Рішення № 24113647, 22.05.2012, Оболонський районний суд міста Києва

Унікальний №2605/6203/12

Провадження №2/2605/2875/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2012 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

Головуючого судді Белоконної І.В.

Секретарі Поливко М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа -служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд дитини за кордон та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа -служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні обов'язків по оздоровленню та вихованні дитини та надання дозволу на виїзд дитини за кордон , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом звернувся до суду із позовом до відповідача за первісним позовом, третя особа -служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд дитини за кордон.

Відповідач за первісним позовом подав до суду зустрічну позовну заяву до позивача за первісним позовом, третя особа -служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні обов'язків по оздоровленню та вихованні дитини та надання дозволу на виїзд дитини за кордон. Ухвалою суду зустрічну позовну заяву відповідача за первісним позовом було прийнято до спільного розгляду разом із первісним позовом.

Як на підставу своїх вимог позивач за первісним позовом - відповідач за зустрічним позовом (надалі -«Позивач») посилався на те, що 22 березня 2012 року уклала договір про надання туристичних послуг, за умовами якого турагент зобов'язався надати комплекс туристичних послуг з організації відпочинку позивачу та її доньки ОСОБА_3 до країни Туреччина в період з 22 липня 2012 року, в зв'язку з чим позивач звернулась до відповідача -батька її доньки з проханням надати нотаріальний дозвіл на тимчасовий виїзд дитини до Туреччини, однак станом на 05.04.2012 року дозвіл відповідач ОСОБА_2 не надав. В судовому засіданні позивач надала заяву про уточнення позовних вимог, а саме уточнення дат виїзду за кордон в період з 24 липня 2012 року по 05 серпня 2012 року. На підставі вищенаведеного просила суд надати тимчасовий дозвіл на виїзд неповнолітньої доньки ОСОБА_3 за кордон до Туреччини в період з 24.07.2012 року по 05.08.2012 року у супроводі матері ОСОБА_5 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2

Як на підставу своїх вимог відповідач за первісним позовом -позивач за зустрічним позовом (надалі -«Відповідач») посилався на те, що первісний позов є наміром позивача ОСОБА_1 вчинити перешкоди у запланованій ним дитячій поїздці до Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим»та висуває зустрічні позовні вимоги, які обґрунтовує, тим що їх доньці лікарями рекомендовано санаторне лікування, відповідач 23.04.2012 року уклав договір згідно якого ОСОБА_2 придбав путівки на проживання, харчування та лікування у Центрі медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим»в смт. Партеніт на себе та доньку ОСОБА_3 у період з 08.07.2012 року по 29.07.2012 року. Відповідач вважає, що вказаний санаторій є найкращим для відпочинку та оздоровлення його доньки, натомість позивач за первісним позовом чинить перешкоди у вказаній поїздці та намагається вивести дитину у цей період до Туреччини. Крім того відповідач має намір виїхати з донькою ОСОБА_3 під час шкільних канікул восени 2012 року за кордон до Латвії та Німеччини в родину двоюрідної сестри. Відповідач звертався з листом до позивача ОСОБА_1 про ці наміри, але до цього часу позивач не повідомила про свою згоду на поїздку відповідача.

На підставі вищенаведеного просив суд зобов'язати позивача за первісним позовом не чинити відповідачу за зустрічним позовом перешкод у вихованні доньки ОСОБА_3, зобов'язати позивача надати можливість тимчасового виїзду малолітньої ОСОБА_3 в межах України для оздоровлення в період з 07.07.2012 р. по 01.08.2012 р. разом з батьком та відмовити позивачу в задоволенні її вимог, викладених в первісному позові.

В судовому засіданні позивач та представник позивача просили суд позовні вимоги первісного позову задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити в повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити.

Представник третьої особи залишив вирішення позовних вимог за первісним позовом та вимог за зустрічним позовом на розсуд суду, ухвалити рішення в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача, представника третьої особи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

17 червня 2005 року між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01.10.2010 року (а.с.7). Під час перебування у шлюбі позивача та відповідача народилась спільна донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

22 березня 2012 року між ФОП ОСОБА_6, як турагентом та позивачем ОСОБА_1 укладено договір №1012-2203 про надання туристичних послуг (а.с.10-11) та додаткова угода від 09.04.2012 року (а.с. 31), за умовами якої турагент зобов'язався надати комплекс туристичних послуг з організації відпочинку позивачу та її доньки ОСОБА_3 до країни Туреччина в період з 24 липня 2012 року на 13 днів. Згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 09.04.2012 року б/н позивач ОСОБА_1 перерахувала ФОП ОСОБА_6 суму передоплати за тур в розмірі 16600 грн. (а.с. 102).

23 березня 2012 року позивач листом звернулась до відповідача з проханням надати нотаріальний дозвіл на виїзд дитини за кордон до Туреччини в період з 21 липня 2012 року по 03 серпня 2012 року з метою відпочинку, оздоровлення та розширення світогляду дитини (а.с.13).

Відповідач надав нотаріальний дозвіл позивачу на тимчасову поїздку дитини в супроводі матері за кордон до Туреччини, але в інший період, а саме на період з 29 травня 2012 року по 28 червня 2012 року (а.с.83) та на період з 06 серпня 2012 року по 25 серпня 2012 року (а.с. 84), з тих підстав що 23.04.2012 року відповідач уклав договір №65 з ФОП ОСОБА_7, згідно якого ОСОБА_2 придбав дві путівки на проживання, харчування та лікування в двокімнатному номері Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Крим»в смт. Партеніт на себе та доньку ОСОБА_3 в період з 08 липня 2012 року по 29 липня 2012 року.

Судом встановлено, що дії відповідача з протидії виїзду дитини із її матір'ю за кордон, мали неодноразовий характер і не відповідали інтересам дитини.

Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995р., №57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»від 21.01.1994р. встановлено, що оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не надає згоди на тимчасовий виїзд неповнолітньої доньки за межі України у період з 24 липня 2012 року по 05 серпня 2012 року у супроводі матері ОСОБА_1 Заборона виїзду дитини у даний період за таких умов є необґрунтованою, не розумною, а отже й не справедливою.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надав суду доказів про те, що діями або бездіяльністю відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 були порушені його права та законні інтереси щодо участі у вихованні їхньої спільної дитини ОСОБА_3 та підтвердження перешкоджання ОСОБА_1 відмови у наданні дозволу на виїзд дитини за кордон до Латвії та Німеччини в період з 18 жовтня 2012 року по 04 листопада 2012 року в супроводі батька.

Також позивач за зустрічним позовом не надав суду жодних документальних доказів про намір виїхати восени 2012 року з донькою за кордон, тобто позовні вимоги не конкретизовані і носять загальний характер.

Посилання відповідача на наявність спору між ним та позивачкою щодо порядку виховання дитини, не можуть бути взяті до уваги. Між сторонами існують неприязні стосунки, що й є основною причиною заборони відповідача на виїзд доньки на відпочинок разом з матір'ю за межі України. Однак, це не є підставою забороняти дитині виїзд за кордон з метою відпочинку.

За змістом ст.ст. 141, 153, ч.3 ст. 157 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 відповідач не позбавлений; питання щодо обмеження його у їх здійсненні у встановленому законом порядку не вирішувалося. Отже він на рівні з позивачкою має право приймати участь у вихованні дитини.

Конституцією України від 28 червня 1996 року, а саме статтею 33 передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання.

Отже, позовні вимоги позивача за зустрічним позовом про зобов'язання відповідача за зустрічним позовом надати можливість тимчасового виїзду малолітньої ОСОБА_3 в межах України до АР Крим для оздоровлення разом з батьком не підлягають задоволенню, оскільки законодавством не передбачено на підставі рішення суду надання дозволу на пересування в межах України неповнолітнім громадянам України у супроводі одного з батьків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 215, 218 ЦПК України, ст.ст.141, 153, 157 СК України, ст.ст. 2,4 Закону України „Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", ст. 313 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Первісну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа -служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд дитини за кордон -задовольнити.

Надати тимчасовий дозвіл на виїзд за межі України до Туреччини неповнолітньої громадянки України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, в період з 24 липня 2012 року по 05 серпня 2012 року у супроводі матері ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3, яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну своєї доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа -служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні обов'язків по оздоровленню та вихованні дитини та надання дозволу на виїзд дитини за кордон -залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: І.В. Белоконна

22.05.2012 Справа № 2605/6203/12