Рішення № 24055482, 24.04.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" квітня 2012 р. Справа № 9/013-12

За позовом Переяслав-Хмельницького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області

До Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області

(Відповідач 1)

Відкритого акціонерного товариства "Будівельник-14"

(Відповідач 2)

Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради

(Відповідач 3)

Про визнання недійсним акту та зобов'язання вчинити дії

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

Від прокуратури Бобко І.В. (посв. № 133 від 02.11.06 р.)

Від позивача ОСОБА_2 (посв. № 345, довір. № 62 від 23.12.11 р.)

Від відповідача 1 не з'явився

Від відповідача 2 ОСОБА_3 (дов. б/н від 23.03.2012 р.)

Від відповідача 3 не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Переяслав-Хмельницького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області (Відповідач 1) та Відкритого Акціонерного товариства "Будівельник-14"(Відповідач 2) про визнання недійсними актів.

Крім того, прокурор просить суд у позовній заяві накласти арешт на будівлю (гуртожиток) по вул. Богдана Хмельницького, 38-а, у м. Переяслав-Хмельницький та заборони вчиняти дії щодо зміни форми власності на цей гуртожиток.

Клопотання прокурора про забезпечення позову судом розглянуто та відмовлено у задоволенні, виходячи з наступного:

Статтею 66 ГПК України встановлено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається у будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У першому із зазначених випадків заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову»).

Враховуючи те, що прокурором не надано жодного доказу з метою доведення суду наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявлених ним заходів до забезпечення позову, то судом зазначене клопотання залишене без задоволення.

Ухвалою суду від 22.02.2012 р. порушено провадження у справі № 9/013-12 та призначено розгляд справи на 13.03.2012 р.

07.03.2012 р. відповідач 2 звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності з посиланням на те, що строк позовної давності щодо звернення до суду у Регіонального відділення Фонду державного майна України та прокуратури закінчився, оскільки, починаючи з 2007 року Регіональне відділення Фонду державного майна України листувалось з відповідачем 2 щодо спірної будівлі, але до суду за захистом своїх прав не зверталось, а органи прокуратури звертались до суду з аналогічним, на його думку, позовом у 2010 році, але ухвалою суду від 26.10.2010 р. № 02-03/1573/18 позовні матеріали були повернуті прокуратурі без розгляду на підставі ч. 3 ст. 63 ГПК України.

Зазначена заява відповідача 2 про застосування строку позовної давності судом відхилена, оскільки в даному випадку з позовом звернулася прокуратура в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області на підставі проведеної перевірки прокуратурою у 2012 р.

Щодо позовної заяви Переяслав-Хмельницького міжрайонного прокурора в інтересах Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, яка була повернута судом у 2010 році, то з даної ухвали неможливо встановити про вчинення яких саме дій та по відношенню до якого майна йде мова.

За таких обставин, посилання відповідача на аналогічний позов є безпідставним.

12.03.2012 р. до канцелярії господарського суду Київської області надійшла заява Переяслав-Хмельницького міжрайонного прокурора про уточнення та доповнення позовних вимог, зі змісту якої вбачається, що прокурор просить накласти арешт на будівлю (гуртожиток) по вул. Богдана Хмельницького, 38-а, у м. Переяслав-Хмельницький та заборони вчиняти дії щодо зміни форми власності на цей гуртожиток; визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчиого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради № 9-2 від 22.01.2004 р.; визнати право власності на спірну будівлю (гуртожиток) за державою; витребувати спірну будівлю із чужого незаконного володіння.

Судом, досліджено подані прокуратурою уточнення до позовної заяви та встановлено наступне.

Статтею 22 ГПК України зазначено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову -це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

За змістом зазначеної норми ст. 22 ГПК України зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви) (п. 2 Інформаційного листа "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. №01-8/1228).

Прийняття судом до розгляду заяви, якою здійснено одночасну зміну підстав та предмету позову, є порушенням ч. 4 ст. 22 ГПК України, що зумовлює скасування рішення суду. (Наведеної позиції дотримувався Верховний Суд України у постанові від 30.10.2007 р. у справі №16-9-30/249-04-8819).

Як вбачається зі змісту первісних позовних вимог, прокурор просить суд накласти арешт на будівлю (гуртожиток) по вул. Богдана Хмельницького, 38-а, у м. Переяслав-Хмельницький та заборони вчиняти дії щодо зміни форми власності на цей гуртожиток; визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради № 9-2 від 22.01.2004 р. та свідоцтво Переяслав-Хмельницької міської ради на право власності Відкритого Акціонерного товариства "Будівельник-14" на спірну будівлю; скасувати реєстрацію про право власності на спірне майно Переяслав-Хмельницьким бюро технічної інвентаризації.

Враховуючи викладене, прокурор, звертаючись до суду з уточненнями позовних вимог заявляє додаткові позовні вимоги про визнання права власності на будівлю (гуртожиток) по вул. Богдана Хмельницького, 38-а, у м. Переяслав-Хмельницький за державою та витребування спірної будівлі із чужого незаконного володіння, які ґрунтується на інших підставах, ніж первісні позовні вимоги.

Відповідно до п.п. 3.11, 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову (п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Враховуючи те, що подані прокурором уточнення за своїм юридичним змістом є заявленням самостійних позовних вимог, які не пов'язані підставою виникнення спору або поданими доказами з первісними позовними вимогами та свідчать про одночасну зміну предмету та підстав позовних вимог, то ухвалою суду від 13.03.2012 р. суд відмовив прокуратурі в їх прийнятті до подальшого розгляду, оскільки зазначені вимоги можуть бути предметом окремого позову.

У судове засідання 13.03.2012 р. представник прокуратури не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 13.03.2012 р. розгляд справи відкладено на 10.04.2012 р. та залучено до участі у справі в якості іншого відповідача - Виконавчий комітет Переяслав-Хмельницької міської ради.

У судове засідання 10.04.2012 р. представник відповідача 1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду був повідомлений належним чином, у зв'язку з чим ухвалою суду від 10.04.2012 р. на 24.04.2012 р.; зобов'язано прокурора направити копію позовної заяви на адресу Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради, докази направлення надати у судове засідання; подати всі матеріали перевірок рішень Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради за період з січня 2004 р. по лютий 2012 р., а також матеріали перевірки рішення Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради № 9-2 від 22.01.2004 р.; зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області надати всі наявні документи (оригінали для ознайомлення та копії для долучення до матеріалів справи) щодо приватизації майна Відкритого акціонерного товариства "Будівельник-14"; належним чином завірену копію чи оригінал акту оцінки вартості майна відповідача, зі змісту якого можливо встановити, що спірне майно не увійшло до статутного фонду відповідача та є державною власністю; зобов'язано Відкрите акціонерне товариство "Будівельник-14"надати докази передачі спірного майна до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Будівельник-14"; докази того, що спірне майно не мало статусу гуртожитку; копію балансової відомості станом на 1995 р.; зобов'язано Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації (Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Мазепи, 22) повідомити про статус об'єкта нерухомості, який знаходиться за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана Хмельницького, 38-а (гуртожиток чи адміністративна будівля) за період з 1995 року по 2004 р.

Крім того, ухвалою суду від 10.04.2012 р. у залученні Переяслав-Хмельницького бюро технічної інвентаризації до участі у справі в якості третьої особи судом відмовлено.

У судове засідання 24.04.2012 р. представники відповідача 1 та відповідача 3 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду були повідомлені належним чином; представники прокуратури, позивача та відповідача 2 з'явилися; надали усні пояснення у справі.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представника однієї із сторін, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Враховуючи те, що ухвали суду були направлені за адресами, які вказана у позовній заяві та довідці ЄДРПОУ, але відповідач 1 та відповідач 3 не з'явилися на виклик суду та не направили своїх уповноважених представників, суд дійшов висновку, що відповідач 1 та відповідач 3 про розгляд справи повідомлені належним чином.

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Аналогічні положення також зазначені в підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи викладене, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши документи, додані до позовної заяви, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, заслухавши представників прокуратури, позивача та відповідача 2, господарський суд Київської області,-

ВСТАНОВИВ:

За ствердженням прокуратури, у 2012 році до Переяслав-Хмельницької міжрайонної прокуратури надійшло звернення Переяслав-Хмельницької міської ради з приводу намагання передачі Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Київській області у комунальну власність територіальної громади міста гуртожитку, що знаходиться за адресою: вул. Богдана-Хмельницького, 38-а в м. Переяслав-Хмельницький, який під час приватизації не увійшов до статутного капіталу відповідача 2 - ВАТ «»Будівельник-14».

На підставі проведеної перевірки, прокуратурою встановлено неправомірність відчуження гуртожитку, що знаходиться за адресою: вул. Богдана-Хмельницького, 38-а в м. Переяслав-Хмельницький з державної власності та безпідставну видачу свідоцтва про право власності на спірне майно ВАТ «Будівельник-14».

Враховуючи викладене, прокуратура просить суд визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради № 9-2 від 22.01.2004 р. про видачу свідоцтва про право власності на будівлю (гуртожиток), що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а, загальна площа, 847,30 кв.м., а також визнати недійсним свідоцтво Переяслав-Хмельницької міської ради про право власності Відкритого акціонерного товариства «Будівельник-14»від 26.01.2004 року на будівлю, що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а, загальна площа, 847,30 кв.м., загальна залишкова вартість якої становить 416 тис. 167 грн. та скасувати реєстрацію про право власності на нерухоме майно Переяслав-Хмельницьким бюро технічної інвентаризації реєстраційний номер 4503345 від 26.01.2004 року, номер запису 51 в книзі 1.

Судом досліджено матеріали справи та встановлено наступне.

Відповідно до акту оцінки вартості майна кооперативу «Будівельник-14», затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 18.10.1995 р. за № 5/94-ВП, до статутного фонду приватизованого підприємства не увійшла вартість гуртожитку, який розташований в м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області № 5/94-ВП від 18.10.1995 р. про затвердження акту оцінки вартості майна кооперативу «Будівельник-14»структурного підрозділу асоціації «Бориспільсільбуд»затверджено акт оцінки вартості кооперативу «Будівельник-14».

Вказаним наказом № 5/94-ВП визначено, вартість державного житлового комплексу (2525950 тис. крб.), який не підлягає приватизації.

Таким чином, зі змісту долучених до матеріалів справи документів вбачається, що у статутний фонд ВАТ «Будівельник-14»на дату оцінки його вартості під час приватизації не увійшов гуртожиток по вул. Богдана-Хмельницького, 38-а в м. Переяслав-Хмельницький, який є державною власністю, що зазначено в акті від 01.10.2001 р.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області № 7/69-ВП від 24.11.1995 р. на підставі Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 р. № 686 «Про затвердження порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкритті акціонерні товариства та планом приватизації майна кооперативу «Будівельник-14»перетворено кооператив «Будівельник-14»у Відкрите акціонерне товариство.

Водночас, на засіданні інвентаризаційної комісії ВАТ «Будівельник-14»від 30.09.2001 р. було встановлено наявність державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ «Будівельник-14», а саме гуртожитку за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана Хмельницького, 38-а, що підтверджується протоколом інвентаризаційної комісії від 30.09.2001 р.

Судом встановлено, що спірний гуртожиток обліковується в реєстрі об'єктів державної власності, як державне майно, а ВАТ «Будівельник-14»є балансоутримувачем останнього.

18.12.2003 р. голова правління ВАТ «Будівельник-14»Живодер В.А. звернувся до виконкому Переяслав-Хмельницької міської ради з заявою про видачу свідоцтва про право власності.

Рішенням виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради за № 9-2 від 22.01.2004 р. вирішено видати свідоцтво про право власності на спірну будівлю - адміністративну будівлю ВАТ «Будівельник-14», що розташована в м. Переяслав-Хмельницький, по вул. Богдана-Хмельницького, 38-а.

На підставі зазначеного рішення виконкому № 9-2 від 22.01.2004 р., відповідачу 2 було видано свідоцтво про право власності ВАТ «Будівельник-14»на будівлю, що розташована за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а та належним чином зареєстровано Переяслав-Хмельницьким міжміським бюро технічної інвентаризації.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області листами за № 14-14-1572 від 06.09.2007 р. та за № 14-14-1151 від 30.07.2008 р. зверталося до відповідача 2 - ВАТ «Будівельник-14»з повідомленням про те, що вищевказаний гуртожиток не увійшов до статутного фонду ВАТ «Будівельник-14»та є державною власністю.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним законом.

Порушення інтересів держави в даному випадку полягає у порушенні прав держави як власника державного майна -спірного гуртожитку в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Київській області.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (Закон) управління об'єктами державної власності це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, повноважень щодо реалізації прав держави, як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 3 цього Закону об'єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів.

Статтею 3 цього Закону передбачені суб'єкти управління державної власності є, зокрема, державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів.

Статтею 4 цього Закону передбачені суб'єкти управління об'єктами державної власності, у т.ч. Фонд державного майна.

Згідно з п.п. 1,3, 16, 18 ст. 6 даного Закону органами управління відповідно до покладених на них завдань приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, затверджують статути підприємств, та належать до сфери їх управління, приймають рішення про подальше використання державного майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі корпоратизації, погоджують передачу об'єктів державної власності в комунальну власність тощо.

Таким чином, повноваженнями щодо управління гуртожитком по вул. Богдана-Хмельницького, 38-а у м. Переяслав-Хмельницькому, визначення його подальшого використання наділене Регіональне відділення Фонду державного майна по Київській області.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 2 ст. 4 Житлового кодексу України передбачено, що державний житловий фонд включає жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»державний житловий фонд -це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно зі ст. 5 Житлового кодексу Української РСР, державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Відповідно до ст. 30 цього Кодексу, державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюється органами місцевого самоврядування, їх виконавчими і розпорядчими органами.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про власність»державний житловий фонд є об'єктом комунальної власності, суб'єктами останньої виступають органи місцевого самоврядування.

Тобто, виходячи з вимог житлового законодавства реалізацію державної політики у сфері використання та збереження державного житлового фонду забезпечують місцеві ради, в даному випадку - Переяслав-Хмельницька міська рада.

Відповідно письмових пояснень Переяслав-Хмельницької міської ради від 04.04.2012 р. № 07-18-927, Переяслав-Хмельницька міська рада повідомила суд про те, що міська рада не приймала будь-яких рішень про передачу спірного гуртожитку з державної власності у комунальну власність та про визнання права власності на спірний гуртожиток за іншою юридичною особою, у звязку з чим не заперечує проти позовних вимог прокуратури.

Ухвалами суду відповідача 2 - Відкрите акціонерне товариство "Будівельник-14" неодноразово було зобов'язано надати докази передачі спірного майна до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Будівельник-14"; докази того, що спірне майно не мало статусу гуртожитку; копію балансової відомості станом на 1995 р, а також зобов'язано Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації (Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Мазепи, 22) повідомити про статус об'єкта нерухомості, який знаходиться за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана Хмельницького, 38-а (гуртожиток чи адміністративна будівля) за період з 1995 року по 2004 р.

Протягом всього строку розгляду справи ні в судових засіданнях, ні через канцелярію суду віповідачем не було надано жодного належного та допустимого доказу передачі спірного майна до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Будівельник-14" або балансової відомості Відкритого акціонерного товариства "Будівельник-14" станом на 1995 р.

Відповідно до змісту розшифровки амортвідрахувань станом на 01.01.1995 р., наданої Відкритим акціонерним товариством "Будівельник-14" через канцелярію суду 24.04.2012 р., гуртожитку, який знаходиться за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана Хмельницького, 38-а також не вбачається.

Проте, згідно відповіді Переяслав-Хмельницького МБТІ № 143 від 18.04.2012 р. об'єкт нерухомості, який знаходиться за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана Хмельницького, 38-а з 1980 р. по 2004 р. мало статус гуртожитку, а в 2004 р. згідно свідоцтва Переяслав-Хмельницької міської ради про право власності Відкритого акціонерного товариства «Будівельник-14»від 26.01.2004 року на будівлю, що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області № 9-2 від 22.01.2004 р., статус було змінено на адміністративну будівлю.

Враховуючи викладене, а також той факт, що Переяслав-Хмельницька міська рада не приймала будь-яких рішень про передачу спірного гуртожитку з державної власності у комунальну власність та не визнавала права власності на спірний гуртожиток за Відкритим акціонерним товариством "Будівельник-14", суд не вбачає законних підстав для прийняття Виконавчим комітетом Переяслав-Хмельницької міської ради рішення № 9-2 від 22.01.2004 р. про видачу свідоцтва про право власності на будівлю (гуртожиток), що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а, загальна площа, 847,30 кв.м., у зв'язку з чим позовна вимога про визнання недійсним рішення виконкому № 9-2 від 22.01.2004 р. про видачу свідоцтва про право власності на будівлю (гуртожиток), що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а, загальною площею 847,30 кв.м. підлягає задоволенню.

Крім того, прокуратура просить суд визнати недійсним свідоцтво Переяслав-Хмельницької міської ради про право власності Відкритого акціонерного товариства «Будівельник-14»від 26.01.2004 року на будівлю, що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а, загальною площею 847,30 кв.м., залишковою вартістю 416 тис. 167 грн. та скасувати реєстрацію про право власності на нерухоме майно Переяслав-Хмельницьким бюро технічної інвентаризації реєстраційний номер 4503345 від 26.01.2004 року, номер запису 51 в книзі 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Судом встановлено, що вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Ні прокуратурою, ні позивачем протягом всього строку розгляду справи також не надано жодних письмових пояснень з обґрунтуванням способу захисту позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності відповідно до чинного законодавства України всупереч вимогам ухвали суду від 22.02.2012 р.

Суд звертає увагу на те, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, свідоцтво про право власності, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішень про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що способом захисту прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним, але свідоцтво про право власності за своїм змістом не є правочином, а лише документом, яким оформляється (підтверджується) право власності.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Вищого господарського суду України від 05.10.2010 р. у справі № 7/221-09.

Крім того, статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписами статті 6 ГК України одним із загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Таким чином, позовна вимога про скасування свідоцтва про право власності суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.

Відповідно до п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/163 від 12.03.2009 р. "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в якій зазначено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.

Позовна вимога про скасування свідоцтва про право власності, є вимогою другорядною (у комплексі з іншими вимогами), а тому вирішення такого питання є похідним від встановлення факту незаконності прийнятого рішення органом місцевого самоврядування. Отже, при встановленні такого оспорюваний акт є нікчемним і визнання його незаконним не вимагається.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту (визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно) не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, визначених у статті 16 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим суд відмовляє у позові в цій частині.

Крім того, прокуратура просить суд скасувати реєстрацію про право власності на нерухоме майно Переяслав-Хмельницьким бюро технічної інвентаризації реєстраційний номер 4503345 від 26.01.2004 року, номер запису 51 в книзі 1.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визначено поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень як офіційне визнання і підтвердження державних фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до відповідного Державного реєстру.

Відповідно до п. 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 6/5 від 28 січня 2003 року, реєстрацію прав власності здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації.

Отже, чинним законодавством владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних зі здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, делеговані бюро технічної інвентаризації.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги прокуратури про зобов'язання провести скасування реєстрації права власності Відкритого акціонерного товариства «Будівельник-14»на будівлю (гуртожиток), що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а, загальною площею 847,30 кв.м., загальною залишковою вартістю 416 тис. 167 грн. заявлені до Переяслав-Хмельницького бюро технічної інвентаризації.

Звертаючись з позовними вимогами до господарського суду Київської області прокурор самостійно визначив Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації в якості третьої особи не зазначивши ні статусу такої особи, ні на стороні позивача чи відповідача необхідно залучити останнього.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Відповідно до статті 27 ГПК така третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду, який виносить з даного питання ухвалу з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа.

Відповідно до пункту 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

В ухвалі про порушення провадження у справі № 9/013-12 прокуратуру було зобов'язано обґрунтувати необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи Переяслав-Хмельницького бюро технічної інвентаризації та зазначити на стороні кого з учасників процесу його необхідно залучити.

Ні прокурором, ні позивачем, ні Переяслав-Хмельницьким бюро технічної інвентаризації протягом всього строку розгляду справи не надано та не направлено суду письмові пояснення або клопотання з даного приводу, у зв'язку з чим ухвалою суду від 10.04.2012 р. судом відмовлено в залученні Переяслав-Хмельницького бюро технічної інвентаризації в якості третьої особи у зв'язку небгрунтованістю.

Таким чином, Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації не було залучено до участі у справі № 9/013-12 ні в якості відповідача у справі, ні в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, у зв'язку з чим позовна вимога прокурора про зобов'язання останнього провести скасування реєстрації права власності Відкритого акціонерного товариства «Будівельник-14»на будівлю (гуртожиток), що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а, загальною площею 847,30 кв.м., загальною залишковою вартістю 416 тис. 167 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спорів.

Таким чином, враховуючи те, що даний спір виник внаслідок прийняття Виконавчим комітетом Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області неправомірного рішення № 9-2 від 22.01.2004 р., судовий збір у сумі 1 073,00 грн. покладається на Виконавчий комітет Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області.

На підставі викладеного, керуючись ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 2, 29, 66, 67, 82 ГПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області № 9-2 від 22.01.2004 р. про видачу свідоцтва про право власності на будівлю (гуртожиток), що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а.

3. В частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва Переяслав-Хмельницької міської ради про право власності Відкритого акціонерного товариства «Будівельник-14»від 26.01.2004 року на будівлю, що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана-Хмельницького, 38-а, загальна площа, 847,30 кв.м., загальна залишкова вартість якої становить 416 тис. 167 грн. та скасування Переяслав-Хмельницьким бюро технічної інвентаризації реєстрації про право власності на нерухоме майно реєстраційний номер 4503345 від 26.01.2004 року, номер запису 51 в книзі 1 -відмовити.

4. Стягнути з Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області (08400, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Богдана Хмельницького, 27/25, код ЄДРПОУ 33201806) в доход Державного бюджету України, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, судовий збір у сумі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Л.В. Сокуренко

Рішення суду підписано 26.04.2012 р.