Рішення № 24173009, 18.05.2012, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/205/375/2012 р.

205/772/2012 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2012 Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Верьовочнікова В. М.

при секретарі - Росовській О.Ю.

із участю : - позивача ОСОБА_1

- представника позивача ОСОБА_2

- відповідачки ОСОБА_3

- представника відповідача ОСОБА_4

- представника третьої особи Дзюбляк С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жмеринка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, із участю третьої особи - органу опіки та піклування Жмеринської районної державної адміністрації, про виселення наймачів з житлового приміщення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 01.03.2012 року звернувся до суду з цим позовом і вказав, що йому за рішенням Жмеринського міськрайонного суду від 17.08.2007 року належить на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1, до якого кілька років тому він вселив сім'ю сина своєї покійної дружини ОСОБА_8 - ОСОБА_6, до складу якої входять його дружина ОСОБА_3 та неповнолітня донька ОСОБА_7 Позивач особисто проживає в будинку АДРЕСА_2, який придбали спільно із покійною дружиною ОСОБА_8 у 1988 році, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах. В теперішній час відповідач ОСОБА_6 оформляє право на цей будинок в цілому, як на спадкове майно своєї матері. Позивач, усвідомлюючи, що має право на 1/2 частину даного будинку, не став оформляти своє право на спадщину, не перешкоджаючи ОСОБА_6 оформити право на будь-який з вказаних будинків, щоб інший залишився позивачу. Натомість відповідач на усну пропозицію позивача не бажає виселитись з належного останньому будинку і надати тому можливість вселитись у нього, а також може поставити питання про виселення позивача із спільно нажитого із матір'ю відповідача будинку. Просив виселити відповідачів з належного йому будинку АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені вимоги. Пояснили, що ОСОБА_1 за життя своєї дружини, з якою проживав спільно без реєстрації шлюбу протягом 28 років, надав усну згоду на вселення сім'ї її сина до належного позивачу будинку на АДРЕСА_1. Вважають, що тим самим між сторонами було укладено договір найму вказаного житлового приміщення на невизначений строк. Оскільки після смерті дружини відносини між сторонами в справі значно погіршились через спір щодо іншого житлового будинку АДРЕСА_2, який позивач свого часу придбав спільно із померлою дружиною, ОСОБА_1 зажадав, щоб відповідачі звільнили належний йому будинок, про що кілька разів повідомив їм в усній формі. Однак, ті відмовились виселитись з його будинку добровільно. Позивач особисто пояснив суду, що відповідачі, проживаючи у належному йому спірному будинку здійснили повну заміну конструкцій даху та покриття за кошти позивача та його дружини, а також демонтували стару та збудували нову літню кухню за власні кошти. Просили виселити відповідачів з житлового будинку АДРЕСА_1, що є власністю позивача.

Відповідачка та представник відповідача позов не визнали. Пояснили, що в спірному будинку будинку сім'я відповідача проживають фактично як родичі позивача. Зазначили, що заміну даху та будівництво нової літньої кухні у домоволодінні позивача відповідачі здійснювали за власні кошти. Заперечили укладення з позивачем договору найму жилого приміщення, що за законом потребує письмової форми правочину, так як ніяких письмових угод з цього приводу не підписували. Також зауважили, що позивач взагалі не повідомляв їх письмово про розірвання договору найму жилого приміщення. Щодо житлового будинку АДРЕСА_2, у якому після смерті матері відповідача та дружини позивача продовжує проживати останній, вказали, що відповідач лише подав заяву про прийняття спадщини після смерті матері, проте, до теперішнього часу не звертався про отримання свідоцтва про право на спадщину. Просили відмовити в позові.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача висловила думку про безпідставність та неправомірність заявлених вимог щодо виселення, зокрема, неповнолітньої дитини без надання їй іншого житла, що вважає неприпустимим.

Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що сім'ї відповідачів позивач дозволив проживати у належному йому будинку АДРЕСА_1 як родичам, оскільки у той час він проживав однією сім'єю з матір'ю відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_8, за життя якої між сторонами не виникало ніяких спорів. Після смерті останньої відповідачі заявили позивачу про своє бажання отримати будинок АДРЕСА_2, де той проживав із дружиною. При цьому позивач сказав їм, що після того, як він проведе поминальну річницю дружини в даному будинку, він має намір повернутися прожити до свого власного будинку. Відповідачі відмовились виселитись з його будинку.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, з'ясувавши думку третьої особи, дослідивши докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч.3 ст.319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду, зокрема, правам та свободам громадян.

