Рішення № 24205820, 14.05.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.12 Справа № 5015/814/12

Суддя господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., при секретарі Волошин О.Я., розглянувши матеріали

за позовом:Першого заступника прокурора м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м.Львів;до відповідача-1:Львівського комунального підприємства „Львівелектротранс", м.Львів;до відповідача-2:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів;за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів;за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради, м.Львів;за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Управління держкомзему у м.Львові, м.Львів;про:визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії.

За участю представників:

від прокуратури: Леонтьєва Н.Т., ст.помічник прокурора м.Львова;

від позивача: Щербай М.Д., представник;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: ОСОБА_2, представник;

від третьої особи-1: Крикус В.В., представник;

від третьої особи-2: Щербай М.Д., представник;

від третьої особи-3: не з'явився.

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м.Львів звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача-1: Львівського комунального підприємства „Львівелектротранс", м.Львів, відповідача-2: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м.Львів про визнання недійсним договору оренди не житлового приміщення та прилеглої земельної ділянки №375/02 від 27.12.2002р. та зобов'язання відповідача-2 звільнити нежитлове приміщення загальною площею 450 кв.м. та прилеглу земельну ділянку площею 1650 кв.м., яка знаходиться у м.Львові, вул.Вітовського, 57.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду, ухвалою від 02.03.2012р. порушив провадження у справі та призначив розгляд справи на 19.03.2012р., залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління комунальної власності Львівської міської ради, Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради, Управління держкомзему у м.Львові.

В судове засідання 19.03.2012р. з'явився позивач, позов підтримав. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 27.12.2002р. між Львівським комунальним підприємством «Львівелектротранс»(орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір №375/02 оренди нежитлового приміщення та прилеглої земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 450 кв.м. та прилеглу земельну ділянку площею 1650 кв.м., які знаходяться на балансі ЛКП "Львівелектротранс" і розташовані за адресою м.Львів, вул. Вітовського, 57. Як стверджує позивач, статтями 123, 124 Земельного кодексу України встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Частиною 7 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи, проте ЛКП «Львівелектротранс»власником вказаної земельної ділянки не є, та на її відчуження Львівською міською радою, як законним власником земель комунальної власності, уповноважене не було.

Крім цього, згідно статуту ЛКП «Львівелектротранс»(в редакції, що діяла на момент вчинення оспорюваного договору) ЛКП "Львівелектротранс" засноване на комунальній власності і є майном Львівської міської ради і підпорядковане департаменту міського інженерного господарства Львівсьої міської ради (уповноважений власник). Згідно п.4.4 вказаного статуту підприємство має право, за погодженням з уповноваженим власником, здавати в оренду лише устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, за винятком цілісних майнових комплексів його структурних підрозділів, філіалів, цехів, нежитлових приміщень.

На думку позивача, зазначений договір є незаконним, укладеним без достатніх правових підстав, оскільки відповідач-1 при укладенні спірного договору оренди з відповідачем-2, у відповідності до свого статуту та норм чинного на той час законодавства України, повноваженнями на вчинення вказаного правочину наділений не був, а правові наслідки вказаного правочину суперечать інтересам територіальної громади м. Львова в частині вільного розпорядження Львівською міською радою землями та майном, що належить до її власності.

Відповідач-1 в судове засідання з'явився, позовні вимоги визнав повністю.

Відповідач-2 в судове засідання з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема відповідач-2 зазначив, що від дати укладення оспорюваного договору до дати подання позовної заяви пройшло дев'ять років та два місяці. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. З огляду на це відповідач-2 заявив про сплив позовної давності щодо визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення та прилеглої земельної ділянки №375/02 від 27.12.2002р. Як стверджує відповідач-2, договір оренди був погоджений начальником управління транспорту та зв'язку, яке входить у структуру виконавчого комітету Львівської міської ради. Департаментом житлового господарства та інфраструктури було видано Паспорт зони паркування автотранспорту на вул. Сахарова (включає в себе земельну ділянку на вул. Вітовського, 57). Таким чином, на думку відповідача-2, ще перед укладенням оспорюваного правочину, а також під час дії договору оренди, Львівській міській раді було відомо про існування договору. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади -також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Стаття 45 Статуту територіальної громади міста Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 1649 від 28.03.2002 року, передбачає, що виконавчими органами ради є департаменти, районні адміністрації, відділи, управління, та, за потребою, інші органи. Враховуючи наведене, відповідач-2 просив суд в задоволенні позову відмовити.

Третя особа-1 та третя особа-2 заявлений прокурором позов підтримали, просили задоволити з підстав, викладених в позовній заяві.

