Постанова № 24078181, 15.05.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 р. Справа № 2а/0470/4267/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Парненко В.С.

при секретарі судового засідання Орлові О.В.

за участю:

представників позивача Євтушенко О.В.

представників відповідача Комбаров О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення №0000092302 від 20.03.2012,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Поліпром» (надалі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська (надалі - Відповідач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000092302 від 20.03.2012 за формою «В1» про зменшення підприємству суми бюджетного відшкодування на 305 грн., а також застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 153 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що встановлені контролюючим органом під час перевірки обставини про ознаки фіктивності ФОП ОСОБА_3, що не підтверджені достатніми доказами, не створюють підстав для висновку про нікчемність правочинів платника податків та, відповідно, завищення ним суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2011 року.

Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, надав до суду заперечення на адміністративний позов, в якому зазначив, що оскаржуване Позивачем рішення винесене в межах та у відповідності до вимог чинного законодавства України, у задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, Позивач зареєстрований Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 20.11.1992 року та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробничого підприємства «Поліпром» (далі - платник податків, підприємство) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за грудень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у листопаді 2011 року Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (далі - податковим органом) складено акт № 727/235/19155069 від 05 березня 2012 року.

На підставі зазначеного акту 21.03.2012 року податковий орган вручив платнику податків податкове повідомлення-рішення №0000092302 від 20.03.2012 за формою «В1» про зменшення підприємству суми бюджетного відшкодування на 305 грн., а також застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 153 грн.

Із змісту вищевказаного акту вбачається, що підприємством з ознаками фіктивності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_1) порушено приписи пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, а саме завищено податкові зобов'язання за перевіряємий період які відображені у декларації з податку на додану вартість на суму 9521939 гривень та всупереч положенням пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України завищено податковий кредит за перевіряємий період у декларації з податку на додану вартість на 8514147 гривень. Податковий орган впевнений, що відповідні господарські операції, що були здійснені фізичної особою - підприємцем ОСОБА_3 з моменту його державної реєстрації, є нікчемними.

Судом встановлено, що 01 липня 2011 року між TOB НВП «Поліпром» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір № 22-11 про надання транспортно-експедиційних послуг. За час дії даного договору ОСОБА_3 надавав підприємству зазначені послуги.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені піл час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини із ФОП ОСОБА_3 та оформлювались в рамках виконання умов договору про надання транспортно-експедиційних послуг, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Всі передбачені законом реквізити є в наявності.

У відповідності до вищезазначеного акту перевірки станом на 29.02.12 системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України по ланцюгам постачання встановлено наявність нікчемних стосунків протягом жовтня 2011 року на суму ПДВ 305,00 грн. з ФОП ОСОБА_3. Дана накладна включена ТОВ НВП «Поліпром» до складу податкового кредиту листопада 2011 року.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акт перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТОВ НВП «Поліпром» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний дравочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину. Укладені між відповідачами правочини відповідають обов'язковим загальним вимогам, що передбачені статтею 203 Цивільного Кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Оскільки при укладенні договорів не порушено жодної з перелічених умов, такий правочин не може тягнути за собою його недійсність.

Як вбачається із змісту Акту перевірки висновок відповідача про нікчемність правочину є необгрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладену позивачем угоду - нікчемним правочином.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, зазначений в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнаний недійсним у судовому порядку. Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 18.03.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел TOB НВП «Поліпром» на укладення договору з контрагентом фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати транспортно- експедиційних послуг. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг платником податків у своїй діяльності, реальністю дій TOB НВП «Поліпром» щодо оплати за одержані послуги. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Викладені в акті перевірки судження перевіряючого про порушення платником податків вимог статей 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Позивачем підтверджений рух активів між ТОВ НВП «Поліпром» та ФОП ОСОБА_3, оскільки суду надані всі первинні документи товариства, а саме: договір № 22-11 про надання транспортно-експедиційних послуг, податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт, рахунок-фактура від 30.09.2011, товарно-транспортні накладні за вересень 2011 року тощо.

Судом підтверджена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції, а саме встановлено, що ТОВ НВП «Поліпром» зареєстроване як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідних господарських операцій.

Відповідач зазначає, що від Рокитнянської МДПІ у Київській області отримано акт від 15.12.2011 року №14/1701/НОМЕР_1 про результати позапланової перевірки з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість з 01.03.2010 по 01.12.2011.

Податкові операції по податкових зобов'язаннях та податковому кредиту є нікчемними згідно з фіктивним підприємництвом ФОП ОСОБА_3, і/н НОМЕР_1, постанова про порушення кримінальної справи від 26.10.2011.

Однак дане твердження відповідача суд вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

В силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

22.02.2012 постановою Київського окружного адміністративного суду по справі №2а-39912/1070 за позовом підприємця ОСОБА_3 до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області, дії податкового органу щодо проведення документальної позапланової перевірки, на підставі якої складено акт від 15.12.2011 року №14/1701/НОМЕР_1, визнані протиправними.

05.04.2012 постановою Шевченківського районного суду м.Києва постанову старшого слідчого СУ ГУ МВС України в Київській області старшого лейтенанта міліції Циба Н.Д. від 26.10.2011 року за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення ФОП «ОСОБА_3» та ФОП «ОСОБА_4» з метою прикриття незаконної діяльності, якщо вони вчинені повторно, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України скасовано.

Крім того, Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська не надано суду належних та обґрунтованих доказів, які б пітверджували відсутність господарської мети при вчиненні відповідних дій ТОВ НВП «Поліпром» з іншими контрагентами.

Враховуючи, що визнаний відповідачем правочини між позивачем та контрагентом на думку відподача є нікчемними, суд зазначає, що оскільки правочини з якого виникло господарське зобов'язання укладені юридичними особами, проявом вини юридичної особи у договірних відносинах є виключно винні дії уповноважених органів та посадових осіб. Органи юридичних осіб формуються з фізичних осіб, а вина визначається як психічне ставлення особи до скоєного протиправного діяння та його наслідків. Отже за змістом ст. 92 ЦК України доведення умислу у діях юридичної особи можливе через доведення умислу у діях фізичних осіб, які діяли від імені юридичної особи.

Судом не встановлений умисел посадових осіб ТОВ НВП «Поліпром» та ФОП ОСОБА_3 щодо укладення правочину, а також суперечливість правочинів інтересам держави та суспільства, що є необхідною умовою для визнання недійсним правочину.

Суд зазначає, що зміст спірних договорів не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів також вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

Крім того, суд наголошує, що у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угод передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд не може погодиться з висновком відповідача, що правочин укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_3 є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000092302 від 20.03.2012 за формою «В1» про зменшення підприємству суми бюджетного відшкодування на 305 грн., а також застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 153 грн.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Поліпром» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення №0000092302 від 20.03.2012 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000092302 від 20.03.2012 р. за формою «В1» про зменшення підприємству суми бюджетного відшкодування на 305 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 153 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробничого підприємства «Поліпром» судовий збір у розмірі 107,30грн. (сто сім гривень 30 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження -з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови виготовлено 26.04.2012.

Суддя В.С. Парненко