Ухвала суду № 24114084, 10.05.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/193/12

Головуючий у 1-й інстанції: Свентух В.М.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача: Андрікевича Ю.В.

відповідача: Коломієць І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кооперативно-державного проектно-вишукувального інституту "Вінницяагропроект" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Кооперативно-державного проектно-вишукувального інституту "Вінницяагропроект" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012350 від 03.01.2012р. , -

В С Т А Н О В И В :

КДПВІ «Вінницяагропроект» звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000012350 від 03.01.2012 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що ДПІ у м. Вінниці на підставі акту перевірки від 26.12.2011 року № 5060/23/03577898 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012350 від 03.01.2012 року, яким інституту збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.02.2012 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14.02.2012 року, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні апеляційним судом в порядку ст. 55 КАС України було замінено первісного відповідача - ДПІ у м.Вінниці на належного відповідача - правонаступника Вінницьку ОДПІ.

В судовому засіданні представник позивача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14.02.2012 року скасувати, а позов - задовольнити, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала у повному обсязі, проти її задоволення заперечила, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дала пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, КДПВІ «Вінницяагропроект» зареєстровано рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30.12.1991 року, взято на податковий облік у ДПІ у м.Вінниці 30.12.1991 року за №50, та являється платником ПДВ.

ДПІ у м. Вінниці було проведено позапланову виїзну перевірку КДПВІ «Вінницяагропроект» з питань дотримання вимог податкового законодавства з питань нарахування та сплати ПДВза період з 01.01.2009 року по 31.05.2009 року при взаєморозрахунках з ТОВ «БК «Партнер-Інвест», за наслідками якої складено акт перевірки від 26.12.2011 року № 5060/23/03577898 (а.с. 8-15). Перевіркою встановлено порушення п.п.7.7.1 п.7.7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 27.06.1997 року № 168/97-ВР. На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012350 від 03.01.2012 року (а.с. 16), яким нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 745 125,00 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі 5000 грн., штрафна санкція в розмірі 1000 грн.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини, які виникли у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано Законом України «Про податок на додану вартість» вiд 27.06.1997 року № 168/97-ВР (тут і далі - в редакції, чинній на час здійснення господарських операцій).

Відповідно до преамбули Закону, він визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Платником податку на додану вартість згідно з пунктом 2.1 статті 2 Закону, є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «БК «Партнер-Інвест» (код ЄДРПОУ 33151462) був укладений договір субпідряду №11509/1 від 28.05.2009 року (а.с. 37), за умовами якого замовник - ТОВ «БК «Партнер-Інвест» доручає, а виконавець - КДПВІ «Вінницяагропроект» бере на себе виконання робіт зі збору вихідних даних та перед проектних пропозицій по об'єкту «Реконструкція головного лікувального корпусу Райгородської лікарні по вул. Леніна під дитячий садок Немирівського району». Виконання вказаного договору підтверджується актом здачі-приймання №1 (а.с. 36), платіжним дорученням від №696 від 14.08.2009 року (а.с. 38), податковою накладною від 14.08.2009 року №41 (а.с. 39).

Разом із тим, судом першої інстанції встановлено, що вироком Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2011 року у справі №1-705/11 гр. Величко С.С. визнано винною у вчинені злочинів, передбачених ч.4 ст.27, ч.2 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч.2 ст. 366 КК України за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «БК «Партнер-Інвест», з яким позивачем був укладений договір субпідряду (а.с. 23-26). Судом першої інстанції також встановлено, що в період 2009 року позивачем було задекларовано фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «БК «Партнер-Інвест» без фактичного проведення операцій. Громаданин Бачило О.П., підпис якого міститься на відповідних документах (договорі, акті, податковій накладній), у 2009 році на посаді директора ТОВ «БК «Партнер-Інвест» не перебував. Громадянка Крикун О.В., яка займала цю посаду у вказаний період, фактично обов'язків директора не виконувала, діяльності не здійснювала, документи не підписувала.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168 передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Частиною 2 цієї статті передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, зазначені норми кореспондуються із приписами статті 207 ГК України, в якій наведені підстави визнання господарського зобов'язання недійсним, та статті 208 ГК України, якою врегульовано наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним.

Так, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина 1 статті 207 ГК України).

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби"звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення. Докази, надані позивачем на підтвердження своїх доводів, не відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки фактично господарські операції, щодо яких вони складались, не здійснювались. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо відмови у задоволенні заявлених вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Кооперативно-державного проектно-вишукувального інституту "Вінницяагропроект", - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року , -без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 15 травня 2012 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.