Постанова № 24080784, 20.04.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2012 року 2а-5645/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТВАГ ГАЗ З»доДержавної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополяпровизнання неправомірними дій, скасування податкового повідомлення -рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТВАГ ГАЗ З»(надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя (надалі - відповідач) про визнання неправомірними дій відповідача з проведення невиїзної позапланової документальної перевірки позивача з питань повноти та своєчасності нарахування та сплати орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за період з квітня по червень 2011 року; скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 14.09.2011 № 0003891503, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «орендна плата з юридичних осіб»у розмірі 64858, 36 грн. (за основним платежем -64857, 36 грн. за штрафними фінансовими санкціями -1, 00 грн.).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2012, на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України постановлено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проведення невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ОТВАГ ГАЗ З», на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, є незаконним, оскільки у ході перевірки відповідачем не досліджувались документи та інформація про документальне підтвердження повноти та сплати орендної плати за земельні ділянки позивачем.

Також позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог статей 13, 21 Закону України «Про оренду землі»від 06.10.1998 № 161-ХІV є необґрунтованими, оскільки у відповідача були відсутні підстави для розрахунку річної орендної плати за 2011 рік у подвійному розмірі у сумі 518858, 72 грн. Позивач наголошує на відсутності компетенції відповідача на здійснення контролю та перевірки виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки стосовно дотримання строків забудови земельної ділянки площею 2,0 га. для будівництва та обслуговування ресторану з готелем, який знаходиться в районі 34,5 км. автошляху "Севастополь-Ялта", та застосовувати до орендаря за порушення вказаних строків відповідальність, передбачену пунктом 4.7. договору оренди земельної ділянки.

Відповідач позову не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що проведення перевірки позивача здійснено ним у порядку, передбаченому Податковим кодексом України. Поряд із цим відповідач вказав, що підприємство для розрахунку орендної плати за землю мало застосувувати нормативну грошову оцінку на наступний період (після закінчення періоду будівництва) із застосуванням корегувального коефіцієнту 2. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 02.09.2010 посадовими особами Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ "ОТВАГ ГАЗ 3" з питань повноти та своєчасності нарахування та сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за період квітень - червень 2011 року.

Так, у ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень статей 13, 21 Закону України «Про оренду землі»від 06.10.1998 № 161-ХІV (надалі - Закон України «Про оренду землі») та пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у розмірі 64857, 36 грн. за квітень -червень 2011 року.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про необхідність збільшення позивачем розміру орендної плати на поправочний коефіцієнт 2, з урахуванням пункту 4.7 договору оренди земельної ділянки, оскільки за умовами договору оренди земельної ділянки позивач зобов'язаний у строк до 19.11.2008 здійснити будівництво ресторану та готелю на даній земельний ділянці, а на час перевірки таке будівництво не завершено. Вказані обставини також підтверджуються листом Севастопольської міської ради від 14.04.2011 № 03-15/1251 (а.с.101), згідно якого орендна плата за земельну ділянку, надану у користування ТОВ «ОТВАГ ГАЗ З»становить 518858, 72 грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 02.09.2011 № 620/89/1503/30700437 (надалі - Акт перевірки).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.09.2011 № 0003891503, за яким згідно пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України позивачеві визначено суму грошового зобов'язання за платежем «орендна плата з юридичних осіб»у розмірі 64858, 36 грн. (за основним платежем -64857, 36 грн. за штрафними фінансовими санкціями -1, 00 грн.).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової адміністрації у м. Севастополі та до Державної податкової адміністрації України з відповідними скаргами. За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо проведення невиїзної документальної перевірки та податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення Севастопольської міської ради від 26.05.2004 № 2035 між Севастопольською міською радою (орендодавець) та ТОВ «ОТВАГ ГАЗ 3»(орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки від 17.11.2004(а.с.19-27), який зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації оренди землі (номенклатурний № 4-М-01) 22.11.2004 за № 357 (надалі -Договір оренди). Відповідно до умов договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, на якій відсутні об'єкти нерухомого майна, для будівництва та обслуговування ресторану з готелем, який знаходиться в районі 34,5 км автошляху «Севастополь-Ялта».

Пунктом 2.1. Договору оренди передбачено, що в оренду передається земельна ділянка площею 2,0 га, в тому числі 1,5811 га із земель лісового фонду.

Цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування ресторану з готелем (пункт 5.2. Договору оренди).

Акт приймання -передачі земельної ділянки підписано між орендодавцем і орендарем 19.11.2004 (а.с.29).

