Постанова № 24176619, 17.05.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2012 р. Справа № 5023/8369/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників:

позивача -ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 18.08.2011 року,

відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 06.03.2012 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №629Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 19.12.11р. у справі № 5023/8369/11

за позовом Приватної фірми "Банзай", м. Харків

до Акціонерного товариства закритого типу "Українське ремонтно-будівельне підприємство "Шлях", м. Харків

про стягнення 47 572,80 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року позивач - Приватна фірма "Банзай", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача - Акціонерного товариства закритого типу "Українське ремонтно-будівельне підприємство "Шлях" (враховуючи наступні уточнення позовних вимог), заборгованість у розмірі 37 517,80 грн., яка утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті наданих позивачем послуг .

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.12.2011 р. у справі № 5023/8369/11 (суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства закритого типу "Українське ремонтно-будівельне підприємство "Шлях" на користь Приватної фірми "Банзай" 11 757,80 грн. боргу, 117,57 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 19.12.2011 р. у справі № 5023/8369/11 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача 20000,00 грн., та прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на невірне застосування господарським судом норм матеріального права. Вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи. Щодо суті позовних вимог, відповідач, зокрема зазначає, що суд помилково дійшов висновку, що позивач не довів факт надання відповідачу послуг на суму 20 000,00 грн., оскільки позивачем не були надані підписані сторонами акти наданих послуг на цю суму. Проте, як стверджує відповідач, такі висновки суду не відповідають положенням глави 63 ЦК України, оскільки діючим законодавством не передбачено обов'язок укладання між сторонами договору про надання послуг таких актів. На відміну від договору підряду особливістю надання послуг є споживання її замовником в процесі вчинення виконавцем певної діяльності. Оскільки послуга споживається саме під час її надання, не є обов'язковим укладання між замовником та виконавцем акту приймання-передачі наданих послуг. Тому, заявник вважає, що загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг повинна визначатися на підставі талонів замовника.

30.03.2012р. (вх.№2768) представником позивача надані письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких позивач підтримує вимоги скарги та стверджує, що посилання відповідача на сплив строку позовної давності є безпідставними.

Також представник позивача зазначив, що при складанні апеляційної скарги було допущено арифметичну помилку та замість суми 25 760,00 грн. вказано 20 000,00 грн., про таке також викладено представником позивача і в заяві від 30.03.2012р. (вх.№2769).

30.03.2012р. (вх.№2772) представником відповідача були направлені на адресу суду пояснення, в яких він, зокрема, зазначає, що посилання позивача на талони замовника як на доказ виконання послуг безпідставні, тому що талон замовника тільки підтверджує факт замовлення послуг. Крім того, із наявних матеріалів справи, а саме - актів здачі-приймання робіт та податкових накладних, в яких містяться посилання на відповідні рахунки, за якими право вимоги ПФ "Банзай" у АТЗТ "Українське ремонтно-будівельне підприємство "Шлях" виникли у 2008 році, тому у відповідності до ст. 257 ЦК України, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

У судове засідання 07.05.2012р. прибули представники сторін та надали пояснення по справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та додаткових письмових поясненнях доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Матеріали справи свідчать, що протягом 2008 року позивачем були надані відповідачу послуги з використання належного позивачу екскаватора з державним номерним знаком 18248ТН.

Екскаватор за своїми технологічними характеристиками відноситься до вантажного транспортного засобу. Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Наказом Мінтрансу України та Мінстату України N 488/346 від 29.12.1995 року ( із змінами ) затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, в тому числі стосовно екскаватора та бульдозера. Відповідно до цього наказу типовою формою первинного обліку роботи екскаватора є талон замовника, який містить всі умови досягнутою між замовником та виконавцем домовленості.

Договірні правовідносини між сторонами були укладені шляхом пропозиції відповідача надати йому послугу та прийняттям цієї пропозиції ПФ "Банзай" до виконання. Ці правовідносини були оформлені сторонами шляхом підписання відповідних талонів замовника.

Після отримання замовником послуг між сторонами були складені акти здачі-прийняття наданих послуг, підписані уповноваженими особами як з боку позивача, так і з боку відповідача, копії яких додані до матеріалів справи. Крім того, позивачем були видані відповідачу відповідні податкові накладні, копії яких також містяться в матеріалах справи. При складанні актів здачі-прийняття робіт позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату, які містили визначення терміну на оплату.

Загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг складає 71 200,00 грн.

Талони замовника підписані сторонами, містять данні про:

- замовника,

- виконавця,

- транспортний засіб, що використовується,

- кількість годин користування послугами,

- вартість послуги за 1 годину,

- загальну вартість наданої послуги, тобто, всі істотні умови, що впливають на зобов'язання сторін.

За надання приватною фірмою "Банзай" вище зазначених послуг відповідач здійснив часткову оплату послуг позивача: 03.06.2008 р. - 7 500,00 грн., 27.06.2008 р. - 5 050,00 грн., 08.07.2008 р. - 14 785,00 грн., 01.10.2008 р. - 10 000,00 грн., що разом складає 37 335,00 грн. та свідчить про визнання відповідачем своїх зобов'язань за вказаними правовідносинами, при цьому оплата зараховувалась позивачем по черзі щодо кожного акту.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги складає 33 865,00 грн., тобто: 71 200,00 грн. - 37 335,00 грн. = 33 865,00 грн. (а не 37 517,80 грн., як вирахував позивач). Розрахунок даної суми боргу перевірено колегією суддів при виготовленні повного тексту постанови та встановлено, що позивач припустився арифметичної помилки, у зв'язку з чим борг відповідача перед позивачем складає 33 865,00 грн.

30 вересня 2011 року позивач звернувся до відповідача з претензією на оплату існуючої заборгованості, копія якої міститься в матеріалах справи.

Проте, відповідач відповіді на претензію не наддав, борг не погасив, що стало підставою для звернення ПФ "Банзай" до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частина 5 цієї статті встановлює, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Згідно із вимогами статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 628 передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.2 цієї статі договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Стаття 639 ЦК передбачає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Таким чином, відповідач, замовляючи послугу, визначену у талоні замовника, та позивач, приймаючи це замовлення до виконання, уклали договір про надання послуг, тому дані правовідносини регулюється главою 63 ЦК України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Приймаючи до уваги, що строк здійснення оплати за надані послуги, сторонами не був визначений, 30.09.2011 року на адресу відповідача позивачем була надіслана письмова вимога про сплату коштів, що підтверджується чеком Укрпошти та описом вкладення у лист .

Згідно зі ст. 530 ЦК України боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства у сукупності з наданими сторонами доказами, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що відповідач у порушення своїх договірних зобов'язань, за надані послуги з використання належного позивачу екскаватора з державним номерним знаком 18248ТН з позивачем вчасно та у повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість у розмірі 33 865,00 грн. Проте, відповідач з вимогами позивача не погоджується і як одну з підстав своєї незгоди зазначає - пропуск строку позовної давності для звернення ПФ "Банзай" з даним позовом до суду.

Натомість, колегія суддів вважає, що відповідачем безпідставно наводяться доводи щодо спливу строку позовної давності по спірному зобов'язанню, враховуючи наступне.

Матеріали справи свідчать, що останній платіж на суму 10 000,00 грн. відповідачем на користь позивача було здійснено 01.10.2008 р.

У відповідності до ч.І ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку.

Отже, здійснена оплата відповідачем наданих послуг свідчить саме про визнання свого боргу.

Частиною З ст. 264 ЦК України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Описом вкладення до цінного листа та поштовою квитанцією, копії яких додано до матеріалів справи, підтверджується, що позивач направив позов по цій справі до суду 30.09.2011 р., а позовна давність спливає 01.10.2011 р., що свідчить про те, що позивач звернувся до господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права в межах строку позовної давності по спірному зобов'язанню.

У контексті статті 1 Господарського процесуального кодексу України та статті 3 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Положення частин 1 та 5 статті 319 Цивільного кодексу України у контексті частини першої, статті 41 Конституції України, колегія суддів розуміє так, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, але, здійснюючи своє право, він не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Пунктами 2, 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у Приватної фірми "Банзай" існують усі підстави для звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав Акціонерним товариством закритого типу "Українське ремонтно-будівельне підприємство "Шлях", позивачем надані відповідні належні докази добросовісного виконання усної домовленості сторін щодо наданих відповідачу послуг з використання належного позивачу екскаватора з державним номерним знаком 18248ТН. Натомість, враховуючи, що відповідач фактично отримав від позивача послуги, використав їх на свої господарські потреби, проте і до теперішнього часу не сплатив їх вартість, посилаючись на сплив позовної давності, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач всупереч приписам п.6 статті 3 Цивільного кодексу України діє несправедливо та недобросовісно по відношенню до свого контрагента - ПФ "Банзай".

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів відзначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не довів факт надання відповідачу послуг в решті позовних вимог, (надавши належні докази для підтвердження вимог в розмірі 11757,80 грн.), оскільки позивачем не були надані підписані сторонами акти наданих послуг на суму решти вимог. Суд задовольнив позовні вимоги лише в тій частині, яка була підтверджена актами приймання-передачі наданих послуг, підписаними позивачем та відповідачем.

Проте, такі висновки суду не відповідають вищевказаним положенням глави 63 ЦК України, оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язковість складання між сторонами договору про надання послуг таких актів. Вірним є посилання позивача на те, що на відміну від договору підряду, особливістю надання послуги є споживання її замовником в процесі вчинення виконавцем певної дії або здійснення певної діяльності. Тому, оскільки послуга споживається саме під час її надання, не є обов'язковим укладання між замовником та виконавцем акту приймання-передачі наданих послуг. Отже, зальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг визначається виключно в талонах замовника підписом відповідальної особи таксувальника за отримання, визначеної замовником в талоні , послуги ( кількості годин ), про що свідчить підпис замовника.

Матеріалами справи підтверджено надання послуг за цими талонами на загальну суму 71200,00 грн. (згідно наданого суду позивачем розрахунку заявлених ним вимог та вартості наданих відповідачу послуг, узагальненої таблиці відомостей, що містяться в матеріалах справи і підтверджують розмір заборгованості відповідача перед ПФ "Банзай"), з яких відповідачем було оплачено лише 37 335,00 грн.

Таким чином, як зазначалось вище, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги складає 33 865,00 грн. Стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість лише в сумі 11 757,80 грн., яка підтверджується актами приймання-передачі послуг, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволені позову в частині стягнення решти заборгованості, відносно якої такі акти не складались. У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, додаткових письмових поясненнях та розрахунках (з урахуванням виявленої арифметичної помилки позивача), ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції не в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі, а тому ухвалене ним рішення підлягає зміні в частині заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п. 4 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.12.11р. у справі № 5023/8369/11 змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу "Українське ремонтно-будівельне підприємство "Шлях" (61093, м. Харків, пров. Верховського, 13 код ЗКПО 19466876) на користь Приватної фірми "Банзай" (61052, м. Харків, пров. Лінейний, 18 п/р 260010102394 в ЗАТ "Прокредит Банк" м. Київ, МФО 320984, код ЗКПО 22613625) 33 865,00 грн. заборгованості, 338,65 грн. державного мита, 236 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 804,75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Шевель О. В.

Повний текст постанови підписано 14.05.2012 року.