Постанова № 24204761, 22.05.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2012 р. Справа № 5015/6567/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіКруглікової К.С.,суддів:Жукової Л.В., Мамонтової О.М.розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Траст Тер" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2012 рокуу справі№5015/6567/11 Господарського суду Львівської областіза позовомПриватного підприємства "Траст Тер"до1) 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління №40", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламінат Сервіс" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1) Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, 2) Об'єднане комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 провизнання недійсним договору купівлі-продажу приміщень

За участю представників сторін:

позивача:не з'явився,

відповідача 1: Кулик В.В.,

відповідача 2:Слиш А.Я.,

відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області: не з'явився,

об'єднаного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки": не з'явився,

приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Траст Тер" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління № 40" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламінат Сервіс", за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщень від 14.10.2010 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу приміщень від 14.10.2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ламінат Сервіс".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2012 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління №40" задоволено; рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на безпідставність відмови у позові, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2012 року скасувати, а рішення господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року залишити без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 11.03.2010р. господарським судом Львівської області у справі №13/8 за позовом приватного підприємства "ТрастТер" до ТзОВ "Львівське шляхо-будівельне управління №40" про стягнення 149075,72грн. винесено рішення, яким позов задоволено, присуджено до стягнення з ТзОВ "Львівське шляхово-будівельне управління №40" на користь ПП "Траст Тер" 149075,72 грн. основного боргу, 1490,76 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вказаного рішення, 12.07.2010р. Господарським судом Львівської області було видано наказ.

В подальшому, 19.08.2010 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Ілюком В.В. було відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 13/8 від 12.07.2010 року, про що зазначено у постанові про відкриття виконавчого провадження від 19.08.2010 року ВП № 20986628.

Також було встановлено, що 11.10.2010 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Барилко Л.В. було винесено постанову про арешт коштів боржника.

Одночасно, 11.10.2010 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Барилко Л.В. було винесено постанову про арешт майна боржника та заборони на його відчуження ВП № 20986628, якою накладено арешт на все майно, що належить ТзОВ "Львівське шляхо-будівельне управління №40" в межах суми звернення стягнення 150 802,50 грн., та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, лише в межах суми боргу. В п.2 постанови зазначено, що арешт накладається з моменту отримання цієї постанови.

Як також було встановлено судами попередніх інстанцій, 14.10.2010 року між ТзОВ "Львівське шляхо-будівельне управління" (продавець) та ТзОВ "Ламінат Сервіс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу приміщень, згідно умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність приміщення ІІІ-го поверху: що на плані позначено цифрою "6", площею 1407,1 м2; приміщення IV поверху, позначені на плані цифрою "7", площею 1407,1 м2; приміщення технічного поверху, позначені на плані цифрою "8", площею 26,9 м2; позначені цифрою "9", площею 260,6 м2; позначені цифрою "10", площею 24,4 м2, загальною площею 3126,1 м2 за адресою: м. Львів, вул. Сахарова А, буд.39. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстровано в реєстрі за № 8376 та проведено державну реєстрацію договору.

Звертаючись з позовом про визнання договору купівлі-продажу приміщень недійсним, позивач вказує на те, що укладення спірного договору порушує публічний порядок (ст. 288 ЦК України), його права та інтереси, як стягувача, з тих підстав, що відповідач відчужив арештоване майно, заборона на відчуження якого встановлена постановою державного виконавця від 11.10.2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги ПП "Траст Тер", місцевий господарський суд виходив з того, що права позивача порушено укладеним договором, оскільки станом на момент укладення спірного договору діяла постанова про арешт та заборону відчуження майна відповідача-1, а тому відповідач-1 не вправі був відчужувати майно за спірним договором при наявності арешту та заборони відчуження. З огляду на викладене, місцевий суд зробив висновок, що спірний договір суперечить актам цивільного законодавства та порушує публічний порядок, оскільки вчинений щодо майна, відносно якого існувала заборона на відчуження та на яке накладено арешт.

Львівський апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.10.2010 року є необґрунтованими, оскільки на момент укладення спірного договору арешт та заборона на відчуження нерухомого майна накладені не були, тому у нотаріуса не було підстав для відмови у його реєстрації.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідач-1 зазначає про те, що постанову про арешт майна боржника та заборони на його відчуження ВП №20986628 від 11.10.2010 року він не отримував.

Порядок реєстрації обтяжень, зокрема арешту, передбачено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року та Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 року № 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 року № 85/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 10.06.1999 року за № 364/3657.

Відповідно до п. 3 ст. 2 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі постанови органів досудового слідства, державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно.

Згідно до п. 1.11. Положення заяви про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна, запити про надання витягу з Реєстру заборон заповнюються та подаються в паперовій або електронній формі.

Пунктом 1.12. Положення встановлено, що органи державної виконавчої служби подають заяви про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна та запити про надання витягу з Реєстру заборон в електронній формі, а у разі тимчасової відсутності доступу до підсистеми електронних заяв Реєстру заборон - в паперовій формі до Реєстратора - державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та його регіональних філій.

У п. 2.1.2. Положення зазначено, що підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є, зокрема, заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна (додатки 1-3), що подається, зокрема органами державної виконавчої служби - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту).

Відповідно до п. 2.2. Положення органи та посадові особи, зазначені в пункті 2.1.2 цього Положення, надсилають Реєстратору в день накладення (зняття) заборони (арешту) заяву встановленого цим Положенням зразка.

Відомості про накладені (зняті) заборони та арешти на об'єкти нерухомого майна вносяться Реєстратором до Реєстру заборон у день їх надходження (п. 2.5 Положення).

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що постанова про накладення арешту є лише підставою для внесення відповідного запису до Єдиного реєстру шляхом подання державним виконавцем відповідної заяви. Запис про арешт вноситься реєстратором реєстру заборон і саме з цього моменту відомості про арешт стають публічно достовірними. До цього часу про накладення арешту відомо лише державному виконавцю, а тому функція публічно-правового обмеження не виконується.

Як вбачається із витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, запис про арешт нерухомого майна було зареєстровано лише 26.10.2010 року, в той час як оспорюваний договір був укладений 14.10.2010 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що на момент укладення спірного договору, а саме 14.10.2010 року, арешт та заборона відчуження нерухомого майна у встановленому законом порядку накладені не були, тому відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним.

Крім того, колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що спірний договір не порушує публічний порядок, оскільки матеріали даної справи не містять відомостей про те, що укладаючи оспорюваний договір, сторони мали на меті порушити публічний порядок.

Також, звертаючись до суду позивач не навів жодних обставин, які б свідчили, що договір купівлі-продажу від 14.10.2010 року був укладений на вкрай невигідних умовах, що унеможливлює визнати договір недійсним з підстав передбачених ст. 233 ЦК України.

Що стосується доводів позивача про фіктивність спірного договору, колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правомірно не взяв вказані твердження до уваги, оскільки жодних доказів його фіктивності позивачем не було надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу від 14.10.2010 р. майно ТзОВ "Львівське шляхо-будівельне управління № 40" не перебувало у реєстрі заборон, тому у нотаріуса були відсутні правові підстави для відмови у його державній реєстрації.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення господарського суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції, ці доводи не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них.

Колегія суддів вважає, що висновки апеляційного господарського суду відповідають встановленим фактичним обставинам справи, їм надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального і процесуального закону, тому підстави для зміни або скасування постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Траст Тер" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2012 року по справі № 5015/6567/11 -без змін.

ГоловуючийК. Круглікова Судді:Л. Жукова О. Мамонтова