Постанова № 24080035, 28.04.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2012 року 11:30 Справа № 0870/351/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Авдєєва М.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області,

треті особи: ОСОБА_2? ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

про скасування розпорядження №331 від 27.08.2010,

ВСТАНОВИВ:

13.01.2012 ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області, треті особи: ОСОБА_2? ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якому просить: скасувати розпорядження Голови Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області №331 від 27.08.2010 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 29.05.2008 №205».

Свої вимоги обґрунтовує тим, що у листопаді 2011 позивачу стало відомо, що 11.08.2010 прокурор Оріхівського району вніс протест на розпорядження РДА №205 від 29.05.2008 №205 «Про передачу земельної ділянки у спільну сумісну власність для ведення фермерського господарства». За результатами розгляду протесту прокурора голова РДА Оріхівського району 27.08.2010 виніс розпорядження №331 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 29.05.2008 №205». Позивач вважає, що зазначеним розпорядженням порушені його права, оскільки РДА не може скасовувати свої попередні рішення та вносити до них зміни, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009.

Ухвалою судді від 16.01.2012 позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви.

08.02.2012 позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 01.03.2012 відкрито провадження в адміністративній справі 0870/351/12, закінчено підготовче провадження та справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 26.03.2012.

Провадження у справі зупинялося до 28.04.2012 на підставі п.4 ст. 156 КАС України.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, проте надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача. Також зазначив про відсутність заперечень щодо адміністративного позову з боку відповідача.

Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надіслав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача.

Третіми особами: ОСОБА_2? ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 надані суду заяви про розгляд справи за їх відсутністю.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін у порядку письмового провадження відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України.

Розглянувши матеріали адміністративного позову, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, судом встановлене наступне.

29.05.2008 розпорядженням голови Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області №205 «Про передачу земельної ділянки у спільну сумісну власність для ведення фермерського господарства» було передано земельну ділянку у спільну сумісну власність для ведення фермерського господарства площею 50,20 га ріллі із земель фермерського господарства «Полевод» на території Новояківлівської сільської ради: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6

11.08.2010 прокурором Оріхівського району Запорізької області внесений протест №2789 на пункт 1 розпорядження голови Оріхівської РДА №205 від 29.05.2008 «Про передачу земельної ділянки у спільну сумісну власність для ведення фермерського господарства».

За результатами розгляду протесту прокурора розпорядженням голови Оріхівської РДА Запорізької області «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 29.05.2008 №205» скасовано розпорядження голови районної державної адміністрації від 29.05.2008 №205 «Про передачу земельної ділянки у спільну сумісну власність для ведення фермерського господарства».

Не погодившись з зазначеним розпорядженнями позивач ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду.

Розглянувши матеріали адміністративного позову, з'ясувавши виниклі між сторонами правовідносини та надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України).

Згідно ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України, розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі іменується - Комісія). Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.

Відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням від 29.05.2008 №205 громадянам ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 передана у спільну сумісну власність земельна ділянка площею 50,20 га для ведення фермерського господарства із земель фермерського господарства «Полевод» на території Новояківлівської сільської ради.

У протесті прокуратури від 11.08.2010 №2789 зазначено, що ОСОБА_1, будучи головою фермерського господарства «Полевод» в інтересах третьої особи - ОСОБА_3, достовірно знаючи, що вона не має права бути членом вказаного фермерського господарства, оскільки не перебуває з ним та його дружиною в родинних відносинах, з метою сприяння ОСОБА_3 в незаконному отриманні в приватну власність 1/7 земельної ділянки розміром 50,1999 га, розташованій на території Новояківлівської сільської ради Оріхівського району, будучи єдиним членом господарства шляхом внесення до установчих документів відповідних змін включив її до складу фермерського господарства «Полевод».

Разом з тим, відповідно до вимог п.8 ст. 118 Конституції України, рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та Законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до Закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Частиною 1 статті 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Частинами 1 та 2 статті 41 вказаного Закону передбачено, що:

1. акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України,законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України, або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

2. розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними, чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, або в судовому порядку.

Проте, вказана стаття не містить застереження відносно того, що лише оскаржені у порядку, визначеному частиною 1 цієї статті акти місцевої державної адміністрації, у тому числі розпорядження її голови, можуть скасовуватися органами та посадовими особами вказаними у частині другій.

Статтею 21 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що протест на акт, що суперечить закону , приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж випадку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

Як зазначалося, статтею 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» встановлений вичерпаний перелік посадових осіб, які мають право з будь-яких підстав скасувати розпорядження голови місцевої державної адміністрації. При цьому, вказаним законом сам голова місцевої державної адміністрації не наділений таким правом, в тому числі і на виконання протесту прокурора, оскільки виконавши вимоги, зазначені в протесті та скасувавши власне розпорядження, голова місцевої державної адміністрації вийшов за межі наданих йому Закону повноважень.

Крім того, сам прокурор при визначенні органу (посадової особи), якому має бути принесений протест, також має вирішити питання про його компетенцію, зокрема щодо скасування виданого головою місцевої державної адміністрації розпорядження.

Оскільки ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє прокурору принести протест до органу вищого рівня, що узгоджується із ч.2 ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», то протест, в якому ставиться питання про скасування розпорядження державної адміністрації, має приноситися голові державної адміністрації вищого рівня, до кабінету Міністрів України або Президенту України.

Крім того, враховуючи аналогію, зазначене питання відображено й у рішенні Конституційний Суд України в рішенні від 16.04.2009.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009, рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема «Про столицю України - місто-герой Київ», згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XI «Перехідні положення» Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України «Про прокуратуру», прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акт.

У зв'язку з наведеним Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статі 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України «Про прокуратуру» порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

При вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до пункту 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Таким чином, законодавство України передбачає єдиний шлях скасування рішення сесії індивідуальної дії - прийняття відповідного рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 та громадяни ОСОБА_2? ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 отримали державні акти на право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 50,1999 га Серії ЯЕ №062158, ЯЕ №062152, ЯЕ №062154, ЯЕ №062157, ЯЕ №062155, ЯЕ №062156, ЯЕ №062153 ще у 2008 році.

Таким чином позивач та інші особи реалізували своє суб'єктивне право власників, подавши усі необхідні для цього документи, передбачені законодавством. Тобто акти одноразового застосування вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому не можуть бути скасовані чи змінені.

Крім того, згідно з листом Оріхівського РВГУМВС України в Запорізькій області від 17.02.2012 вих.№45/2617 кримінальна справа відносно ОСОБА_1 за признаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України 03.02.2012 припинена на підставі п.2 ст.6 КПК України - за відсутністю складу злочину.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження видано; обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 161, 162, 163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов - задовольнити.

2. Скасувати розпорядження Голови Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області №331 від 27.08.2010 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 29.05.2008 №205».

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 32 (тридцять дві гривні) 23 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.П. Авдєєв