Постанова № 24081668, 10.05.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

10.05.2012 р. Справа № 2а-7145/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Салова І.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-МИКОЛАЇВ", (вул. Автомобільна, 1-а,Миколаїв,54007)

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028)

проскасування податкового повідомлення - рішення № 0001162301 від 04.05.2011року, ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-МИКОЛАЇВ»звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0001162301 від 04.05.2011, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 420071,25грн. (336057грн. -основного платежу, 84014,25грн. -штрафної санкції), в зв'язку з порушенням суб'єктом господарювання пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4., пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Не погоджуючись з підставами прийняття оспорюваного рішення (безтоварність господарських операцій з контрагентом ПП «СТК Молоко»), позивач просив про задоволення позову, вказавши, що придбані ПП «СТК Молоко»товари підприємство використовувало для здійснення господарської діяльності з метою отримання економічного ефекту.

Відповідач позов не визнав, зазначивши про безтоварність господарських операцій між позивачем та ПП «СТК Молоко», оскільки, на думку відповідача, фактичне здійснення господарських операцій між вказаними підприємствами було неможливим через наявність в ланцюгу постачальників ПП «СТК Молоко»(третій ланцюг) суб'єктів господарювання, що мають ознаки фіктивних підприємств.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.20 Податкового кодексу України органи податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право:

проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом (п. 20.1.4);

під час проведення перевірок вимагати виготовлення платником податків (уповноваженим представником платника податків) і безоплатно отримувати від них засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за її наявності) копії документів, що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та пояснень з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу (п. 20.1.2);

застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції (п. 20.1.28).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв до 01.01.2011) визначається, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв до 01.01.2011 р.) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дані правові норми визначають, що до складу витрат, на підставі яких може бути сформованих податкових кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що були предметом судового дослідження, вказує на те, що у разі, якщо добросовісний платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо документального підтвердження розміру валових витрат, податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій, він не може бути позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів, робіт, послуг не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

В судовому засіданні встановлено, що в період з 25.03.2011 по 30.03.2011 ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Прем'єрпродукт-Миколаїв»щодо правомірності формування податкового кредиту за грудень 2010 року -січень 2011 року.

За наслідками перевірки контролюючим органом складено «Акт про результати невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства «Прем'єрпродукт -Миколаїв»щодо правомірності формування податкового кредиту за грудень 2010 року -січень 2011 року» № 1122/23-200/36622082 від 30.03.2011 (далі -акт перевірки).

04.05.2011 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення за №0001162301, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 420071,25грн. (336057грн. -основного платежу, 84014,25грн. -штрафної санкції), в зв'язку з порушенням суб'єктом господарювання пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4., пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підставою для прийняття оспорюваного рішення є висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки, про нікчемність правочинів та про безтоварність господарських операцій з ПП «СТК Молоко», оскільки в ланцюгах постачання товарів вказаного підприємства є суб'єкти господарювання з ознаками фіктивності (тертій ланцюг постачання: суб'єкти господарювання з ознаками фіктивності > ВАТ «Молочник»> ПП «СТК Молоко»> ПП «Прем'єрпродукт -Миколаїв»).

Відповідно до наданих позивачем документів між позивачем та ПП «СТК Молоко»укладено Договір поставки №17/05-11 від 17 червня 2010 року, за умовами якого ПП «СТК Молоко»здійснювало поставку товару нашому підприємству. В грудні 2010 року ПП «СТК Молоко»поставляло ПП «Прем'єрпродукт -Миколаїв» молочну продукцію: поставка товару від ПП «СТК Молоко»1 грудня 2010 року супроводжувалася видатковою накладною №СТ-01906 від 01.12.2010, товарно-транспортною накладною №СТ-01498 від 01.12.2010, та податковою накладною №01865 від 01.12.2010; поставка товару від ПП «СТК Молоко»7 грудня 2010 року супроводжувалася видатковими накладними №СТ-01989, СТ-01996, СТ-01990, СТ-01992, СТ-02002 від 07.12.2010р., товарно-транспортними накладними №СТ-01568, СТ-01567, СТ-01569, СТ-01570 від 07.12.2010р. та податковими накладними №01934, 01939, 01941, 01942 від 07.12.2010р.; поставка товару від ПП «СТК Молоко»9 грудня 2010 року супроводжувалася видатковою накладною № СТ-02023 від 09.12.2010, товарно-транспортною накладною №СТ-01596 від 09.12.2010 та податковою накладною №01973 від 09.12.2010; поставка товару від ПП «СТК Молоко»14 грудня 2010 року супроводжувалася видатковими накладними № СТ-02103, СТ-02093, СТ-02102, СТ-02109, СТ-02112, СТ-02098 від 14.12.2010, товарно-транспортними накладними №СТ-01644, СТ-01651, СТ-01646, СТ-01652, СТ-01645 від 14.12.2010 та податковими накладними №02046, 02043, 02052, 02051, 02045, 02042 від 14.12.2010; поставка товару від ПП «СТК Молоко»21 грудня 2010 року супроводжувалася видатковими накладними №СТ-02216, СТ-02228, СТ-02231 від 21.12.2010, товарно-транспортними накладними №СТ-01740, СТ-01749, СТ-01750 від 21.12.2010 та податковими накладними № 02164, 02172, 02173 від 21.12.2010; поставка товару від ПП «СТК Молоко»22 грудня 2010 року супроводжувалася видатковою накладною №СТ-02238 від 22.12.2010, товарно-транспортною накладною №СТ-01758 від 22.12.2010 та податковою накладною №02181 від 22.12.2010; поставка товару від ПП «СТК Молоко»27 грудня 2010 року супроводжувалася видатковою накладною №СТ-02290 від 27.12.2010, товарно-транспортною накладною №СТ-01819 від 27.12.2010 та податковою накладною №02241 від 27.12.2010; поставка товару від ПП «СТК Молоко»28 грудня 2010 року супроводжувалася видатковою накладною №СТ-02312 від 28.12.2010, товарно-транспортною накладною №СТ-01884 від 28.12.2010 та податковою накладною №02258 від 28.12.2010. Усього в грудні 2010 року підприємством отримано від «СТК Молоко» товарів на загальну суму (разом з ПДВ) 6053765,14грн.. Оплата за товар проведена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Продукція придбавалася позивачем з метою подальшого продажу. Товар зберігався в орендованих нежитлових приміщеннях, що підтверджується, в тому числі договорами оренди та актами виконаних робіт. Крім того, підтвердженням факту отримання та реалізації товару позивачем є Договір про надання ветеринарних послуг №139 від 01.11.2010, укладений між ПП «Прем'єрпродукт-Миколаїв»та Миколаївською міською державною лікарнею ветеринарної медицини, за умовами якого Виконавець надавав ветеринарні послуги, перевіряв ветеринарний стан приміщень, здійснював огляд транспортних засобів, тари та іншого інвентарю, який використовується при перевезенні сировини тваринного походження, перевіряв правильність оформлення відповідних супровідних ветеринарних документів до вантажу, ведення документації та оформлення ветеринарних документів. За результатами наданих послуг сторони по угоді складали Акти приймання-здавання робіт: у грудні 2010 року сторонами по угоді підписано наступні акти приймання-здавання робіт: Акт №6478 від 03.12.2010: Акт №6571 від 09.12.2010: Акт №6304 від 16.12.2010. Наявними в справі рішеннями Житомирського окружного адміністративного суду підтверджено добросовісність ПП «СТК Молоко»як суб'єкта господарювання.

Видані позивачеві контрагентом податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. На момент видачі податкових накладних постачальник був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит. Реальність (дійсність) вказаних господарських операцій підтверджена, в тому числі цивільно-правовим договором, товарно-транспортними накладними, видатковими та податковими накладними.

При розгляді справи встановлено, що в подальшому придбані товари (молочна продукція) використана підприємством в господарській діяльності (реалізова) з метою отримання економічної вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи що стосуються господарських операцій за участю ПП «СТК Молоко», які підтверджують фактичне придбання товарів та їх доставку і досягнення позивачем законної мети їх здійснення -придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ПП «СТК Молоко», є надуманими і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до п.4-5 роз.1 Порядку оформлення документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України N984 від 22.12.2010 року акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства. Із акта перевірки не вбачається аргументоване викладення інкримінованих діянь, що суперечить вимогам Порядку оформлення документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України N984 від 22.12.2010 року, із приписів якого слідує, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи що стосуються господарських операцій за участю ПП «СТК Молоко», які підтверджують придбання позивачем молочної продукції та фактичну її доставку за рахунок постачальника (товарно-транспортні накладні), реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення -придбання робіт для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про нереальність господарських операцій, вчинених за участю ПП «СТК Молоко», є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства. Стосовно зазначених у податковому повідомлені-рішенні порушень вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті допущення яких позивачеві донараховано зобов'язання з податку на додану вартість, суд вважає їх невмотивованими та неаргументованими належними доказами. Вказані висновки спростовуються вищенаведеними фактичними даними і не можуть слугувати підставою для нарахування зобов'язань з податку на додану вартість в випадку, що є предметом судового дослідження.

Посилання відповідача на недоліки в складанні первинних документів (видаткових накладних) при вчиненні реалізації позивачем придбаного товару, в даному випадку не стосуються правильності формування суб'єктом господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість в зв'язку придбанням підприємством товару (а не його реалізацією) по правильно оформленим податковим накладним та іншим первинним документам.

Доводи відповідача про порушення позивачем приписів ЦК України щодо правочинів, вчинених позивачем з контрагентом (ПП «СТК Молоко») ґрунтуються на здогадах, є абстрактними і не можуть взагалі прийматися як обґрунтування висновку, оскільки базуються на припущеннях, що зроблені без врахування первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, не є доказом і не можуть бути покладені в основу висновків, що тягнуть за собою негативні наслідки для добросовісного суб'єкта господарювання. Висновки про порушення суб'єктом господарювання низки статей ЦК України, без дослідження позиції та аргументів контрагента позивача, в даному конкретному випадку є невмотивованими, в тому числі, оскільки базуються тільки на умовиводах про недобросовісність не безпосереднього контрагента позивача - ПП «СТК Молоко», а контрагентів ПП «СТК Молоко»в третьому ланцюгу постачання (суб'єкти господарювання з ознаками фіктивності > ВАТ «Молочник»> ПП «СТК Молоко»> ПП «Прем'єрпродукт -Миколаїв»), з якими позивач взагалі не мав ніяких правових відносин.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту та бюджетне відшкодування ПДВ у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі -Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п.53 рішення в справі «Булвес»АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування»отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.»Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (далі -Шоста Директива). Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»від 18.03.2004 р. № 1629-IV визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ПП «СТК Молоко».

Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідношенях, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.98, 158-163, 167 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва №0001162301 від 04.05.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-МИКОЛАЇВ" 3 гривні 40 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний