справа № 0670/938/12
категорія 8.2
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2012 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Липи В.А.,
при секретарі - Швець Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібзавод" до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції, за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбо" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11.01.2012 року № 0000012301,-
встановив:
У лютому 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібзавод" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бердичівської ОДПІ від 11 січня 2012 року за № 0000012301, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 27751 грн. 00 коп. (27750 грн. 00 коп. - за основним платежем та 1 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями). У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в період з 03.11.2011 року по 09.11.2011 року на товаристві було здійснено документальну виїзну позапланову перевірку з питань достовірності визначення податкового кредиту по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ "Карбо" за лютий 2011 року, за результатами якої складено Акт від 16.11.2011 року № 4306/23-01/33394612. У Акті перевірки податковим органом було зафіксовано порушення з боку товариства вимог п. 198.3 та п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту по декларації з ПДВ за лютий 2011 року в розмірі 27750 грн. 00 коп. та вимог ч. 1 ст. 203, статей 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочина вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені п. 5 статті 203 ЦК України по правочину здійсненому за лютий 2011 року з ТОВ "Карбо". Позивач зазначив, що Бердичівська ОДПІ прийшла до помилкового висновку про відсутність підстав для формування спірної суми податкового кредиту. Зокрема, як вказав позивач, підставою для таких висновків стало те, що згідно з Актом перевірки контрагента (ТОВ "Карбо") позивача від 28.04.2011 року № 2021/23-1/30963108/0100 у товариства відсутні трудові та матеріальні ресурси, виробничі бази, складські приміщення та податкова декларація з ПДВ за лютий 2011 року визнана недійсною, що унеможливлює здіснення господарської діяльності у ТОВ "Карбо", що на думку позивача не є підставою для позбавлення його права на спірну суму податкового кредиту. Відтак, позивач вважає спірну суму податкового кредиту такою, що сформована відповідно до вимог чинного податкового законодавства, а спірне податкове повідомлення-рішення необґрунтованим та протиправним, у зв'язку з цим просить його скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі, з підстав зазначених у позовній заяві. При цьому пояснив, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ "Карбо", оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від контрагента, яке було зареєстроване платником податку на додану вартість. Також зазначив, що господарські операції з ТОВ "Карбо" мали реальний характер, оскільки отриманий від останнього товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності, про що свідчить фінансова та бухгалтерська документація, наявна у позивача. На переконання позивача, висновок органу державної податкової служби про відсутність у ТОВ "Карбо" трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень не може бути доказом неспроможності ТОВ "Карбо" виконати операції з надання передбачених договорами послуг (товарів), з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних фондів, складських приміщень чи іншого майна, найманої праці.
Доводи відповідача, викладені ним в Акті документальної виїзної позапланової перевірки з питань достовірності визначення податкового кредиту по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ "Карбо", про недійсність договору, укладеного з ТОВ "Карбо", позивач вважає безпідставними, оскільки жодних судових рішень про визнання недійсним даного правочину не ухвалювалося, підстави вважати зазначений правочин нікчемним відповідно до закону також відсутні.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення. Пояснили, що під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення з боку товариства вимог п. 198.3 та п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту по декларації з ПДВ за лютий 2011 року в розмірі 27750 грн. 00 коп. Вважають, що договір, укладений між ТОВ "Бердичівський хлібзавод" та ТОВ "Карбо" не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203, статей 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочина, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Наведені обставини, на думку відповідача, дають можливість дійти висновку про те, що позивачем було укладено договір з ТОВ "Карбо" без мети реального настання правових наслідків, виключно для створення видимості проведення господарських операцій.
З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Представник третьої особи у попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Зазначила, що всі проведені господарські операції між ТОВ "Бердичівський хлібзавод" та ТОВ "Карбо" підтверджуються первинними бухгалтерськими документами. На останнє судове засідання надала клопотання, в якому просила справу розглядати без її участі.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, показання свідка та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.
Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції від 11 січня 2012 року № 0000012301, суд зазначає наступне.
Виходячи зі змісту п.1.1. ст. 1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 року врегульовано Положеннями Податкового кодексу України.
Згідно із ст. 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової службу - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.
Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.
Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібзавод" як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Бердичівської міської ради 18.03.2005 року та як платник податків перебуває на податковому обліку в Бердичівській ОДПІ.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100299915 від 09.09.2010 року являється платником податку на додану вартість.
16 листопада 2011 року на підставі направлень від 03.11.2011 року №№ 596, 597 та відповідно до ст. ст. 20, 75, 78, 82 Податкового кодексу України податковими інспекторами Бердичівської ОДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібзавод" з питань достовірності визначення податкового кредиту по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ "Карбо" за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.
Направлення від 03.11.2011 року №№ 596, 597 вручено 03.11.2011 року фінансовому директору ТОВ "Бердичівський хлібзавод" ОСОБА_1
Перевірку проведено з відома директора ОСОБА_2 та в присутності головного бухгалтера ОСОБА_3
Під час проведення перевірки було встановлено наступні порушення:
- п. 198.3 та п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту по декларації з ПДВ за лютий 2011 року в розмірі 27750 грн. 00 коп.;
- ч. 1 ст. 203, статей 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочина вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені п. 5 статті 203 ЦК України по правочину здійсненому за лютий 2011 року з ТОВ "Карбо".
За результатами проведеної перевірки Бердичівською ОДПІ було складено Акт від 16.11.2011 року за № 4306/23-01/33394612.
На підставі вказаного Акту перевірки Бердичівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 листопада 2011 року № 00014662301, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 41625 грн. 00 коп. (за основним платежем - 27750 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13875 грн. 00 коп.).