Відповідно до вимог ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону; член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У відповідності до вимог ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку передбачених законом.

Згідно вимог ч.2 ст.64, ч.4 ст.156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку належать дружина власника, їх діти і батьки; членом сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ч.2 ст.156 ЖК України на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника житла не потрібно.

Згідно до вимог ч.1 ст.156 ЖК України член сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

У відповідності до змісту ч.1 ст.157, ч.1 ст.116 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Згідно ч.1 ст.158 ЖК України договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.

Вимоги щодо письмової форми договору найму житла передбачені також ч.1 ст.811 ЦК України.

Відповідно до вимог ч.2-3 ст.168 ЖК України дострокове розірвання договору найму жилого приміщення з ініціативи наймодавця можливе лише за згодою наймача.

Договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім'ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.

Згідно ч.2,4 ст.825 ЦК України договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі:

1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази;

2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає.

Якщо наймач житла або інші особи, за дії яких він відповідає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та інтереси сусідів, наймодавець може попередити наймача про необхідність усунення цих порушень.

Якщо наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, після попередження продовжують використовувати житло не за призначенням або порушувати права та інтереси сусідів, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму житла.

Відповідно до вимог ч.1 ст.826 ЦК України у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.

Згідно ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

В судовому засіданні з пояснень сторін встановлено, що позивач є власником житлового будинку із господарськими будівлями АДРЕСА_1, що підтверджується копією реєстраційного посвідчення від 18.09.2007 року (а.с.6).

Також сторонами та свідками суду повідомлено обставини вселення відповідачів до вказаного будинку за згодою позивача як членів сім'ї його дружини. Вказана обставина визнана обома сторонами, у зв'язку з чим не потребує доказування у відповідності до вимог ч.1 ст.61 ЦПК України.

При цьому суд враховує, що самим позивачем повідомлено обставини безпосередньою участі відповідачів після їх вселення у заміні даху його будинку, а також демонтажі старої та будівництві нової літньої кухні, витрачанні на це спільних коштів, що визначає ведення сторонами спільного господарства як сім'єю, за ознакою поєднання спільним побутом.

За таких обставин у відповідності вимог чинного житлового законодавства відповідачі, як члени сім'ї позивача не підлягають виселенню із спірного житлового приміщення інакше, ніж за обмежених законом підстав, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України, доказів щодо систематичності яких позивачем та його представником суду не представлено.

При цьому суд не приймає до уваги доводи позивача та його представника щодо укладення сторонами в справі договору найму житлового приміщення, оскільки останніми, і у першу чергу особисто позивачем, визнано обставини того, що у письмовій формі такий договір не укладався, що суперечить визначеним законом застереженням, а заперечення представником відповідача його дійсності з цієї встановленої законом вимоги, визначає обставини недійсності даного правочину (оспорюваного правочину), що у свою чергу не створює заявлених стороною позивача правових наслідків.

Більш того, вищенаведена норма ст.826 ЦК України, яка підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин самостійно, оскільки відповідні норми Житлового кодексу України підлягають застосуванню, якщо вони не суперечать вимогами Цивільного кодексу України, встановлює застереження, що наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла лише у разі розірвання договору найму, натомість вимог саме про розірвання договору найму, твердження щодо укладення якого висловлено позивачем та його представником, останніми не заявлено, що визначає неможливість застосування заявленої дії щодо виселення, як правового наслідку без вирішення питання розірвання договору найму житла, що виключно в межах заявлених позивачем вимог суд здійснити не в змозі.

Також позивач не вправі обмежувати право відповідачів на займане ними житлове приміщення виключно з підстав лише його права власності на спірний житловий будинок.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, недоведеність їх обгрунтування, що визначає підстави відмови у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 5, 8, 15, 57, 60, 61, 174, 209, 212-215ЦПК України, ст.215, 216, 319, 405, 811, 825, 826 ЦК України, ст.9, 64, 116, 156-158, 168 ЖК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати з оплати судового збору віднести на рахунок держави.

Рішення набуває законної сили після закінчення строків його оскарження.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційному суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд.

С У Д Д Я В. М. Верьовочніков