Ухвала суду № 24053599, 26.04.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2012 р. Справа № 56537/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Рибачука А.І., Яворського І.О.,

за участю секретаря судового засідання Дембіцької Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

19.04.2011 року представник Приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» звернувся до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 березня 2011 року № 0001652305 та 0001662305 та від 28 березня 2011 року № 0001692305 та № 0001702305.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваними податковими повідомленнями неправомірно визначені податкові зобов'язання по податку на прибуток в сумі 1 069 062 грн. 00 коп. та застосовані штрафні санкції по цьому податку на 267 265 грн. 50 коп.; неправомірно визначені податкові зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 813 583 грн. 00 коп. та застосовані штрафні санкції по цьому податку на 203 395 грн. 75 коп.; неправомірно визначені податкові зобов'язання по податку на прибуток в сумі 532 396 грн. 00 коп. та застосовані штрафні санкції по цьому податку на 266 198 грн. 00 коп.; неправомірно визначені податкові зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 425 916 грн. 68 коп., та застосовані штрафні санкції по цьому податку на 212 958 грн. 58 коп.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 23 березня 2011 року №0001652305, №0001662305 та від 28 березня 2011 року №0001692305, №0001702305.

Представник Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає те, що в інформаційному листі Вищого адміністративного суду № 742/11/13-11 вказано, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку та їх зміст, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності та доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, ще необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Тернопільська ОДПІ критично оцінює покази ОСОБА_1 (засновник та директор ПП «ІНФОРМАЦІЯ_1») про реальність господарських операцій. З пояснень свідка вбачається, що укладання договорів та первинної документації має формальний характер, що ставить під сумнів, що правочини укладались з підприємницькою метою та діловою добропорядністю. Тернопільська ОДПІ спростовує факт викладений в постанові суду, що відповідні семінари в період, що були предметом перевірки реально організовувалися і проводилися представниками контрагентів в приміщенні лялькового театру м. Тернополя та палаці культури «Березіль» м. Тернополя, в підтвердження чого, в судовому засіданні надані відповідні договори оренди приміщень, долучені до матеріалів справи, та зразки чисельних методичних матеріалів відповідно до тем семінарів, оглянутих судом в засіданні.

В судовому засіданні представник Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції просив апеляційну скаргу задовольнити, представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, просить її відхилити.

Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В оспорюваній постанові суд першої інстанції виходив з того, що приватне підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_1» є юридичною особою, платником податків, в тому числі платником податку на додану вартість. Тернопільською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт N844/23-05/34419561 від 14.03.2011 року, а також документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року з питань взаємовідносин з ТОВ «ЛУЧ-2000», за результатами якої складено акт №861/23-04/34419561 від 17.03.2011 року.

Перевіркою за актом N844/23-05/34419561 від 14.03.2011 року встановлені наступні порушення: п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9, п.5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», № 334/94-ВР від 28.12.1994р., та встановлено відсутність операцій, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 5 Закону № 334/94, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 1 069 062 грн., у тому числі за 3 кв. 2009р. на суму 345 208 грн., за 4 кв.; 2009р. на суму 389 479 грн. за 2 кв. 2010 р. на суму 223 958 грн. за 3 кв. 2010р. на суму 110 417 грн.; п. 1.4 ст. 1, пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон № 168/97) в результаті чого ПП «ІНФОРМАЦІЯ_1» занижено податок на додану вартість всього у сумі 813 583 в тому числі за липень 2009р. - 91 667 грн., за серпень 2009р. 34 167 грн., за вересень 2009р. - 45 333 грн. за жовтень 2009р. 10 5000 і грн., за листопад 2009р. - 311 583 грн., за травень 2010р. - 41 666 грн., за червень 2010р.

Перевіркою за актом №861/23-04/34419561 від 17.03.2011 року встановлені наступні порушення: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94 у зв'язку з чим позивачем занижено суму податку на прибуток на суму 532 396 грн., у тому числі за 4 кв. 2008р.на 532 396 грн.; пп. 7.2.1, п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4, ст. 7 Закону № 168/97, у зв'язку з чим ПП «ТАІР -ДЕМ» занижено податок на додану вартість в сумі 425 916,65 грн., у тому числі за жовтень 2008р. - 150 833,33 грн., за листопад 2008р. - 225 916,70 грн., за грудень 2008р.- 49 166,65 грн.

Як вбачається з вищенаведених актів перевірки за періоди, що перевірялися та підтверджено сторонами у судовому засіданні позивач протягом серпня 2008 року - серпня 2010 року було укладено договори та підписано акти приймання передачі наданих послуг з наступними контрагентами: ТОВ «Фінпром Груп», ТОВ «ВКП «Трейд-Центр»; ТОВ «Компанія Київспецпромторг»; ТОВ «Промисловий форум Добробут»; ТОВ «Дон-Снек»; ТОВ «СК-ДОН»; ТОВ «ЛУЧ-2000».

Виносячи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, Тернопільська ОДПІ вважала доведеними факти відсутності реального характеру господарських операцій позивача з його контрагентами за вищенаведеними правочинами, факти фіктивності таких контрагентів, констатувала порушення контрагентами вимог ст.203 п.1, п.2, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України, оскільки вважала що вказані правочини, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними, а виключно на заниження об'єкту оподаткування, несплату податків, та отримання податкової вигоди.

З такими висновками суд першої інстанції не погодився, вважає їх необґрунтованими, передчасними з огляду на таке.

Відповідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.5.11. Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон N 334/94-ВР) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Виключний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат передбачено п.5.3. вказаного Закону.

Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 Закону N 334/94-ВР).

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці (п. 5.2.1. Закону N 334/94-ВР).

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України висловила правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постанові від 10 червня 2008 року (справа N 21-2044во07) було вказано, що до складу валових витрат належать лише витрати, які прямо передбачені Законом, що використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства.

Серед обмежень, передбачених п.5.3. Закону N 334/94-ВР послуги, які було виключено відповідачем зі складу валових витрат позивача, відсутні.

За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для не включення до складу валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених документально.

Нормами Закону N 334/94-ВР не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснених ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, на що й вказує пункт 5.10 ст. 5 Закону N 334/94- ВР.

Щодо висновків відповідача про нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів за ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України суд першої інстанції дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно, по-перше, встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

По-друге, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Вищий адміністративний суд України висловив правову позицію щодо застосування норм права при розгляді відповідних спорів платників податків з податковими органами. Зокрема в постанові від 02.09.2010 р. К-23029/07 та ухвалі від 04.03.2010 р. К-53289/09 зазначено, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, за обставин, які склалися, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, адже згідно ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищенаведеного суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що правочини позивача з контрагентами мали реальний характер, здійснення господарських операцій за ними підтверджується належним чином складеними первинними документами, що відповідають вимогам законодавства. Відповідачем належними і допустимими доказами не доведено недійсності вищевказаних правочинів, так само як і будь-яких інших підстав, за якими позивач не мав законних підстав включати витрати, понесені у зв'язку з оплатою послуг контрагентів до складу валових.

Реальність господарських операцій підтверджується податковими та видатковими накладними, договорами, актами виконаних робіт (організація і проведення семінарів, які проводились в місті Тернополі, розробка та надання учасникам семінарів відповідних методичних матеріалів згідно плану та теми проведення семінарів, надання індивідуальних консультацій для незалежних підприємців Amway протягом 10 робочих днів проведення рекламної компанії, включаючи виготовлення, монтаж (поклейка) та демонтаж рекламного зображення , проведення Swot-аналізу для визначення сильних, слабких сторін компанії, загроз та можливостей для використання їх у практиці, дослідження макрофакторів, які впливають на комерційну діяльність компанії , ефективне використання друкарських засобів в МЛМ- бізнесі, ступінь розвитку ринкової інфраструктури). Такі докази були оглянуті і дослідженні судом першої інстанції.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, виніс постанову у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року у справі № 2а-1970/1150/11 за позовом Приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 27.04.2012 року.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді А.І. Рибачук

І.О. Яворський