Третя особа-3 явку повноважного представника в судові засідання не забезпечила, причин неявки не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, тому, у відповідності до ст. 75 ГПК України, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

За письмовим клопотанням сторін ухвалою суду від 10.04.2012р. продовжено строк вирішення спору.

Представникам сторін, третіх осіб та прокурору роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 14.05.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено та підписано 21.05.2012 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб та прокурора, суд встановив наступне.

27.12.2002р. між Львівським комунальним підприємством «Львівелектротранс»(орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір №375/02 оренди нежитлового приміщення та прилеглої земельної ділянки., відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 450 кв.м. та прилеглу земельну ділянку площею 1650 кв.м., які знаходяться на балансі ДМКП "Львівелектротранс" і розташовані за адресою м.Львів, вул. Вітовського, 57.

Вищевказаний договір укладено терміном на 2 роки з 01.01.2003 по 01.01.2005 року.

Відповідно до п.8.2 договору термін його дії продовжено на невизначений термін, так як відовідач-2 продовжував користуватися орендованим приміщенням після закінчення терміну дії договору.

На підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2009 року по справі №30/6, договір оренди № 375/02 від 27.12.2002 року визнано продовженим з 01.01.2011 року на тих самих умовах.

Судом встановлено, що листом №12/1-1839 від 24.12.2002р. директор ЛКП „Львівелектротранс" звертався до начальника управління транспорту і зв'язку з проханням дати дозвіл на укладання договору на оренду приміщення по вул.Вітовського, 57.

Також 21.06.2004р. Управління комунального майна Львівської міської ради листом №1203-2995 надало дозвіл ЛКП „Львівелектротранс" бути орендодавцем об'єкта за адресою м.Львів, вул.Вітовського, 57. Однак для укладення договору оренди Управління зобов'язало відповідача-1 здійснити оцінку об'єкта оренди; забезпечити відповідність договору оренди типовому договору оренди, затвердженому рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.07.2002р. №308 та подати даний договір для реєстрації в Управління не пізніше 3-х днів з моменту підписання.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. до договорів, що були укладені до 01.01.2004р. і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Оскільки ст.9 не передбачає, що в такому самому порядку мають вирішуватись і питання, пов'язані з недійсністю договорів, слід визнати, що стосовно вирішення питань щодо підстав, порядку та правових наслідків визнання договорів недійсними мають застосовуватись правила того кодексу, який діяв на момент укладення такого договору.

За таких умов суд прийшов до висновку про необхідність застосування до спірних відносин щодо визнання угод недійсними правил Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. із змінами і доповненнями, внесеними до нього.

Згідно ст.41 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на момент укладення спірного договору, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

В розумінні ст.86 ЦК Української РСР та ст.ст.2, 4 Закону України „Про власність" власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Згідно ст.256 ЦК Української РСР за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Передача майна у найм є проявом повноваження з розпорядження ним, відтак, необхідною передумовою укладення договору найму є наявність у наймодавця права розпорядження ним. Однак, всупереч приписам вищезазначених норм, відповідач-1 при укладенні спірного договору такими правами наділений не був.

Згідно ст.5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній станом на дату укладення спірного договору) орендодавцями є, зокрема, органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке, відповідно, перебуває у комунальній власності; підприємства -щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв.м., а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв.м.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно статуту ЛКП «Львівелектротранс», затвердженого розпорядженням міського голови від 31.08.2001р. №329 (в редакції, що діяла на момент вчинення оспорюваного договору) Львівське комунальне підприємство "Львівелектротранс" засноване на комунальній власності і є майном Львівської міської ради і підпорядковане Департаменту міського інженерного господарства Львівсьої міської ради (уповноважений власник).

Відповідно до п.4.2 статуту відповідача-1 майно підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Згідно п.4.4 вказаного статуту підприємство має право, за погодженням з уповноваженим власником здавати в оренду лише устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, за винятком цілісних майнових комплексів його структурних підрозділів, філіалів, цехів, нежитлових приміщень.

Додатком №2 до ухвали Львівської міської ради №880 від 11.01.2001р. „Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м.Львова" (що була чинною на момент укладення спірного договору) затверджено Положення про оренду майна територіальної громади міста Львова.

Згідно п.1.4 вказаного Положення майно передається в оренду, як правило, на конкурентних засадах, включаючи продаж патентів на право оренди майна (будівель, споруд, приміщень).

Відповідно до п.2.3 Положення орендодавцем майна виступає управління ресурсів як уповноважений орган Львівської міської ради.

