Постанова № 24209682, 16.05.2012, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2012 року Справа № 1170/2а-3960/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Хилько Л.І.

при секретарі судового засідання - Бабіч О.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - Ніколаєв С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 /по тексту - позивач/ звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби /по тексту - відповідач/ про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.09.2011 року №0002201710.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі акту перевірки №16/1710/НОМЕР_1 від 06.09.2011 р. «Про результати документальної невиїзної планової перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Житлобуд-БК»/код -37378324/ за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 року», яким зроблено висновки про порушення вимог ст.203, ст.215, ст.626, ч.1 ст.628, ст..629, ст..655, ст..656, ст..658, ст..662, ч.2 ст.689, ч.2 ст.712 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України /із змінами та доповненнями/ -неправомірне заявлення суми від'ємного значення з податку на додану вартість на 14 400,00 грн., в т.ч. за лютий 2011 р. на суму 14 400,00 грн..

Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеному в акті перевірки, оскільки господарські операції з контрагентом ТОВ «Житлобуд-БК»мали реальний характер. Правомірність формування податкового кредиту за результатами господарських операцій з вказаним контрагентом підтверджується первинними фінансово-господарськими документами.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в їх задоволенні відмовити. Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача посилався на те, що до Кіровоградської ОДПІ надійшов від ДПІ у Солом'янському районі /лист від 30.06.2011 р. за №б/н /7/23-08/ акт документальної невиїзної перевірки з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з контрагентами за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 р. ТОВ «Житлобуд-БК»/код -37378324/, яким встановлено нікчемність правочинів ФОП ОСОБА_3, р.н.к.о. НОМЕР_1.

Згідно з поданою ТОВ «Житлобуд-БК»до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва податковою звітністю з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 р. та за даними «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України», за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 р. платником податків ТОВ «Житлобуд-БК»задекларовано податковий кредит по взаємовідносинам з контрагентами на загальну суму 544 897,75 грн.. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів /послуг/ від підприємств-постачальників, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Житлобуд-БК»та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч.1, 2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів /послуг/ від ТОВ «Житлобуд-БК»до контрагентів-покупців, у зв'язку з відсутністю /не наданням для перевірки/ актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Таким чином, податковий кредит позивачем сформовано на підставі неіснуючих, безтоварних операцій, які відповідно не можуть використовуватись в оподатковуваних операціях /а.с.64-68/.

Згідно ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 16.05.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови в повному обсязі відкладено на 22.05.2012 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, позивач зареєстрований 04.02.2002 р. виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради як фізична особа-підприємець /а.с.19/, та є платником податку на додану вартість /а.с.20/.

Судом встановлено, що згідно з реєстраційними даними видами діяльності ФОП ОСОБА_3, зазначеними в акті перевірки, визначено:

- 20.51.0 -виробництво інших виробів з деревини;

- 51.53.1 -оптова торгівля деревиною;

- 52.48.9 -роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами /а.с.76/.

На підставі службового посвідчення від 01.11.2010 р. №066758 серії УКВ виданого Кіровоградською ОДПІ, згідно з вимогами п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1, п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу та наказу в.о. начальника Кіровоградської ОДПІ надано відповідно до доповідної записки від 30.08.2011 р. №587/1710, головним державним податковим ревізором - інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб Кіровоградської ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносиназ з ТОВ «Житлобуд-БК»/код -37378324/ за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 р. /а.с.71-74/.

За результатами перевірки складено акт №163/1710/НОМЕР_1 від 06.09.2011 р., в якому зафіксовано порушення позивачем вимог ст.203, ст.215, ст.626, ч.1 ст.628, ст..629, ст..655, ст..656, ст..658, ст..662, ч.2 ст.689, ч.2 ст.712 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України /із змінами та доповненнями/ -неправомірне заявлення суми від'ємного значення з податку на додану вартість на 14 400,00 грн., в т.ч. за лютий 2011 р. на суму 14 400,00 грн. /а.с.75-104/.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2011 р. №0002201710, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 11 255,00 грн., за штрафними /фінансовими/ санкціями в сумі 1,00 грн. /а.с.69/.

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №376999, товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-БК»/ідентифікаційний код юр.о. - 37378324/ 15.10.2010 р. зареєстроване Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією як юридична особа /а.с.22/. З 16.11.2010 р. ТОВ «Житлобуд-БК»зареєстровано ДПІ у Солом'янському районі м. Києва як платник ПДВ /а.с.24/.

