагентом позивачем було надано податкову накладну № 247 від 11.04.2011 року (т.2 а.с. 26).

Крім того, позивачем надано наступні акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в: акт приймання виконаних робіт № 248 за березень 2011 року від 24.03.2011 року (т.2 а.с.18-20), акт приймання виконаних робіт № 247 за квітень 2011 року від 11.04.2011 року (т.2 а.с.23-25).

Також судом встановлено, що в акті перевірки від 23.02.2012 р. № 190/2300/32138655, з посиланням на акт перевірки ТОВ «Латифа» ДПІ в Артемівському районі у м.Луганська від 14.11.2011р. № 471/23-20/36810950, податковим органом в ході перевірки встановлено відсутність у підприємства (ТОВ «Латифа») необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ТОВ «Латифа» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Господарські операції між ТОВ «Латифа» та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності.

З вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Латифа» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право-дієздатності ТОВ «Латифа», а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Латифа» та ТОВ "ЛЕМ" є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України (ЦКУ)).

Із досліджених у судовому засіданні первинних документів, оформлених за результатами господарської діяльності позивача з ТОВ «Латифа» вбачається наступне.

5 вересня 2011 року між позивачем та його контрагентом ТОВ «Латифа» за № 3/09 було укладено договір на виконання підрядних робіт по будівництву та капітальному ремонту (т.2 а.с. 27-28) та 3 додаткові угоди до нього.

«Субпідрядник» - ТОВ «Латифа» виконує роботи по будівництву та силами, здає роботи «Генпідряднику» ТОВ "Лугенергомонтаж", виправляє недоробки, термінів експлуатації об'єкта за неякісного виконання робіт.

Вартість та терміни підрядних будівельних та ремонтних робіт по конкретному об'єкту визначається на основі договірної ціни, погодженої сторонами, та оформлюється додатком до цього договору. Орієнтована вартість робіт на 2011р. складає 300000,00 грн. В т.ч ПДВ 50000,00 грн.

«Генпідрядник» оплачує «Субпідряднику» виконані об'єми робіт, згідно довідки про вартість виконаних робіт форми «КБ-3, складеної на основі актів приймання виконання робіт №КБ-2в, підписані уповноваженим представниками сторін.

На підтвердження виконання цього договору вказаним контрагентом позивачем було надано наступні податкові накладні: № 246 від 14.09.2011 року, № 247 від 20.09.2011 року, № 248 від 26.09.2011 року (т.2 а.с.79-81).

Крім того, позивачем надано наступні акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в: акт приймання виконаних робіт № 234 за вересень 2011 року від 14.09.2011 року (т.2 а.с.60-63), акт приймання виконаних робіт № 235 за вересень 2011 року від 20.09.2011 року (т.2 а.с.66-71), акт приймання виконаних робіт № 236 за вересень 2011 року від 26.09.2011 року (т.2 а.с.74-78).

Суд вважає, що первинні документи позивача щодо господарських операцій з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ТОВ «Латифа», а саме акти виконаних робіт приймання виконання будівельних робіт форм №КБ-2в та №КБ-3 не відповідають ознакам первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік або облік витрат та доходів підприємця, оскільки вони не містять посади, прізвища, ім'я та по-батькові осіб, які підписували ці документи і несуть певну відповідальність за відомості, вказані в цих первинних документах, а отже є такими, що виписані та підписані особою, яку неможливо ідентифікувати, що у свою чергу не дає можливості встановити факт наявності у цієї особи відповідних повноважень щодо підпису зазначених актів, вважаються складеними з порушенням вимог чинного законодавства і тому не можуть бути документом, який підтверджує право платника податків на включення до складу валових витрат.

В контексті перевірки фактичного виконання спірних операцій та виявлення документів, які в сукупності, прямо та/або опосередковано, могли би підтверджувати фактичне виконання робіт, суд також зазначає, що під час розгляду справи не надано доказів, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та в сукупності підтверджують фактичне вчинення вищезгаданих господарських операцій, а саме: наявності у ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ТОВ «Латифа» достатнього обсягу трудових ресурсів (у т.ч. залучених на умовах трудових або підрядних угод), у т.ч. відповідної кваліфікації, наявності у цих працівників відповідних розрядів, як-то передбачено договорами для виконання вищенаведеного значного масиву багатопрофільних робіт/послуг (у т.ч., наприклад, за додатковою угодою №1 до договору № 20/10 від 20.10.10, де кошторисна трудомісткість робіт за локальним кошторисом № 2-1-1 складає 0,437 тис.люд.-год; за додатковою угодою № 1 до договору № 3/09 від 5.09.2011 року, де кошторисна трудомісткість робіт за локальним кошторисом № 4-1-1 складає 0,932 тис.люд.-год; за додатковою угодою № 3 до договору № 3/09 від 5.09.2011 року де кошторисна трудомісткість робіт за локальним кошторисом № 2-1-1 складає 0,199 тис.люд.-год та за іншими договорами та додатковими угодами до них), підтвердження третіх осіб, на обєктах яких (на користь яких) за твердженням позивача виконувались роботи, щодо фактичного виконання спірних операцій, інших доказів, які прямо та опосередковано могли б в сукупності з іншими доказами або окремо підтверджувати фактичне вчинення вищезгаданих операцій та наявність яких у позивача обумовлювалась правом контролю за виконанням робіт за вищезгаданими договорами та які б спростовували висновки, викладені податковим органом в акті перевірки від 23.02.2012 р. № 190/2300/32138655.

При цьому, виходячи із загальних правил та звичаїв щодо обачності та обережності при виборі контрагента, позивач повинен був пересвідчитись, як зазвичай прийнято у діловій практиці, у наявності або відсутності у контрагента можливостей для виконання спірних операцій, проте, як вбачається з матеріалів справи, наявність можливостей у виконавця не перевірялась, а укладалися договори та перераховувалися кошти за оформленими документами про виконання робіт.

Крім того, під час розгляду позивачем не було надано будь-якого листування, доказів обміну комерційними пропозиціями з приводу укладання наведених вище договорів, що є звичайною діловою практикою при виборі контрагентів, у т.ч. з метою з`ясування наявності у відповідних контрагентів матеріальних та людських ресурсів для виконання певних угод.

Таким чином, суд вважає, що відповідач правильно дійшов висновку стосовно відсутності підтвердження належно оформленими первинними документами цих правовідносин, а відсутність реального характеру спірних операцій свідчить про нікчемність зазначеного договору, визнання судом правочину нікчемним не вимагається.

Що стосується придбання позивачем обладнання від ПП «Неомаркет» за договором від 1.08.2011 року № 02/08 (т.2 а.с.82) згідно видаткових накладних №35 від 1.08.2011року (т.2 а.с.83), №34 від 1.08.2011 року (т.2 а.с.85) слід зазначити наступне.

В судовому засіданні встановлено, що з посиланням на акт від 11.11.2011 №1804/231/37156794 позапланової невиїзної перевірки ПП «Неомаркет» (код за ЄДРПОУ 37156794) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.12.2010 по 30.09.2011 року, складений Алчевською ОДПІ, в акті перевірки від 23.02.2012 р. № 190/2300/32138655 податковим органом зазначено, що факт відсутності за місцезнаходженням ПП «Неомаркет» документів, які свідчать про фінансово-господарську діяльність, техніки та інших засобів, а також працівників, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства, надає можливість стверджувати, що підприємство, (його посадові особи) за місцем своєї реєстрації не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, здійснювати дії спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань.

Судом встановлено, що 1.08. 2011 року між позивачем та його контрагентом ПП «Неомаркет»» за № 02/08 було укладено договір, згідно якого «Продавець» - ПП «Неомаркет» зобов'язується передати у власність, а «Покупець» - ТОВ "Лугенергомонтаж" прийняти й оплатити отриманий товар, найменування: будівельні матеріали, обладнання, кабельна продукція в асортименті. Вид поставки: самовивоз.

На підтвердження виконання цього договору вказаним контрагентом позивачем було надано наступні податкові накладні: № 34 від 1.08.2011 року, № 33 від 1.08.2011 року (т.2 а.с.84,86).

Позивачем ні до перевірки, ні під час розгляду справи не надано документів, що підтверджують транспортування товару, придбаного у ПП «Неомаркет», а саме товарно - транспортних накладних, подорожніх листів, договору з транспортним підприємством на перевезення товарів, тощо.

Крім того, позивачем не надано доказів, які б спростовували висновки відповідача, викладені податковим органом в акті перевірки від 23.02.2012 р. № 190/2300/32138655 щодо не можливості здійснювати фінансово-господарську діяльність, здійснювати дії спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань (відсутність у ПП «Неомаркет», транспортних засобів, кількості працюючих осіб).

Тобто позивачем не надано належних первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій з придбання товару у ПП «Неомаркет».

Суд не приймає до уваги надані позивачем вищезазначені видаткові накладні, податкові накладні, оскільки зазначені документи свідчать тільки про те, що товарно-матеріальні цінності поставлялися на підприємство позивача. Однак, жодних доказів того, що зазначені товарно-матеріальні цінності були поставлені саме ПП «Неомаркет» до суду надано не було.

Не бере до уваги суд і видаткові накладні № РН-05 від 1.08.2011 року (т.3 а.с.200), №РН-06 від 1.08.2011 року (т.3 а.с.202), надані позивачем на підтвердження того, що в подальшому товар, який нібито було отримано від ПП «Неомаркет», було відчужено, оскільки зазначені документи свідчать тільки про те, що товарно-матеріальні цінності поставлялися позивачем УКБ Свердловської міської ради, однак доказів того, що зазначені товарно-матеріальні цінності були поставлені позивачу саме ПП «Неомаркет» до суду надано не було.

Також не приймає суд посилання позивача на те, що в подальшому товар, який нібито було отримано від ПП «Неомаркет» було відчужено на користь третьої особи УКБ Свердловської міської ради, ще й з огляду на те, що як убачається з зазначених видаткових накладних товар було відчужено за тією ж ціною, що і придбано.

Позивач не обґрунтував наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) укладення із ПП «Неомаркет» договору поставки товарів, які призначені для відчуження третім особам, при чому співвідношення складності реалізації господарської операції з відсутністю одержаної вигоди ставить під сумнів реальність такої операції, що фактично свідчить про відсутність прибуткового характеру даної господарської операції (що лише призводило до виникнення формальних підстав для збільшення обсягу валових витрат), не є економічно виправданим.

Суд зауважує, що угоди (господарські операції), які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість заниження податкових зобов'язань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (ст.207 ГК України) та є такими, що порушують публічний порядок (ст.228 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операції) правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тим, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, формування валових витрат за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 15.05.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 18.05.2012 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Лугенергомонтаж" до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000442300 від 01.03.2012 року відмовити за необґрунтованістю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено 18 травня 2012 року.

Суддя О.П. Островська