Ухвала суду № 24097828, 18.04.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2012 р.Справа № 2-а-7890/10/1470

Категорія:9.2.1Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Осіпова Ю.В.,

суддів -Золотнікова О.С., Кравця О.О.,

при секретарі Коваленко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Монарх»до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

12.11.2010 року ТОВ «Монарх»звернулося до окружного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва (правонаступник - ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС) про скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0021702350 від 11.08.2010 року на суму 10 495 грн. та №0021692350 від 11.08.2010 року на суму 124 074 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на проведення відповідачем перевірки з грубими порушеннями Закону України «Про державну податкову службу в Україні», та на безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених нормами Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». До того ж, позивач у своєму позові вказує, що підприємством ведеться облік товарів за допомогою автоматизованої системи «1С:Бухгалтерія», а вимоги податківців під час перевірки не ґрунтуються на законодавстві. Також, податківцями невірно зроблений висновок про не оприбуткування готівки, хоча вона була здана до банку в цей же день.

Рішення ж ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва від 11.08.2010 року №0021692350 в частині застосування штрафних санкцій на суму 8818 грн. позивач визнав та не оскаржував.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва від 11.08.2010 року №0021702350 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 10 495 грн. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва від 11.08.2010 року №0021692350 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині застосування штрафних санкцій на суму 124 074 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва (правонаступник - ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС) 10.01.2011р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.12.2010 року, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Монарх»у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Монарх»зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 25.02.00 (а.с.28).

ТОВ «Монарх»здійснює підприємницьку діяльність у однойменному ресторані за адресою вул. Адмірала Макарова,60 в м. Миколаєві.

24.07.2010 року працівники податкового органу провели перевірку зазначеної господарської одиниці - ресторану, що належить ТОВ «Монарх», за результатами якої склали Акт №0433/14/00/23/30826635 від 26.07.2010р., в якому було зафіксовано порушення товариством вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: 1) не проведення розрахункової операції через РРО; 2) не забезпечено відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків; 3) ведення з порушення вимог законодавства обліку товарних запасів; 4) реалізація алкогольних напоїв без відповідної ліцензії; 5) неповне оприбуткування готівкових коштів.

Зазначені факти порушень податкового законодавства відповідачем кваліфіковано як порушення вимог п.11,12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та як правопорушення, передбачені ст.ст.17 і 21 Закону.

Рішенням №0021692350 від 11.08.2010р. уповноваженою особою відповідача до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 132 892 гривень (а.с.20).

А рішенням №0021702350 від 11.08.2010р. уповноваженою особою відповідача до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 10 495 гривень (а.с.21)

Частину правопорушень позивач визнав та не оскаржує.

Таким чином, позивачем заперечується лише застосування штрафних санкцій за ведення з порушенням вимог законодавства обліку товарних запасів та неповне оприбуткування готівкових коштів.

Вирішуючи справу по суті та приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив з протиправності рішення податкового органу щодо застосування до позивача штрафних санкцій в такому великому розмірі.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Згідно ч.3 ст.16 названого Закону планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України.

На підставі ч. 1 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Із врахуванням наведених норм чинного законодавства України, висновок суду першої інстанції щодо правомірності проведення податковою інспекцією планової перевірки з питань дотримання юридичними особами вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»є правильним.

Відповідно до ч.1 ст.11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(у вказаній вище редакції), посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку: 1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби; 2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій формі, зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку.

Тобто, п.12 ч.1 ст.3 даного Закону, в даному випадку, є відсильною нормою і може застосовуватися лише при наявності інших правових норм, які передбачають такий порядок ведення обліку товарних запасів.

Також, слід зазначити, що аналогічним чином сформульована і диспозиція ст.21 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»: фінансова санкція застосовується до суб'єктів підприємницької діяльності, що не ведуть або ведуть з порушенням встановленого порядку облік товарів за місцем реалізації та зберігання.

За таких обставин, на думку суду, обов'язковою умовою притягнення до юридичної відповідальності за ст.21 вказаного Закону є наявність встановленого законодавством порядку обліку товарів за місцем їх зберігання та реалізації.

Відповідно до ст.6 цього ж Закону, облік товарних запасів юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) ведеться у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Питання обліку та звітності юридичних осіб врегульовано Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також наказами Міністра фінансів України «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку»(всього 34 накази за різними позиціями обліку).

Отже, жодним з цих нормативно-правових актів порядок обліку товарів саме за місцем їх реалізації не встановлений. Навіть у Положенні (стандарту) бухгалтерського обліку №9 «Запаси»не передбачається документів, за якими товари обліковуються саме за місцем реалізації.

Разом з тим, нормативна визначеність необхідного обсягу документів обліку на товар, що реалізується, який повинен бути на місці реалізації, є обов'язковою умовою для притягнення до юридичної відповідальності за ст.21 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Натомість, у зазначеному випадку, податківці визначали порушення ведення обліку товарів позивачем лише за власним суб'єктивним критерієм, а також згідно з «Алгоритмом проведення перевірки із використанням Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірок за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари», який затверджений наказом ДПА України №184 від 09.04.09р.

Однак, разом з тим, зазначений Алгоритм в Міністерстві юстиції України не зареєстрований, а тому для платника податків не є обов'язковим.