9 липня 2007 року між Севастопольською міською радою та ТОВ "ОТВАГ ГАЗ 3" укладено додаткову угоду (а.с.30-32), зареєстровану в Севастопольській міській філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14.08.2007 за № 357/22.11.04 (далі -Додаткова угода). За умовами додаткової угоди внесено зміни до пунктів 2.3, 4.2, 4.4 та підпункту "г" пункту 9.2.2. Договору оренди.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю - Податковим кодексом України.

Положення Податкового кодексу регулюють відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування; платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 9 Податкового кодексу України орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності віднесено до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) у вигляді плати за землю.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю -це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як то установлено підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності -обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому зазначено, що далі у розділі XIII слова «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності»визначаються як «орендна плата».

Згідно підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також щодо законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, до повноважень податкового органу належить перевірка платника податку на предмет правильності обчислення і правильності сплати орендної плати за земельну ділянку державної та комунальної власності, що свідчить про законність підстав для податкового органу на вчинення вказаних дій та, як наслідок, прийнятих рішень.

Щодо правильності визначення податковим органом розміру плати за землю, суд зазначає таке.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу XIII Податкового кодексу.

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування -земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.2 статті 288 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, з урахуванням обмежень, встановлених цією статтею.

Згідно пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

З акту перевірки вбачається, що 20.01.2011 за вх. № 257 позивачем було надано до ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної форми власності на 2011 рік. За даними податкової декларації ТОВ "ОТВАГ ГАЗ 3" самостійно обчислено суму орендної плати: за квітень-червень 2011 року у розмірі 64857, 33 грн. (щомісячний платіж становить 21619, 11 грн.)

Як установлено пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Як свідчать матеріали справи, позивач є платником орендної плати на землю на підставі договору оренди земельної ділянки від 17.11.2004.

За правилами пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

У відповідності до статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Статтею 271 Податкового кодексу визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено -площа земельних ділянок.

Згідно частини 5 статті 5 Закону України «Про оцінку земель»№ 1378 від 11.12.2003 та статті 201 Земельного кодексу України, нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель»№ 1378 від 11.12.2003, дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

В матеріалах справи наявні: виписка з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 13.02.2006 № 2006/1, видана Севастопольським міським управлінням земельних ресурсів, в якій зазначено грошову оцінку земельної ділянки площею 20 000 кв.м., що розташована в районі 34,5 км автошляху "Севастополь-Ялта" у Балаклавському районі м. Севастополя, у розмірі 1 379 070 грн. із коефіцієнтом функціонального використання 0,50 на період будівництва до здачі об'єкта в експлуатацію; виписка з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 13.02.2006 № 2007/1, видана Севастопольським міським управлінням земельних ресурсів, в якій зазначено грошову оцінку земельної ділянки площею 20 000 кв. м., що розташована в районі 34,5 км автошляху "Севастополь-Ялта" у Балаклавському районі м. Севастополя, у розмірі 6 895 350 грн. із коефіцієнтом функціонального використання 2,50.

Як встановлено пунктом 289.2 статті 289 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, за індексом споживчих цін за попередній рік, щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

На виконання пункту 289.3 статті 289 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів листами від 11.01.2011 № 344/22/6-11 та від 14.01.2011 № 603/22/6-11 інформував Державну податкову адміністрацію України про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2010 рік.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що розмір грошової оцінки земельної ділянки позивачем визначено у розмірі 8647645, 33 грн. на підставі виписки з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 13.02.2006 р. № 2007/1, в якій зазначено грошову оцінку земельної ділянки площею 20 000 кв.м., що розташована в районі 34,5 км автошляху "Севастополь-Ялта" у Балаклавському районі м. Севастополя, у розмірі 6 895 350 грн. та з урахуванням коефіцієнту індексації земельних ділянок.

Саме цю суму самостійно вказано позивачем у додатку 1 до податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної форми власності на 2011 рік «Відомості із договору оренди землі»у графі «нормативна грошова оцінка земельної ділянки»(а.с.92).

Таким чином, позивачем не заперечується той факт, що сума орендної плати за 2011 рік становить 259429, 35 грн., яка кореспондується із даними податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної форми власності на 2011 рік, поданої позивачем до відповідача.

Про те, суд вважає помилковим твердження позивача щодо неправомірності визначення йому відповідачем подвійного розміру орендної плати на підставі умов договору, з огляду на таке.

