Постанова № 24084063, 11.04.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 Вн. № 1/412

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 квітня 2012 року 16:41 № 2а-16496/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Пошелюзному О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Торгівельна фірма "Спецдеталь" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.07.2011 р. № 0001802350 та № 0001812350, за участю представників сторін:

представник позивача Данилюк А.В.;

представник відповідача Котляр А.С.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 квітня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09 листопада 2011 року приватне підприємство "Торгівельна фірма "Спецдеталь" (далі - позивач, ПП "ТФ "Спецдеталь") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі -відповідач, ДПІ у Святошинському р-ні м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.07.2011 р. № 0001802350 та № 0001812350 (далі -ППР № 0001802350, ППР № 0001812350). Позовні матеріали передані на розгляд судді 10.11.2011 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2011 р. позовну заяву у справі № 2а-16496/11/2670 залишено без руху у зв'язку з недоліками позовної заяви. Позивачу було встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви до 25.11.2011 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2011 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-16496/11/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2011 р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-16496/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 23.06.2011 р. по 30.06.2011 р. ДПІ у Святошинському р-ні м. Києва згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності та правильності формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Аммо" (код ЄДРПОУ 37044991) за період з 30.03.2010 р. по 31.01.2011 р., за результатами якої складено акт від 07.07.2011 р. № 183/23-50/36114652 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0001802350, відповідно до якого позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12 567,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 2 017,75 грн., всього на суму 14 584,75 грн.

Крім цього, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0001812350, відповідно до якого позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 10 083,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 2 520,75 грн., всього на суму 12 603,75 грн.

15 липня 2011 року позивач звернувся до ДПІ у Святошинському р-ні м. Києва з письмовим запереченням на Акт перевірки (вх. № 14603/10 від 15.07.2011 р.).

Листом від 22.07.2011 р. № 15685/10/23-522 відповідач надав відповідь позивачеві на заперечення до Акту перевірки, відповідно до якого висновки Акта перевірки залишено без змін.

Листом б/д № 05/08 (вх. № 5844/10 від 05.08.2011 р.) позивач звернувся до ДПА у м. Києві з первинною скаргою на ППР № 0001802350, ППР № 0001812350.

Рішенням від 03.10.2011 р. № 9830/10/25-114 про результати розгляду первинної скарги ДПА у м. Києві залишила без змін ППР № 0001802350 та ППР № 0001812350, а первинну скаргу позивача -без задоволення.

Листом вх. № 1954/6 від 17.10.2011 р. позивач звернувся до ДПС України зі скаргою на ППР № 0001802350 та ППР № 0001812350.

Рішенням від 28.10.2011 р. № 4533/6/10-2115 про результати розгляду скарги ДПС України залишила без змін ППР № 0001802350 та ППР № 0001812350, рішення ДПА у м. Києві від 03.10.2011 р. № 9830/10/25-114 про результати розгляду первинної скарги, а скаргу позивача -без задоволення.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд м. Києва погоджується з позовними вимогами ПП "ТФ "Спецдеталь", виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV); Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі -Закон № 283/97-ВР); Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР), Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" (далі - Закон № 755-IV).

За твердженням відповідача, підставою для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування до позивача штрафних санкцій було заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 12 567,00 грн., в тому числі за грудень 2010 р. на суму 8 067,00 грн., за січень 2011 р. на суму 4 500,00 грн.

Підставою для визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та застосування до позивача штрафних санкцій було заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 10 083,00 грн., в тому числі за 4 квартал 2010 р. на суму 10 083,00 грн.

У своїх запереченнях відповідач зазначив, що ДПІ у Печерському р-ні м. Києва було складено акт документальної невиїзної перевірки ТОВ "Аммо" (далі -контрагент позивача), яким встановлено нікчемність правочинів з ПП "ТФ "Спецдеталь". Згідно висновків зазначеного акту перевірки у контрагента позивача відсутня реальна можливість поставок товарів (робіт, послуг), в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Аммо" носили характер нікчемного правочину.

Разом з тим, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Аммо" було укладено Договір купівлі-продажу № 1412-1 від 14.12.2010 р. про здійснення ТОВ "Аммо" передачі у власність позивачеві обладнання (товару) та зобов'язання позивача прийняти та оплатити вказаний товар, перелік якого зазначений у наявних в матеріалах справи копіях податкових накладних (стор. 15, 18, 23 матеріалів справи), видаткових накладних (стор. 16, 19, 22, 28, 29 матеріалів справи), специфікаціях обладнання (стор. 38, 39 матеріалів справи), специфікаціях товару (стор. 17, 20 матеріалів справи) на загальну суму 50 351,13 грн. (в т.ч. ПДВ -8 391,87 грн.).

