Ухвала суду № 24127038, 17.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2012 року м. Київ К-27135/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (далі СДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14.04.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010

у справі № 2а-1188/10/1270

за позовом відкритого акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод»(далі Товариство)

до СДПІ

та Головного управління Державного казначейства України у Луганській області (далі Управління)

про стягнення бюджетної заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14.04.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010, позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність СДПІ, яка полягає у ненаданні органу Державного казначейства висновку про відшкодування Товариству ПДВ у сумі 8546 грн., задекларованій у декларації з ПДВ за січень 2009 року; вказану суму бюджетного відшкодування стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що правильність формування позивачем відємного значення ПДВ в оспорюваній сумі підтверджується наявними у справі доказами, а відтак вказана сума підлягає поверненню Товариству з бюджету в порядку пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на відсутність надходження до бюджету відповідної суми ПДВ як правореалізуючого факту для отримання позивачем оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що у декларації з податку на додану вартість за січень 2009 року позивачем було задекларовано суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 41 731 грн. За наслідками проведення контролюючим органом позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування зазначеної суми бюджетного відшкодування не було виявлено порушень позивачем податкової дисципліни у формуванні відємного значення ПДВ за період з 01.12.2008 по 31.12.2008, про що було складена довідка від 06.04.2009 № 229/08-3/00210890. Однак у поверненні позивачеві 8546 грн. ПДВ було відмовлено з причин неможливості підтвердити факт надходження цієї суми податку до бюджету за наслідками проведення зустрічної перевірки постачальників позивача по ланцюгу.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, на підставі наведених законодавчих приписів за умови дотримання платником порядку формування податкового кредиту відємна різниця між податковими зобовязаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету. При цьому, як вірно зазначили попередні судові інстанції, чинне законодавство не передбачає такої передумови виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування, як факт сплати податкових зобовязань контрагентами платника. Адже з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника порушення іншими особами (зокрема, його постачальниками) податкового законодавства не може негативно впливати на результати діяльності такого платника за умови відсутності доказів його недобросовісності.

Відповідна правова позиція викладена і у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, суди, встановивши факт виконання позивачем усіх передбачених законом умов отримання оспорюваної суми відшкодування та відсутність з боку Товариства порушень податкового законодавства під час формування задекларованого відємного значення ПДВ в оспорюваній сумі, обґрунтовано задовольнили позов, а тому передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень зі спору не вбачається.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14.04.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 у справі № 2а-1188/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. МаринчакЄ.А. Усенко