Таким чином, вимоги податківців про надання на місці реалізації товарних накладних на товар, що реалізується, не тільки не грунтуються на законодавстві, а взагалі позбавлені будь-якого логічного сенсу. Сама по собі товарна накладна не є документом суворої звітності, складається у довільній формі, не передбачає якоїсь особливої процедури реєстрації та її справжність не може бути перевірена лише на місці реалізації товару.

Дослідити справжність товарних накладних, а також факт обліку товарів, що реалізуються, можливо лише перевіривши документи синтетичного та аналітичного обліку, бухгалтерської звітності підприємства та дослідивши Головну книгу підприємства.

Без дослідження цього та відсутності передбаченого законодавством порядку обліку за місцем реалізації товару, дійти висновку про порушення підприємством вимог п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» фактично неможливо.

В судовому засіданні представник позивача надав суду 1-ї інстанції усі необхідні копії первинних документів (а.с.24) на товар, який зазначений в описі (а.с.22), з яких, в свою чергу, вбачається, що зазначений у Акті перевірки товар був облікований у передбаченому законодавством порядку.

Те, що податківці не дослідили ці документи та не врахували їх під час формування своїх висновків, пояснюється, в першу чергу, поверховістю перевірки, її неповнотою та стрімким характером її проведення.

Фактично, в даному випадку, на думку суду, податківці обмежилися лише перевіркою торгівельного залу в ресторані. Безпосередньо перевірку бухгалтерії підприємства, де саме зберігаються усі документи обліку та бухгалтерські документи, податківці не здійснили.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Далі, як встановлено з матеріалів справи, під час перевірки податковим органом встановлено, що в КОРО мається фіскальний звітний чек від 23.07.2010р. на суму 2099 гривень, але відсутній запис у розділі 2 щодо нього (а.с.19).

Однак, разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зазначені кошти в розмірі 2099 грн. в той же день, тобто 23.07.10р. були проведені по касовій книзі підприємства та здані до банку (а.с.37-38).

Таким чином, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції не може погодитися з висновками відповідача, що зазначені дії позивача можливо кваліфікувати як «неоприбуткування готівкових коштів».

Так, відповідач дійсно правильно посилається на ч.3 п.2.6. Положення, відповідно до якого, у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК)», але разом з тим, невірно тлумачить цю норму.

Отже, недодержання позивачем вимог щодо щоденного виконання записів про рух готівки та суми розрахунків не є належною підставою для висновку щодо не оприбуткування готівки у касі підприємства.

Згідно вимог п.7.16, 7.19 Положення, під час перевірки органами контролю повного і своєчасного оприбуткування коштів, що надійшли до каси від здійснення господарської діяльності, записи в касовій книзі звіряються за сумами та строками з даними відповідних прибуткових касових ордерів (із залученням у разі потреби таких виправдних документів: розрахункових документів, квитанцій до прибуткових касових ордерів, рахунків-фактур, товарно-транспортних і податкових накладних тощо). Перевіряється також проведення записів щодо реєстрації зазначених ордерів (за сумами датами) у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів; під час перевірки органи контролю мають брати до уваги те, що за наявності в касі підприємства готівки, яка не підтверджена прибутковими касовими ордерами, вона вважається неоприбуткованою в касі та зараховується в дохід підприємства.

Саме та обставина, що перевіряючі змогли під час перевірки встановити точну суму та дату надходжень готівкових коштів за 23 липня 2010 року, без проведення інвентаризації, перевірки інших документів, а лише на підставі книги обліку розрахункових операцій, є підтвердженням того факту, що ці кошти вже були оприбутковані та не приховувалися позивачем від оподаткування.

А враховуючи те, що вони ще й були проведені по касовій книзі підприємства, на них виписувалися касові ордери і останні в той же день (т.б. 23.07.10р.) були здані до банківської установи, то твердження відповідача про їх не оприбуткування є взагалі непереконливим.

Відповідно до п.7.4 «Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок», який затверджений наказом ДПА України №614 від 01.12.2000р., використання КОРО, зареєстрованої на господарську одиницю, передбачає:

- наявність книги ОРО в господарській одиниці, на яку ця книга зареєстрована, або на місці проведення розрахунків;

- здійснення записів про реквізити розрахункових квитанцій до початку використання розрахункової книжки та безпосередньо після закінчення її використання у межах робочого дня чи зміни;

- щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо.

Тобто, невиконання позивачем щоденних записів про рух коштів може бути кваліфіковано як невикористання книги обліку розрахункових операцій, тобто як правопорушення, що передбачено п.3 ч.1 ст.17 вказаного Закону, але не як неоприбуткування.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють серед інших обставин, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Окрім того, судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що якщо врахувати, що позивач дійсно допустив порушення вимог п.2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», яке полягало лише в невнесенні вказаної в акті перевірки суми до книги обліку розрахункових операцій, тобто фактично носило формальний характер, оскільки не було пов'язане з ухиленням позивача від сплати податків та не потягло будь-які негативні наслідки для інтересів держави, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що застосовані до товариства штрафні (фінансові) санкції не співрозмірні з виявленим податковим органом порушенням, а тому рішення відповідача і цих підстав теж не може бути визнано правовірним.

Таким чином, на підставі вищезазначеного, судова колегія приходить до аналогічного висновку про часткову протиправність прийнятого податковим органом рішення та відповідно, вважає правильним рішення суду 1-ї інстанції про задоволення позовних вимог.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, разом з тим, слід зазначити, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При цьому, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку не було в повному обсязі зроблено відповідачем при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Отже, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Осіпов Ю.В.

Судді: Золотніков О.С.

Кравець О.О.