Судом встановлено, що 16 лютого 2011 р. між ТОВ «Житлобуд-БК»/постачальник/ та ФОП ОСОБА_3 /замовник/ укладено договір поставки, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовника деревинне вугілля, замовник зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору /а.с.25-26/.

Факт надання послуг ТОВ«Житлобуд-БК»позивачу підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме накладною №10 від 17.02.2011 р. на загальну суму з ПДВ 14 400,00 грн.; податковою накладною №10 від 16.02.2011 р. на загальну суму з 9 999,36 грн., в т.ч. сума ПДВ -1 666,56 грн.; податкової накладною №11 від 17.02.2011 р. на загальну суму 76 400,64 грн., в т.ч. сума ПДВ -12 733,44 грн. /а.с.50, 51, 52/.

Оплату за доставлений товар позивачем здійснено в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок ТОВ «Житлобуд-БК»в повному обсязі, що підтверджується рахунком №14 від 16.02.2011 р. /а.с.48/ та квитанціями до прибуткового ордера №15 від 21.02.2011 р. на за суму з ПДВ - 10 000, 00 грн., №16 від 22.02.2011 р. на загальну суму з ПДВ - 10 000,00 грн., №11 від 17.02.2011 р. на загальну суму з ПДВ - 10 000, 00 грн., №14 від 18.02.2011 р. на загальну суму з ПДВ - 10 000,00 грн. /а.с.46/, №19 від 25.02.2011 р. -10 000, 00 грн., №20 від 28.02.2011 р. -6 400,64 грн., №17 від 23.02.2011 р. -10 000,00 грн., №18 від 24.02.2011 р. -10 000,00 грн. /а.с.47/, №10 від 16.02.2011 р. -9 999,36 грн. /а.с.49/.

Подальша реалізація придбаного позивачем у ТОВ "Житлобуд-БК" товару підтверджується копією контракту №09/10-1 про реалізацію позивачем /подавець/ фірмі Deolux Limited /покупець/ вугілля деревинне /а.с.196-204/.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996- XIV /далі за текстом - Закон № 996-XIV/, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

В пункті 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи належним чином складені на виконання укладеного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні».

Суд критично оцінює твердження відповідача про порушення з боку позивача в момент вчинення правочинів вимог Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина суб'єктів підприємницької діяльності, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

- такий умисел повинен виникнути до моменту укладення угоди;

- мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання учинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Відповідно до ст. 24 Кримінального кодексу України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачення його суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання.

Щодо наявності умислу суб'єкта підприємницької діяльності, то він визначається як умисел такої особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями частини першої статті 208 Господарського кодексу України.

Зазначена позиція відображена в Постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до Узагальнення Верховного суду України від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст.203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Отже, передумовою для встановлення факту нікчемності господарської угоди є встановлення факту її фіктивності, тобто безтоварного характеру, укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Факт нікчемності господарської угоди повинен доводитись належними доказами, як то вироком суду, що набрав законної сили, про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за відповідне злочинне діяння (фіктивне підприємництво, підроблення документів, тощо), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину в ухиленні від сплати податків.

Відповідно до приписів ст. ст. 6, 67 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 19, 58 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, чинним законодавством України не передбачено, що на одну із сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обов'язок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Крім того, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.11.2011 р. ТОВ «Житлобуд-БК»/код -37378324/ зареєстровано як юридична особа /а.с.61-зв./.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Посилання представника відповідача на те, що підписи від імені директора ТОВ «Житлобуд-БК»гр. ОСОБА_4 в документах, а саме податкових деклараціях з ПДВ, розшифровках ПЗ та ПК в розрізі контрагентів, реєстрі виданих та отриманих накладних, відповідно до висновку спеціаліста №123 від 29.04.2011 р. /а.с.142-149/, виконані не встановленими особами не може свідчити про правомірність визначення податковим органом спірних податкових зобов'язань, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідальність за недостовірність відображених у первинних документах даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Отже, відповідальність за достовірність особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської діяльності від імені ТОВ «Житлобуд-БК»покладається виключно на осіб, якими складено та підписано первинні документи.

Крім того, податковим органом не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що ФОП ОСОБА_3, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, допущені його контрагентами, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Відповідно до положень частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суду не доведено.

На підставі викладеного, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 23 вересня 2011 року №0002201710.

Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку податкового органу грошові кошти в розмірі 3, 40 грн..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі складена та підписана 22 травня 2012 року.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько