Постанова № 24081631, 08.05.2012, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/1903/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.,

при секретарі - Кононенко А.С.,

за участю: представника відповідача - Чалої О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське зерно" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

06 квітня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське зерно" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державна податкова інспекція у м. Полтаві про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002322310 та № 0002312310 від 12 січня 2012 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Українське зерно" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "КП "Альком" за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року. За результатами перевірки був складений акт № 9474/23-5/30044094 від 26.12.2011 року. На підставі даного акту перевірки ДПІ у м. Полтаві були винесені податкові повідомлення-рішення № 0002322310 від 12 січня 2012 року, яким визначено суми податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 179396 грн. та штрафні санкції в розмірі 44849 грн. та № 0002312310 від 12 січня 2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 65235 грн. та штрафні санкції в розмірі 16309 грн. Позивачем оскаржені вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін. Позивач вважає спірні податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства та просить суд їх скасувати.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини своєї неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність спірних рішень з підстав викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське зерно" зареєстроване як юридична особа 14.07.1998 розпорядженням виконавчого комітету Октябрської районної ради м. Полтави, номер запису про державну реєстрацію 1 588 105 0001 000083, ідентифікаційний номер 30044094, свідоцтво серії А00 № 081164.

Позивач є платником податків на загальних підставах, взятий на податковий облік ДПІ у м. Полтаві 15.07.1998 за № 4028.

Працівниками ДПІ у м. Полтаві з 06.12.2011 року по 19.12.2011 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Українське зерно" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "КП "Альком" за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки складено акт № 9474/23-5/30044094 від 26.12.2011 року, в якому вказані на порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 65235 грн., в тому числі: за вересень 2010 на суму 65235 грн. та п.3.1 ст. 3, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.2 ст.5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого ТОВ "Українське зерно" занижено податок на прибуток загалом в розмірі 179396 грн.., в т.ч.: за ІІІ квартал 2010 року в 179396 грн.

На підставі вказаного акту перевірки прийняті податкове повідомлення-рішення від 12 січня 2012 року № 0002312310, відповідно до якого ТОВ "Українське зерно" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств, 3011021000" в сумі 224245 грн. (в т.ч. 179396 грн. - основний платіж, 44849 грн. - штрафна (фінансова) санкція) (а.с. 44) та податкове повідомлення-рішення від 12 січня 2012 року № 0002322310, відповідно до якого ТОВ "Українське зерно" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 81544 грн. (в т.ч. 65235 грн. за основним платежем, 16309 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.45).

Відповідно до вимог ст. 56 Податкового кодексу України позивач оскаржив вказані рішення в адміністративному порядку. Рішеннями ДПС у Полтавській області № 689/10/10-215 від 21 березня 2012 року та № 715/10/10-215 від 28 березня 2012 року у задоволенні скарг відмовлено, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Досліджуючи питання правомірності визначення ДПІ у м. Полтаві податкових зобов`язань з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, суд встановив наступне.

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97), чинного на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин, (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Законом України "Про податок на додану вартість" № 168/97 ВР від 03.04.1997 (далі по тексту - № 168/97) визначено коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України № 168/97 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

При цьому підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України № 168/97 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами ст. 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

В ході розгляду справи по суті судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Альком" укладені договори поставки № 30/08-10с Си від 30.08.2010 року та № 19/08-10с Си від 19.08.2010 року (а.с.56-57), відповідно до п. 1.1. якого "Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця сою, а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених даним Договором".

Пунктом 3.8. Договору визначено, що "Постачальник надає Покупцю наступні документи на товар: рахунок-фактуру, податкову та видаткову накладну, сертифікат якості".

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за даними договорами позивачем до матеріалів справи долучено копії: видаткових накладних № 58 від 20.08.2010 року, № 2 від 30.08.2010 року, № 3 від 02.09.2010 року (а.с. 58, 62, 65); податкових накладних № 84 від 20.08.2010 року, № 2 від 30.08.2010 року, № 3 від 02.09.2010 року (а.с. 59, 63, 66 ); рахунку № 1 від 20.08.2010 року (а.с. 58).

Як слідує з копій договору та первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, податкових накладних, від імені ТОВ "Альком" вони підписані директором Цибулько В.С.

Як зазначено в акті перевірки, на даний час відділом Управління Служби безпеки України в Полтавській області розслідується кримінальна справа № 4-749/11, яка порушена за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення ТОВ "КП "Альком" з метою здійснення незаконної діяльності, що заподіло велику матеріальну шкоду державі.

При цьому, відповідач не надав до суду постанову чи вирок суду яким визнано винним у скоєнні злочину директора ТОВ "КП "Альком".

Відповідно до умов Договору на кожну партію поставки товарно-матеріальних цінностей Постачальник складає рахунок-фактуру, видаткову та податкову накладну, сертифікат якості.

За таких обставин, оскільки видаткові та податкові накладні, виписані ТОВ "КП "Алком" в адресу ТОВ "Українське зерно", містять вичерпну інформацію щодо змісту господарських операцій, акт приймання-передачі товару сторонами не складався та не підписувався.

Також, судом встановлено, що оплата товарно-матеріальних цінностей позивачем здійснена у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Агровест УК", що підтверджується реєстром платіжних доручень та наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями з відмітками банківської установи (а.с. 133-135).

Пунктом 3.1. Договору визначено, що "поставка товару здійснюється партіями в узгоджені строки на умовах СРТ відповідно до правил Інкотермс-2000", Полтавська область, смт. Диканька, вул. Полтавська, 4, склад ВАТ "Диканський міжгосподарський комбікормовий завод".

Так, відповідно до п. 5 Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року, умови поставки СРТ - Фрахт/перевезення оплачені до (... назва місця призначення).

Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, транспортування товарно-матеріальних цінностей відбувалося автотранспортом за замовленням Постачальника (ТОВ "КП "Альком") на склад ВАТ "Диканський міжгосподарський комбікормовий завод". Даний факт підтверджується копію договору підряду № П-1 від 01.01.2010 року (а.с.106-108) на виконання робіт по виготовленню продукції укладений між позивачем та ВАТ "Диканський міжгосподарський комбікормовий завод", додатковими угодами до даного договору, актами прийняття-передачі сировини та актами виконаних робі (послуг) (а.с.106-108).

Як зазначив представник позивача, придбаний товар -соя використовувалися ТОВ "Українське зерно" у власній господарській діяльності для виробництва комбікорму. Суд зазначає, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України одним із видів діяльності ТОВ "Українське зерно" є: 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням та кормами для тварин.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України одним із видів діяльності ТОВ "КП "Альком" є: 51.21 оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин (а.с.80-83).

Що стосується посилань ДПІ у м. Полтаві на нікчемність договору поставки суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, слід зазначити, що в ході судового розгляду справи не встановлено наявності вироків судів, що набрали законної сили та відповідно до яких виявлено ознаки узгоджених кримінально-караних діянь у діях посадових осіб ТОВ "КП "Альком".

Суд також звертає увагу на приписи ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Разом з тим, в ході судового розгляду справи встановлено та підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку реальність здійснення господарських операцій між ТОВ "Українське зерно" та ТОВ "КП "Альком" на підставі договорів поставки № № 30/08-10с Си від 30.08.2010 року та № 19/08-10с Си від 19.08.2010 року.

Відтак, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів в підтвердження того, що зазначений договір поставки суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також, що він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, суд дійшов висновку щодо неправомірності доводів податкової інспекції про нікчемність даного правочину.

З аналогічних підстав суд критично оцінює доводи податкової інспекції про порушення вимог законодавства контрагентами контрагента позивача (по ланцюгу постачання).

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги те, що суми ПДВ та валові витрати підтверджені належним чином складеними первинними документами, які відображають реальність здійснення господарських операцій, суд дійшов висновку, що ТОВ "Українське зерно" правомірно віднесено до складу податкового кредиту за вересень 2010 року суми ПДВ та валові витрати, від придбаних у ТОВ "КП "Альком" товарно-матеріальних цінностей.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд з'ясувавши фактичні обставини справи та дослідивши наявні докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, зважаючи на те, що податкове повідомлення - рішення є правовим актом індивідуальної дії та згідно ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне, відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0002322310 та № 0002312310 від 12 січня 2012 року.

У відповідності до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське зерно" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0002322310 та № 0002312310 від 12 січня 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське зерно" витрати по сплаті судового збору в розмірі 2146 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 11 травня 2012 року.

Суддя Г.В. Костенко