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації у Житомирській області. Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 01.01.2012 року № 50/А-С/25-009 скасовано податкове повідомлення-рішення Бердичівської ОДПІ від 30.11.2011 року № 0001462301 в частині застосованої фінансової (штрафної) санкції в розмірі 13874 грн. 00 коп. На підставі про результати розгляду первинної скарги від 01.01.2012 року № 50/А-С/25-009 Бердичівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.01.2012 року № 0000012301, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 27751 грн. 00 коп. (27750 грн. 00 коп. - за основним платежем та 1 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями).
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 11.01.2012 року № 0000012301 ТОВ "Бердичівський хлібзавод" звернулося зі скаргою до ДПА України. Рішенням про результати розгляду скарги від 01.02.2012 року № 1991/6/10-2112 ДПС України скаргу товариства залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 11.01.2012 року № 0000012301 без змін.
Оскільки, дане податкове повідомлення-рішення винесене на підставі зафіксованих порушень, які не відповідають дійсності, позивач був змушений звернутись до суду щодо захисту своїх прав.
Відтак, як зазначено в Акті перевірки, порушення вимог п. 198.3 та п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України призвело до завищення податкового кредиту за лютий 2011 року на суму 27750 грн. 00 коп., що складає суму донарахованих позивачу сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Інших підстав прийняття оскаржуваного рішення Акт перевірки не містить.
Тобто, по суті, висновок Бердичівської ОДПІ про нарахування податкових зобов'язань позивачу ґрунтується на тому, що його контрагент не задекларував податкових зобов'язань за відносинами з позивачем, оскільки податкова декларація ТОВ "Карбо" визнана недійсною та у товариства відсутні трудові та матеріальні ресурси, виробничі бази, складські приміщення.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 30 листопада 2010 року між ТОВ "Бердичівський хлібзавод" та ТОВ "Карбо" укладено Договір № 15, відповідно до якого Продавець (ТОВ "Карбо") продає, а Покупець (ТОВ "Бердичівський хлібзавод") купляє сахар-пісок (далі Товар).
На виконання умов Договору ТОВ "Карбо" було поставлено ТОВ "Бердичівський хлібзавод" Товар та виписано податкові накладні від 01.02.2011 року за № 30 на суму 42000 грн. 00 коп. в т.ч. ПДВ; від 09.02.2011 року № 43 на суму 41500 грн. 00 коп. в т.ч. ПДВ; від 16.02.2011 року № 48 на суму 6916 грн. 67 коп. в т.ч. ПДВ; від 22.02.2011 року № 55 на суму 41500 грн. 00 коп. в т.ч. ПДВ, які містяться в матеріалах справи.
Факт придбання Товару також підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-0000030 від 01.02.2011 року на суму 42000 грн. 00 коп.; № РН-0000043 від 09.02.2011 року на суму 41500 грн. 00 коп.; № РН-0000048 від 16.02.2011 року на суму 41500 грн. 00 коп.; № РН-0000055 від 22.02.2011 року на суму 41500 грн. 00 коп.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Статтею 1 даного Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами ст. 198 Податкового кодексу України, яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.
Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно із п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Згідно із п. 201.1 ст. 201 Податкового кодекс України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
У відповідності із п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).
Згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що в даному випадку єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.
З матеріалів справи вбачається, що факт вчинення господарських операцій між ТОВ "Бердичівський хлібзавод" та ТОВ "Карбо" підтверджується Договором № 15 від 30.11.2010 року, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами та платіжними дорученнями.
Надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібзавод" документи дають підстави для висновку про сплату товариством сум податку на додану вартість в ціні придбання Товару у ТОВ "Карбо", який видавав позивачу податкові накладні.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що на час здійснення господарських операцій ТОВ "Карбо" було зареєстроване як платник податку на додану вартість.
Також, факт поставки та оплати Товару було підтверджено в судовому засіданні показаннями свідка.
Згідно із ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентом. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для контрагента.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.
Також, у висновках довідки Вищого адміністративного суду України від 20.10.2006 року "Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету" зазначається, що Закон не ставить у залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.
Оскільки сума бюджетного відшкодування ПДВ підтверджена належним чином, позивач, відповідно до вимог чинного законодавства мав підстави для відшкодування податку на додану вартість в повному обсязі.
Таким чином, зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені чинним законодавством умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.
З огляду на викладене, законодавче регулювання спірних правовідносин, встановлені у справі обставини щодо дотримання позивачем усіх визначених Податковим кодексом України умов для включення сплаченого в ціні придбаних товарів податку на додану вартість до складу податкового кредиту товариства та при наявності належним чином складених податкових накладних, виданих контрагентом, суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Бердичівської ОДПІ, не відповідає вимогам названого Кодексу, а тому підлягає скасуванню.
Щодо посилання податкового органу на нікчемність укладеного договору між позивачем і ТОВ "Карбо", то слід зазначити наступне.
Підставою для недійсності правочину, відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
При визнанні угоди нікчемною податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення Договору між ТОВ "Бердичівський хлібзавод" та ТОВ "Карбо" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
До справи Бердичівською ОДПІ не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про фіктивність господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Частиною другою цитованої статті серед іншого встановлюється, що докази суду надають сторони, які беруть участь у справі.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені доказами наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 158-163, 186, 254 КАС України, суд -
постановив:
Позовні вимоги задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції від 11.01.2012 року № 0000012301.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: В.А. Липа
Повний текст постанови виготовлено: 10 квітня 2012 р.
Судове рішення № 24079082, Житомирський окружний адміністративний суд було прийнято 04.04.2012. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 0670/938/12. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: