Ухвала суду № 24126571, 05.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2012 року м. Київ К-42031/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Федорова М.О., Маринчак Н.Є.

розглянула в порядку попереднього судового засідання касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СРС" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним податкового повідомлення рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 22.01.2010 р. № 0000011800/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю. "СРС" з питань правомірності декларування податкового кредиту з операцій з постачальниками: ТОВ «Хай-Тек-Сервіс», ПП «Різнороб-2006», ТОВ компанія «Укрсофтпро».

За результатами перевірки складено Акт № 26/18-015/31941572 від 18.01.2010р.

В акті перевірки були зроблені висновки про порушення позивачем п.п.7.4.1.п.7.4. та п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме позивачем безпідставно завищено податковий кредит на загальну суму 31794 грн., у тому числі за травень 2008 р. у сумі 1631 грн., червень 2008 р у сумі 3772 грн., липень 2008 р. у сумі 6201 грн., серпень 2008 р. у сумі 4150 грн., жовтень 2008 р. у сумі 16040 грн.; занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на загальну суму 31794 грн., у тому числі за травень 2008 р. у сумі 1631 грн., червень 2008 р у сумі 3772 грн., липень 2008р. у сумі 6201 грн., серпень 2008 р. у сумі 4150 грн., жовтень 2008 р. у сумі 16040 грн., що в свою чергу призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 3772 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000011800/0 від 22.01.2010р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 47691 грн. (у т.ч. за основним - платежем -1794 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15897 грн.).

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено у зв'язку з господарськими взаємовідносинами позивача з ТОВ «Хай-Тек-Сервіс», ПП «Різнороб-2006», ТОВ компанія «Укрсофтпро».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У відповідності до п.п.7.7.1 п.п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»суми податку, що підлягають сплаті до бюджету, або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

У відповідності з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час перевірки на підтвердження обґрунтованості віднесення до податкового кредиту сум ПДВ позивачем надавались всі первинні бухгалтерські документи, докази сплати контрагенту коштів та податкові накладні.

В розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ не є підставою для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, формування платниками ПДВ податкового кредиту не може визнаватися неправомірним на тій лише підставі, що державна реєстрація або реєстрація контрагентів таких платників податку скасовувалась.

Рішення про виключення з Реєстру платників ПДВ і саме виключення з Реєстру, як юридичний факт, не можуть мати зворотну силу, тобто поширюватись на відносини, що виникли до їх прийняття, а відтак не можуть поширюватись і на податкові накладні, видані у цей період, та господарські операції, які мали місце до прийняття рішень.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів своїх контрагентів по угодах.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні..

Керуючись ст.220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова відхилити, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович Н.Є. Маринчак М.О. Федоров