Рішення № 24046446, 14.05.2012, Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим

Справа № 119/746/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2012 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого - судді Шевченка В.В.

при секретарі - Кримковій Н.В.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт.Совєтський Совєтського району АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку розрахунку, моральної шкоди, судових витрат та зобов'язання внести зміни до трудової книжки,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просить: стягнути з військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України невиплачену заробітну плату у сумі 4836 гривень 47 копійок, середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та за затримку розрахунку з врахуванням індексації у розмірі 64801 гривня 23 копійки за період з 05 квітня 2010 року по 15 лютого 2012 року, а разом 69637 гривень 90 копійок; стягнути з Міністерства оборони України та військового радгоспу «Азовський» солідарно моральну шкоду у розмірі 25000 гривень; зобов'язати військовий радгосп «Азовський» Міністерства оборони України внести зміни до трудової книжки. Згодом позивач збільшив позовні вимоги і просив, крім того, стягнути з військового радгоспу «Азовський» середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 16 лютого 2012 року по 19 квітня 2012 року у розмірі 5959 гривень 68 копійок. Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 червня 2008 року між позивачем та Міністерством оборони України укладений контракт, відповідно до якого його було прийнято на роботу у якості директора військового радгоспу «Азовський» на строк, обумовлений контрактом, а саме до 17 червня 2011 року. Позивач зазначає, що з 09 вересня 2009 року на підставі наказу №70-к він пішов у чергову відпустку, в якої знаходився до квітня 2010 року. В період знаходження позивача у відпустці на посаді директора військового радгоспу було поновлено ОСОБА_4 Разом з цим, ОСОБА_1 зазначає, що контракт достроково з ним розірваний не був, а поновлений на посаді директора радгоспу ОСОБА_4 був звільнений у січні 2010 року. При цьому, позивач з квітня 2010 року неодноразово звертався до Міністерства оборони України з заявами з приводу його виходу на роботу. Більш того, позивач зазначає, що наказом №34-к виконуючого обов'язки директора радгоспу був здійснений запис до трудової книжки позивача під номером 31 щодо недійсності запису про прийом на роботу у якості директора військового радгоспу «Азовський». Пункти 1 та 2 зазначеного наказу рішенням Апеляційного суду АР Крим були визнані незаконими. Позивач зазначає, що йому стало відомо, що наказом №336 Міністра оборони України від 16 червня 2011 року його було звільнено з посади директора військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України у зв'язку із закінченням строку дії контракту, проте остаточний розрахунок з ним зроблений не був. При цьому, позивач зазначає, що з зазначеним наказом він ознайомлений не був, відповідні зміни до його трудової книжки внесені не були, у зв'язку з чим позивач зазначає, що такі дії Міністерства оборони України та адміністрації військового радгоспу «Азовський» завдали йому моральної шкоди. Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач посилається на те, що він неодноразово був вимушений звертатися до Міністерства оборони України. Крім того, наявність недійсного запису у трудової книжці перешкоджало включенню цього періоду до трудового стажу позивача. Він був вимушений відстоювати свої законні права, що з врахуванням його хронічного серцевого захворювання привело до погіршення стану здоров'я.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлений позов підтримав у повному обсязі, з підстав, викладених у позовної заяві. При цьому пояснив, що згідно укладеного між ним та Міністром оборони України контрактом від 17 червня 2008 року він був призначений на посаду директора військового радгоспу «Азовський». У вересні 2009 року вибув у чергову відпустку. Під час перебування у відпустці його відпустка неодноразово переривалася, у зв'язку із хворобами, про що ним надсилалися відповідні лікарняні листи до бухгалтерії радгоспу. Також, у період знаходження його у відпустці на посаді директора військового радгоспу «Азовський» був поновлений ОСОБА_4, а після нього цю посаду зайняв ОСОБА_6, який згідно наказу №34-К від 24 березня 2010 року визнав недійсним запис в трудової книжці позивача про прийом на посаду директора радгоспу. Зазначений наказ був скасований рішенням Апеляційного суду АР Крим, проте його так і не було поновлено на роботі. Згодом у червні 2011 року Міністром оборони України були прийняті накази №335 та №336, якими позивача було відповідно поновлено та звільнено з посади директора радгоспу, у зв'язку із закінченням дії контракту, проте ані Міністерство оборони України, ані адміністрація військового радгоспу «Азовський» з зазначеними наказами його не ознайомила, належну до виплату суму заробітної плати та розрахункові не виплатили. Позивач зазначає, що внаслідок зазначених дій відповідачів погіршився стан його здоров'я, оскільки в нього тяжке серцеве захворювання. Більш того, він був вимушений неодноразово звертатися до відповідачів з заявами, надсилати листи, звертатися за захистом своїх прав до суду. Також, зазначені дії привели до відсутності можливості в позивача влаштуватися на роботу та отримувати заробітну плату, фактично залишивши його без джерела існування, у нього внаслідок протиправних дій відповідачів значно погіршився стан здоров'я. Посилаючись на наведене, позивач просить задовольнити позов у повному обсязі та також просить стягнути з відповідачів понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 3500 гривень.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Крім того, пояснив, що з врахуванням дій відповідача та положень ст.ст. 116,117 КЗпП України є всі підстави для стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку з часу звільнення, тобто з 17 червня 2011 року по 19 квітня 2012 року, та середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 05 квітня 2010 року по 16 червня 2011 року, оскільки позивач не працював з вини саме відповідачів. При цьому зазначені виплати підлягають стягненню з врахуванням встановленого індексу інфляції. За таких обставин, представник позивача вважає обґрунтованими та повністю доведеними позовні вимоги.

Представник відповідача військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України у судове засідання не з'явився, про час і місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Разом з цим, у судовому засіданні, яке відбулося 27 квітня 2012 року, представник відповідача визнав лише позовні вимоги в частині внесення змін до трудової книжки позивача. В іншої частині позовні вимоги не визнав, при цьому пояснив, що позивачем не надано жодних доказів, зокрема наказів, які б свідчили про його роботу у вихідні дні та надавали йому права на компенсацію за 16 днів, про те, що позивач не використав відпустку. Також представник відповідача зазначив, що не погоджується з розрахунком індексації, адже позивачем у судовому засіданні не доведені ті обставини, які сприяли застосуванню саме такого індексу, не доведено, що у ці періоди був саме такий індекс інфляції. Крім того, представник відповідача зазначає, що індексації підлягає лише та заробітна плата, яка менше, ніж законодавчо встановлена. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, представник відповідача також не визнає позов у цієї його частині, оскільки на його думку позивачем не надано жодних доказів того, що будь-які дії саме військового радгоспу завдали йому моральної шкоди. При цьому представник відповідача зазначив, що позовні вимоги у частині внесення змін до трудової книжки позивача визнаються та після отримання відповідних наказів Міністра оборони України такі виправлення будуть внесені.

Представник відповідача Міністерства оборони України у судове засідання не з'явився, про час і місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив наступне.

17 червня 2008 року між Міністерством оборони України та позивачем було укладено контракт, за умовами якого ОСОБА_1 наймається на посаду директора військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України на термін з 17 червня 2008 року по 17 червня 2011 року (а.с.108-117).

Наказом Міністра оборони України №282 від 17 червня 2008 року позивача призначено на посаду директора військового радгоспу «Азовський» з дня, визначеного контрактом (а.с.9).

08 вересня 2009 року на підставі наказу директора військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України №70-К позивач вибув у чергову щорічну оплачувану відпустку тривалістю 24 календарних дні з 09 вересня 2009 року по 02 жовтня 2009 року (а.с.13).

Наказом Міністра оборони України №509 від 09 жовтня 2009 року наказ №282 від 17 червня 2008 року був скасований з посиланням на рішення Апеляційного суду АР Крим від 07 липня 2009 року. Зазначена обставина підтверджується рішенням Апеляційного суду АР Крим від 27 квітня 2011 року, яке набрало законної сили.

Також наказом тимчасово виконуючого обов'язки директора військового радгоспу «Азовський» №34-К від 24 березня 2010 року визнано недійсним запис під №30 у трудової книжці позивача (а.с.14). При цьому, з трудової книжки позивача вбачається, що під №30 був запис від 23 червня 2008 року про призначення ОСОБА_1 директором військового радгоспу «Азовський» (а.с.15).

27 квітня 2011 року рішенням Апеляційного суду АР Крим були визнані незаконними та скасовані пункт 1 наказу Міністра оборони України №509 від 09 жовтня 2009 року про скасування наказу Міністра оборони України від 17 червня 2008 року №282 «Про призначення керівника радгоспу «Азовський», пункти 1 та 2 наказу виконуючого обов'язки директора військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України №34-К від 24 березня 2010 року про скасування наказів щодо продовження чергової відпустки ОСОБА_1 та визнання недійсним запису №30 у його трудової книжці (а.с.37-38).

Наказом Міністра оборони України №335 від 16 червня 2011 року відновлено дію наказу Міністра оборони України від 17 червня 2008 року №282 «Про призначення керівника військового радгоспу «Азовський» (а.с.142).

Наказом Міністра оборони України №336 від 16 червня 2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України з 17 червня 2011 року у зв'язку з закінченням терміну дії контракту (а.с.104).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 05 квітня 2010 року по 16 червня 2011 року, позивач зазначає, що протягом зазначеного часу він був позбавлений можливості працювати у зв'язку з дією наказу Міністра оборони України №509 від 09 жовтня 2009 року. Той факт, що позивач в зазначений період часу дійсно був позбавлений можливості працювати директором військового радгоспу «Азовський» підтверджується наказом Міністра оборони України №509 від 09 жовтня 2009 року, яким наказ №282 від 17 червня 2008 року про призначення позивача на зазначену посаду був скасований, наказом тимчасово виконуючого обов'язки директора військового радгоспу «Азовський» №34-К від 24 березня 2010 року, яким запис у трудової книжці позивача про його призначення директором зазначеного військового радгоспу визнано недійсним; листом тимчасово виконуючого обов'язки директора військового радгоспу «Азовський» вих.№83 від 06 квітня 2010 року на адресу ОСОБА_1, в якому останній запрошується до адміністрації військового радгоспу для передачі ввіреного йому майна і отримання трудової книжки (а.с.17). При цьому, представник відповідача військового радгоспу «Азовський» не надав будь-яких доказів того, що позивач в зазначений період був допущений до роботи. На пропозицію суду відповідно до положень ч.4 ст.10 ЦПК України представником зазначеного відповідача також не надано доказів того, що позивачу в період часу з 05 квітня 2010 року по 16 червня 2011 року нараховувалася заробітна плата.

Таким чином, сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що період з 05 квітня 2010 року по 16 червня 2011 року є вимушеним прогулом позивача, оскільки протягом цього часу він був позбавлений можливості працювати директором військового радгоспу «Азовський» з незалежних від нього причин.

При цьому, діюче трудове законодавство, зокрема ст.235 КЗпП України, передбачає стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно наданого позивачем розрахунку (а.с.3), розмір заробітку, який підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, за час з 05 квітня 2010 року по 31 травня 2011 року становить 39724 гривні 45 копійок, з 01 по 16 червня 2011 року з врахуванням середнього заробітку 2946 гривень і часу вимушеного прогулу - 1767 гривень 60 копійок. Таким чином, згідно розрахунку позивача загальна сума, яку він просить стягнути в якості середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 41492 гривні 05 копійок з врахуванням індексації.

Вирішуючи позовні вимоги в зазначеній частині, суд враховує, що позивач в якості середнього заробітку зазначає суму 2778 гривень, посилаючись на те, що цю суму він отримував в якості оплати праці за умовами контракту і на те, що відповідно до абз.18 п.4 розділу 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Суд погоджується з визначеним позивачем розміром середньомісячного заробітку в сумі 2778 гривень. При цьому суд виходить з того, що відповідно до довідки про заробітну плату, наданої представником військового радгоспу «Азовський» (а.с.100) заробітна плата позивача за серпень та вересень 2009 року, тобто за останні два місяці перед виданням наказу Міністра оборони України №509 від 09 жовтня 2009 року, фактично становила відповідно 2800 гривень та 3555 гривень 91 копійка. Таким чином, середньомісячна заробітна плата за даними відповідача становила 3177 гривень 95 копійок, середньоденна - 151 гривна 33 копійки, що перевищує розмір середньої заробітної плати, вказаної позивачем. Таким чином, підстави для того, щоб не прийняти визначений позивачем розмір його середньої заробітної плати відсутні.

Враховуючи наведене, суд доходе висновку що за час вимушеного прогулу за період з 05 квітня 2010 року по 16 червня 2011 року на користь позивача належить стягнути 40161 гривню 94 копійки виходячи з наступного розрахунку: 2381 гривня 14 копійок (за квітень 2010 року, починаючи за 05 числа) + 36114 гривень (за період з 01 травня 2010 року по 31 травня 2011 року виходячи з середнього заробітку 2778 гривень) + 1666 гривень 80 копійок (за 11 робочих днів з 1 по 16 червня 2011 року виходячи з того, що середньомісячна заробітна плата становить 2778 гривень, а відповідно середньоденна 138 гривень 90 копійок).

При цьому суд доходе висновку, що середній заробіток підлягає стягненню без врахування індексації, зазначеної позивачем в розрахунку, виходячи з наступного. Відповідно до правил ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, що одержуються ними на території України і не мають разового характеру. При цьому, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з положень КЗпП України, мають разовий характер, у зв'язку з чим не підлягають індексації.

Вирішуючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує наступне.

Статтями 116, 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у разі звільнення, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника.

Судом встановлено, що наказом Міністра оборони України №336 від 16 червня 2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України з 17 червня 2011 року у зв'язку з закінченням терміну дії контракту (а.с.104).

Також судом встановлено, що при звільнені позивача йому не був сплачений належний йому заробіток за час вимушеного прогулу з 05 квітня 2010 року по 16 червня 2011 року, розмір якого становить 40161 гривна 94 копійки.

З огляду на викладене суд доходе висновку, що маються передбачені ст.117 КЗпП України підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку. Час затримки розрахунку складає 10 місяців 2 дні - з 17 червня 2011 року по 19 квітня 2012 року. Середньомісячний заробіток позивача, як було зазначене вище, дорівнює 2778 гривнам.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу буде визначатися за наступною формулою: час вимушеного прогулу х 2778 гривень (середньомісячна заробітна плата позивача). Таким чином на користь позивача у рахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню 28057 гривень 80 копійок виходячи з наступного розрахунку: (2778 гривень х 10 місяців) + (138 гривень 90 копійок (середньоденна заробітна плата) х 2 дні) = 28057 гривень 80 копійок.

При цьому суд доходе висновку, що середній заробіток підлягає стягнення без врахування індексації, зазначеної позивачем в розрахунку, виходячи з того, що позивач з 17 червня 2011 року звільнений з роботи, а відповідно до ст.33 Закону України «Про оплату праці» індексації підлягає індивідуальна заробітна плата, у зв'язку з чим проведення індексації після звільнення працівника діючим законодавством не передбачено.

Та обставина, що військовий радгосп «Азовський» на підставі постанови Господарського суду АР Крим від 30 листопада 2011 року визнаний банкрутом не є підставою для відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходячи з наступного. Частиною шостою статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати.

Стаття 117 КЗпП України, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII «Оплата праці» вказаного Кодексу.

Отже, виплата за затримку розрахунку при звільненні, яка пов'язана з трудовими правовідносинами, є оплатою праці, а тому положення наведеного вище Закону України на ці правовідносини не поширюються.

Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З врахуванням того, що у судовому засіданні встановлено, що відповідач військовий радгосп «Азовський» не виплатив позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 квітня 2010 року по 16 червня 2011 року, після його звільнення остаточний розрахунок з ним не здійснив, суд доходе висновку, що таким чином зазначений відповідач порушив конституційне право позивача на оплату праці. Зазначене порушення безумовно призвело до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки він своєчасно не отримав грошові кошти, на які обґрунтовано розраховував. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд, враховуючи характер порушення, його тривалість, вимоги розумності та справедливості, доходе до висновку, що він підлягає визначенню в сумі 1200 гривень. Зазначена сума підлягає стягненню з відповідача військового радгоспу «Азовський», оскільки саме цей відповідач своєчасно не виплатив позивачу належні йому при звільнені суми. Разом з цим, доводи позивача про те, що внаслідок протиправних дій відповідача погіршився стан його здоров'я, не можуть бути враховані при визначенні моральної шкоди, оскільки як вбачається з медичних документів, наданих позивачем, йому був встановлений діагноз «Ішемічна хвороба серця». При цьому, з медичної картки позивача вбачається, що цей діагноз йому був встановлений ще у 2003 році. У зв'язку з цим суд вважає, що відсутні докази того, що внаслідок саме протиправних дій відповідача погіршився стан здоров'я позивача.

Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди, які заявлені до відповідача Міністерства оборони України, то суд доходе висновку, що підстави для їх задоволення відсутні виходячи з наступного.

Судом встановлено, що саме цим відповідачем був виданий наказ №509 від 09 жовтня 2009 року, яким був скасований наказ №282 від 17 червня 2008 року про призначення позивача директором військового радгоспу «Азовський». На підставі цього наказу позивача було відсторонено від роботи. Порушення прав позивача з боку цього відповідача мали місце саме внаслідок видання зазначеного наказу. Про існування зазначеного наказу позивачу було відомо ще станом на 26 травня 2010 року. Зазначена обставина підтверджується рішенням Апеляційного суду АР Крим від 27 квітня 2011 року, у описової частині якого зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним наказу №509 від 09 жовтня 2009 року 26 травня 2010 року (а.с.37).

Відповідно до положень ст.233 КЗпП України працівник може звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

В пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95 р. роз'яснено, що до вимог про відшкодування моральної шкоди застосовується тримісячний строк.

Таким чином, оскільки позивачем позовні вимоги до Міністерства оборони України заявлені поза межами зазначеного строку, суд доходе висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині. Доводи позивача про те, що ним пропущений цей строк з поважних причин є неспроможними, оскільки судом встановлено, що про видання наказу він дізнався не пізніше ніж 26 травня 2010 року і якихось перешкод для звернення до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди не встановлено. Інших порушень прав позивача, які б могли привести до моральних страждань, Міністерство оборони України не вчиняло, оскільки як встановлено у судовому засіданні, виплата заробітної плати, остаточного розрахунку повинна здійснюватися не цим відповідачем, а військовим радгоспом «Азовський».

Вимоги позивача про зобов'язання військового радгоспу «Азовський» внести зміни в трудову книжку підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника і до неї заносяться всі відомості про роботу.

Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 Міністерства Праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. При цьому, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Судом встановлено, що 24 березня 2010 року до трудової книжки позивача був внесений запис під №31 наступного змісту: «Запис під №30 вважати недійсним». Під №30 у трудової книжці мається запис від 23 червня 2008 року про призначення позивача директором військового радгоспу «Азовський» (а.с.15). Запис №31 був внесений на підставі наказу №34-К від 24 березня 2010 року. Рішенням Апеляційного суду АР Крим пункт 2 наказу №34-К від 24 березня 2010 року щодо визнання недійсним запису №30 у трудової книжці позивача був визнаний незаконним та скасованим.

Позивач неодноразово звертався до відповідача військового радгоспу «Азовський» із заявами про внесення відповідних записів до його трудової книжки виходячи з того, що наказ №34-К від 24 березня 2010 року був визнаний незаконним. Проте відповідачем у добровільному порядку відповідні зміни до трудової книжки позивача внесені не були, що підтверджується трудовою книжкою позивача та не заперечувалося представником військового радгоспу «Азовський» у судовому засіданні 27 квітня 2012 року.

За таких обставин суд доходе до висновку про необхідність зобов'язати військовий радгосп «Азовський» внести в трудову книжку позивача зміни наступного змісту: «Запис під №31 вважати недійсним. Звільнити ОСОБА_1 з військового радгоспу «Азовський» відповідно до наказу №336 Міністерства оборони України у зв'язку з закінченням терміну дії контракту (п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України)». Оскільки відсутні дані про те, що наказ про звільнення позивача був йому вручений, суд доходе висновку про можливість поновлення відповідно до ст.234 КЗпП України позивачу строку звернення до суду по вимозі про зобов'язання внесення змін до трудової книжки.

Щодо вимог позивача про стягнення з військового радгоспу «Азовський» компенсації за роботу у вихідні дні за 16 днів за період з 17 червня 2008 року по 08 вересня 2009 року в сумі 2136 гривень 96 копійок, компенсації за невикористану відпустку в сумі 2359 гривень 11 копійок та компенсації за несвоєчасну виплату цих сум в розмірі 340 гривень 36 копійок, то суд доходе висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Позивачем на порушення зазначених процесуальних норм не надано будь-яких доказів того, що він працював у вихідні дні і що він не використав відпустку за період з 17 червня 2009 року по 01 квітня 2010 року. Суд відповідно до положень ч.4 ст.10 ЦПК України роз'яснював позивачу, що ці доводи повинні бути підтверджені відповідними доказами і з'ясовувалося, чи може він надати відповідні докази. При цьому, позивачем ці докази надані не були, клопотання про їх витребування ані позивачем, ані його представником не заявлялося.

Враховуючи наведене, в позові в цій частині належить відмовити у зв'язку із недоведеністю позовних вимог.

У судовому засіданні позивач просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу у сумі 3500 гривень.

Як встановлено ст.84 ЦПК України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

При цьому, ані позивачем, ані його представником не надано розрахунку щодо витрат на правову допомогу, не надано акти виконання робіт, де б було зазначено загальний час надання правової допомоги та розрахунок вартості виконаних робіт під час розгляду справи, не зазначено, яка сума гонорару була сплачена за складання процесуальних документів, а яка за участь у судових засіданнях. Безпосередньо договором про надання правової допомоги (а.с.69) взагалі не обумовлена сума витрат на оплату правової допомоги. За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність розрахунку зазначеного виду судових витрат та неконкретність договору про надання правової допомоги, умовами якого не передбачений розмір гонорару адвоката, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення 3500 гривень є необґрунтованими.

У відповідності зі ст.88 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, то з відповідача військового радгоспу «Азовський» на користь держави необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме 682 гривні 20 копійок по вимогам майнового характеру, 107 гривень 30 копійок по вимозі про стягнення моральної шкоди, 107 гривень 30 копійок по вимозі про внесення змін до трудової книжки, а загалом 896 гривень 80 копійок. Іншу частину судового збору по вимогам майнового характеру в сумі 73 гривні 74 копійки належить віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 57, 60, 61, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з вимогами про зобов'язання внесення змін до трудової книжки та стягнення моральної шкоди з військового радгоспу «Азовський».

Стягнути з військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 40161 (сорок тисяч сто шістдесят одну) гривню 94 копійки у рахунок середньої заробітної плати за час вимушено прогулу, 28057 (двадцять вісім тисяч п'ятдесят сім) гривень 80 копійок у рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, 1200 (одну тисячу двісті) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, а усього 69419 (шістдесят дев'ять тисяч чотириста дев'ятнадцять) гривень 74 копійки.

Суми, які стягуються як середній заробіток за час вимушеного прогулу та затримки розрахунку визначені без утриманні податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Зобов'язати військовий радгосп «Азовський» Міністерства оборони України внести в трудову книжку ОСОБА_1 зміни наступного змісту: «Запис під №31 вважати недійсним. Звільнити ОСОБА_1 з військового радгоспу «Азовський» відповідно до наказу №336 Міністерства оборони України у зв'язку з закінченням терміну дії контракту (п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України).

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з військового радгоспу «Азовський» Міністерства оборони України судовий збір в розмірі 896 (вісімсот дев'яносто шість) гривень 80 копійок на рахунок № 31211206700290, одержувач - Державний бюджет Совєтського району, ЄДРПОУ 37590738, МФО 824026, банк отримувача: ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, призначення платежу - Судовий збір, Код 22030001, Пункт 1.1.

Іншу частину судового збору по вимогам майнового характеру в сумі 73 гривні 74 копійки віднести на рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим шляхом подачі апеляційної скарги через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: В.В. Шевченко