В силу приписів п.3.1 Положення пропозиції про надання в оренду окремого нерухомого та індивідуально визначеного майна, які подаються підприємствами, установами, організаціями, на балансі яких воно знаходиться, повинні ( при необхідності) бути погоджені з виконавчим органом, що здійснює управління діяльністю цих підприємств, установ, організацій, якщо інше не передбачається нормативними документами. Пунктом 3.3.1 передбачено, що претенденти на оренду подають (надсилають) безпосередньо до управління ресурсів заяву встановленої форми.

Згідно п.4.1 Положення організаційне забезпечення відносин по оренді майна територіальної громади м.Львова здійснює управління ресурсів. З цією метою управління ресурсів укладає, як орендодавець, договори оренди, здійснює їх облік та реєстрацію; приймає рішення про надання дозволу на оренду майна, яке перебуває в повному господарському віданні чи оперативному управлінні підприємств, установ, організацій міської комунальної власності, на балансі інших юридичних осіб, а також приймає рішення про укладення договору оренди майна з бюджетною установою, організацією.

Пунктом 5.2.1 Положення передбачено правило, за яким все майно, яке є власністю територіальної громади м.Львова, передається в оренду переважно на конкурентних засадах, за винятком випадків, передбачених цим Положенням.

Таким чином, на момент укладення спірного договору оренди відповідач-1 правами щодо передачі нерухомого майна в оренду наділений не був, а уповноважений Львівською міською радою орган -управління ресурсів, письмового дозволу на оренду майна не надавало.

Посилання представника відповідача-2 на лист №12/1-1839 від 24.12.2002р., яким директор ЛКП „Львівелектротранс" звертався до начальника управління транспорту і зв'язку з проханням дати дозвіл на укладання договору на оренду приміщення по вул.Вітовського, 57 та на візу керівника вказаного управління „не заперечую терміном на 2 роки" судом до уваги не беруться, оскільки вказане погодження було отримане відповідачем-1 у неуповноваженого на це органу, в той час як управління ресурсів дозволу на оренду спірного майна не надавало.

Доводи відповідача-2 щодо того, що 21.06.2004р. Управління комунального майна Львівської міської ради листом №1203-2995 надало дозвіл ЛКП „Львівелектротранс" бути орендодавцем об'єкта за адресою м.Львів, вул.Вітовського, 57 не заслуговують на увагу в силу того, що судом перевіряється законність укладення спірного договору станом на момент його укладення. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що протягом всього строку дії договору ні відповідачем-1, ні управлінням ресурсів Львівської міської ради (в подальшому -Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради) не вчинялося жодних дій, спрямованих на впорядкування існуючих договірних відносин з відповідачем-2 у відповідності до чинного законодавства та ухвал Львівської міської ради.

Згідно п.12 перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на дату укладення спірного договору) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 80 цього ж Кодексу закріплено, що суб'єктом права комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Пунктом 1 ст.92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою -це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Разом з тим, вказаною законодавчою нормою право розпорядження земельною ділянкою за постійним землекористувачем не закріплене.

Відповідно до п. «а»ст.12 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на відповідній території належить розпорядження землями територіальних громад.

Пунктом 34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що до виключної компетенції сільських селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтями 123, 124 Земельного кодексу України встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 5 ст. 93 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на дату укладення спірного договору) передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Однак відповідач-1 -ЛКП «Львівелектротранс»власником вказаної земельної ділянки не являється, та на передачу її в оренду Львівською міською радою, як законним власником земель комунальної власності, уповноважений не був.

Відтак оспорюваний договір оренди безпосередньо порушує суб'єктивні права та законні інтереси позивача, оскільки суперечить інтересам територіальної громади м.Львова в частині вільного розпорядження уповноваженим на це органом -Львівською міською радою, землями та майном, що належать до власності територіальних громад м.Львова.

В силу приписів ст.48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Статтею 268 ЦК України встановлений перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У вказаному переліку вимога щодо визнання угоди недійсною, як випадок, на який не поширюються позовна давність, відсутня, а отже, до заявлених позивачем вимог про визнання договору недійсним застосовується загальний строк позовної давності.

Таким чином, початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст.261 ЦК України, тобто з дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що право на позов у позивача виникло з дня, коли позивач довідався про порушення свого права спірним договором. Матеріалами справи підтверджується, що 21.06.2004 року листом №91203-2995 Управління комунального майна Львівської міської ради дозволило ЛКП "Львівелектротранс" бути орендодавцем об'єкта за адресою м. Львів, вул. Вітовського, 57, Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради було затверджено Паспорт зони паркування автотранспорту на вул. Сахарова у м.Львові, 02.03.2007р. між Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради та відповідачем-2 укладено договір №09-07 П/ТЗ про надання права на організацію паркування автотранспортних засобів на території м.Львова.

Крім того, рішенням господарського суду Львівської області від 04.11.2008р. у справі №23/108 за позовом ЛКП "Львівелектротранс" до ПП ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, про визнання договору розірваним та зобов'язання повернути приміщення в задоволенні позову відмовлено повністю.

Частина 3 статті 267 ЦК України передбачає, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву посилався на пропуск позивачем позовної давності. Отже, відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність має застосовуватись до даних правовідносин.

При цьому суд погоджується із аргументами відповідача-2 щодо того, що згідно ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Стаття 45 Статуту територіальної громади міста Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 1649 від 28.03.2002 року передбачає, що виконавчими органами ради є департаменти, районні адміністрації, відділи, управління, та, за потребою, інші органи. Департаменти утворюються міською радою з метою комплексного управління окремими або однорідними галузями міського господарства. Наведені норми законодавства підтверджують, що виконавчі органи міської ради входять до її структури, тобто є частинами цілого поняття "Львівська міська рада".

Відтак доводи позивача про те, що Львівській міській раді не було відомо про існування оспорюваного договору аж до 20.04.2011р., коли ухвалою господарського суду Львівської області у справі №5015/878/11 її було залучено до участі у вказаній справі в якості третьої особи на стороні позивача, судом відхиляються як безпідставні, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, її виконавчий орган -Управління майном комунальної власності, ще задовго до того володів інформацією про укладення такого договору.

Оскільки строк позовної давності розпочав свій перебіг щонайпізніше 04.11.2008р. (день винесення господарським судом Львівської області рішення у справі № 23/108), а з позовом до суду позивач звернувся 29.02.2012р., то трирічний строк позовної давності позивачем пропущений.

Проте враховуючи пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку про необхідність відновлення позивачу строку позовної давності з огляду на наступне.

Пунктом 5 ст.267 ЦК України передбачено, що порушене право підлягає захисту у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності.

Як зазначено судом вище, Львівській міській раді не було відомо про існування оспорюваного договору аж до 20.04.2011р., коли ухвалою господарського суду Львівської області у справі №5015/878/11 її було залучено до участі у вказаній справі в якості третьої особи на стороні позивача. В матеріалах справи відсутні докази повідомлення безпосередньо позивача про існування оспорюваного договору Управлінням комунальної власності, Департаментом житлового господарства та інфраструктури чи іншими органами міської ради. За таких обставин, з огляду на очевидність порушення суб'єктивного права позивача котре підлягає захисту, оскільки оспорюваний договір оренди суперечить інтересам територіальної громади м.Львова в частині вільного розпорядження Львівською міською радою землями та майном, що належать до власності територіальних громад м.Львова, суд вбачає підстави визнати причину пропуску позовної давності поважною, а відтак відновити пропущену позовну давність з метою захисту порушеного суб'єктивного права позивача.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ст.48 Закону України "Про власність" передбачено, що Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

За таких обставин, враховуючи визнання судом оспорюваного договору недійсним, позовні вимоги прокурора та позивача про зобов'язання відповідача-2 звільнити нежитлове приміщення загальною площею 450 кв.м. та прилеглу земельну ділянку площею 1650 кв.м., яка знаходиться у м.Львові, вул.Вітовського, 57, підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані поданими доказами, а тому позов слід задоволити повністю.

Оскільки спір за даним позовом виник з вини відповідачів по даній справі, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідачів в рівних частинах відповідно до ст.49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 257, 268 ЦК України, ст. 41, 48, 86, 256 ЦК Української РСР та ст.ст. 4, 25, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення та прилеглої земельної ділянки №375/02 від 27.12.2002р., укладений між Львівським комунальним підприємством «Львівелектротранс»та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1.

3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) звільнити нежитлове приміщення загальною площею 450 кв.м. та прилеглу земельну ділянку площею 1650 кв.м., яка знаходиться у м.Львові, вул.Вітовського, 57.

Стягувач: Львівська міська рада (м.Львів, пл.Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896).

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в дохід державного бюджету 536 грн. 50 коп. судового збору.

5. Стягнути з Львівського комунального підприємства „Львівелектротранс" (м.Львів, вул.Сахарова, буд. 2, ідентифікаційний код 03328406) в дохід державного бюджету 536 грн. 50 коп. судового збору.

6. Накази видати згідно ст.116 ГПК України.

Суддя Мазовіта А.Б.