Дослідивши умови договору, суд звертає увагу на той факт, що відповідно до підпункту "г" пункту 9.2.2. Договору оренди з урахуванням змін, внесених до цього пункту додатковою угодою, орендар зобов'язаний почати освоєння земельної ділянки і закінчити будівництво згідно передбаченого у пункті 5.2. цільового призначення -протягом чотирьох років з моменту підписання акта приймання -передачі земельної ділянки. При цьому, якщо в належним чином затвердженій проектній документації передбачено інший строк будівництва, то за клопотанням орендаря в договір вносяться відповідні зміни в частині збільшення цього строку.

Отже, орендар зобов'язаний закінчити будівництво ресторану з готелем до 19.11.2008. Позивачем не заперечується той факт, що станом на час виникнення спірних правовідносин будівництво на орендованій земельній ділянці не розпочато та, відповідно, - не завершено. У ході судового розгляду справи вказаний факт представником відповідача не заперечувався.

Судом встановлено, що за умовами пункту 4.7. Договору оренди, у разі порушення, передбачених цим договором, строків забудови орендованої земельної ділянки, розмір орендної плати підлягає коректуванню шляхом збільшення орендної ставки на поправочний коефіцієнт 2, визначений згідно Методики, який застосовується до моменту введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва, передбачено цим договором, але не більше 10 % нормативної грошової оцінки.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що пунктом 4.7. Договору оренди передбачено безумовне збільшення розміру орендної плати у позивача у разі порушення строків забудови орендованої земельної ділянки. Водночас, обов'язковості внесення змін, що стосувалося розміру орендної плати у цьому випадку, умовами договору не передбачено.

Відтак, у 2011 році, з урахуванням умов договору, розмір орендної плати у позивача повинен становити 518858, 70 грн. (259429, 35 грн. х 2).

Окрім того, вказаний розмір орендної плати зазначено й у листі Севастопольської міської ради від 14.04.2011 № 03-15/1251 (а.с.101).

Як було вище зазначено судом, контрольна функція податкового органу полягає у перевірці платника податку саме на предмет правильності обчислення і правильності сплати орендної плати за земельну ділянку державної та комунальної власності, а тому податковий орган має право та наділений обов'язком перевіряти орендаря на предмет виконання ним умов договору оренди щодо розміру та строків сплати орендної плати.

З огляду на зазначені норми законодавства та враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно визначено розмір орендної плати за орендовану земельну ділянку, а висновки відповідача про порушення позивачем статей 13, 21 Закону України «Про оренду землі»від 06.10.1998 № 161-ХІV та пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України є правомірними.

Стосовно позовних вимог про визнання неправомірними дій щодо проведення документальної невиїзної перевірки, суд відзначає таке.

Статтею 20 Податкового кодексу України передбачені права органів державної податкової служби, до яких відноситься, зокрема, право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

При цьому згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи тощо. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

У відповідності до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Балаклавському районі м. Севастополя проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача. Підставою для проведення перевірки є наказ начальника Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя від 23.08.2011 № 669 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки «ОТВАГ ГАЗ З».

Обов'язковою умовою для проведення документальної невиїзної позапланової перевірки є надсилання або вручення платнику податків копії наказу та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (пункт 79.2 статті 79 розділу II Кодексу).

Як вбачається із матеріалів справи, наказ начальника Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя від 23.08.2011 № 669 та лист-повідомлення від 23.08.2011 № 4768/10/15-327 отримані позивачем 30.08.2011, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення, наявного у матеріалах справи (а.с.94).

Суд звертає увагу, що після початку перевірки у платника податків виникає обов'язок надавати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки ( пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України).

Позивач був завчасно проінформований про початок перевірки, про те не вчинив жодних дій з надання відповідачу будь-яких документів, які б спростовували доводи про порушення ним вимог податкового законодавства.

Також суд зазначає, що такі документи не були надані позивачем а ні у процедурі апеляційного оскарження, а ні у судовому оскарженні рішень податкового органу.

Оцінюючи фактичні дані, матеріали справи, а також факт повідомлення позивача про проведення перевірки, суд дійшов висновку, що недотримання податковим органом порядку проведення перевірки суб'єкта господарської діяльності не може свідчити про протиправність проведення позапланової невиїзної перевірки позивача в цілому. Водночас, наявність такого порушення за своїми правовими наслідками жодним чином не спростовує висновків акта перевірки, що складено за результатами її проведення та не звільняє суб'єкта підприємницької діяльності від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового та іншого законодавства.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, дотримано.

На виконання вимог статей 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій та прийнятих рішень.

Водночас докази, подані позивачем, не підтверджують обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, вони ж були спростовані доводами відповідача, а відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності їх витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.