На виконання умов даного договору ТОВ "Аммо" надавало послуги виїзду сервісної служби та послуги навантажувача, ремонт гідронасосу, ремонт гідромотора ходу, ремонт гідромотора повороту, ремонт аварійного екскаватора ПП "ТФ "Спецдеталь", що підтверджується актами № 278, № 279, № 280, № 281, № 282 здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними № 872, № 878 від 03.12.2010 р., № 907 від 09.12.2010 р., № 937 від 15.12.2010 р., № 1011 від 27.12.2010 р., специфікаціями послуг (стор. 40 -42 матеріалів справи) на загальну суму 25 048,87 грн. (в т.ч. ПДВ - 4 174,81 грн.).

ТОВ "Аммо" виписало на адресу ПП "ТФ "Спецдеталь" податкові накладні на загальну суму 75 400,00 (в т.ч. ПДВ -12 566,68 грн.), які підписані від імені ТОВ "Аммо" ОСОБА_1 та скріплені печаткою підприємства (стор. 15, 18, 23, 25, 27, 29, 31, 33, 35 матеріалів справи).

Судом встановлено, що за передачу у власність позивачеві обладнання (товару) та виконані послуги ПП "ТФ "Спецдеталь" розрахувалось шляхом перерахування на банківський рахунок ТОВ "Аммо" безготівкових коштів на повну суму переданого у власність обладнання (товару) та виконаних послуг, що підтверджується платіжними дорученнями (стор. 8 -14, 145 -151 матеріалів справи) та виписками з банку (стор. 152 -155, 164, 168, 172 -173, 182 -183, 185 -187, 189 -190, 194, 198 матеріалів справи).

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивач отримав від постачальника послуг належно оформлені податкові накладні, які відповідають вимогам вище вказаних норм закону.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що позивач відобразив у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств за період з 30.03.2010 р. по 31.12.2010 р. у рядках 04. -06. та у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з 30.03.2010 р. по 31.01.2011 р. у рядках 10.1 -16.3 на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Аммо", здійснення передачі у власність позивачеві обладнання (товару) та надання відповідних послуг згідно актів № 278, № 279, № 280, № 281, № 282 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на виконання умов Договору купівлі-продажу № 1412-1 від 14.12.2010 р.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР (діяв до прийняття ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктами 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічно пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд дійшов висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання ним товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності, сплата або нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Досліджуючи питання щодо реальності здійснення передачі у власність позивачеві обладнання (товару), надання контрагентом позивача відповідних послуг та придбання їх з метою використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача -ТОВ "Аммо" був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та відповідно складати податкові накладні. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за грудень 2010 р. та за січень 2011 р., відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК України, п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Доказів підтвердження того, що ТОВ "Аммо" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем суду не надано.

Крім цього, реальність придбання позивачем продукції (товарів) для подальшого використання їх у своїй господарській діяльності підтверджується також наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт та виписками з банку (стор. 100 -138, 159 -163, 165 -167, 169, 171, 174 -184, 188 -197, 199 матеріалів справи).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України та Закон України "Про податок на додану вартість" (діяв до прийняття ПК України) передбачають тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення їх з порушенням вимог, встановлених нормами Закону, чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України / пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР) (п. 198.6 ст. 198 ПК України; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що господарські операції ПП "ТФ "Спецдеталь" з його контрагентом -ТОВ "Аммо" здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності обох підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім цього, суд не погоджується з висновками Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між ПП "ТФ "Спецдеталь" і ТОВ "Аммо", виходячи з нижченаведеного.

Частина 1 статті 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною 2 статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина 3 цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 ЦК України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин 1 та 4 статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до статті 18 Закону № 755-IV відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу, що позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошувалося, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Разом з тим, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що ПП "ТФ "Спецдеталь" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2010 р. та за січень 2011 р. по взаємовідносинам з ТОВ "Аммо", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є помилковими, відтак визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 14 584,75 грн. та з податку на прибуток на суму 12 603,75 грн. є протиправним, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятих відповідачем ППР № 0001802350, ППР № 0001812350.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПП "ТФ "Спецдеталь" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов приватного підприємства "Торгівельна фірма "Спецдеталь" задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва від 22.07.2011 р. № 0001802350 та № 0001812350.

3. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України судові витрати на користь приватного підприємства "Торгівельна фірма "Спецдеталь" у розмірі 29,55 грн. з рахунків суб'єкта владних повноважень - державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова