Рішення № 24036105, 24.04.2012, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2-2103/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Пасинок В.С.,

при секретарі Малоїд Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за електричну енергію,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 1 197, 24 грн., інфляційних збитків та 3% річних від суми заборгованості в розмірі 389,54 грн. та суми судового збору в справі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з відповідачем 24 березня 2005 року було укладено договір про користування електричною енергією № 04015703321 та відкрито відповідно особовий рахунок споживача. Позивач, чітко дотримуючись умов укладеного договору та вимог діючого законодавства, що ставляться як до загальних правил укладення і виконання договорів, так і до договорів постачання енергетичних та інших ресурсів, взяті на себе зобов'язання щодо надійного постачання електричної енергії виконав, в той час, як відповідач, ігноруючи умови договору щодо оплати одержаної електроенергії за обумовленими тарифами та строками, свої зобов'язання належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості.

Станом на 01 січня 2012 року заборгованість за спожиту електроенергію становить 1 197,24 грн., і на момент звернення до суду остання не погашена.

Крім того, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав про те, що оскільки відповідач не виконує належним чином свої зобов'язання по оплаті спожитої електроенергії, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України він повинен сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних від суми заборгованості.

Представник позивача в ході розгляду справи підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просив суд позов задовольнити з обставин, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в ході розгляду справи позовні вимоги визнав частково. Зокрема, зазначив про те, що заборгованість за спожиту електроенергію дійсно існує, проте, позивачем при зверненні до суду пропущений встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності. Тому. просив суд застосувати до позовних вимог позовну давність та стягнути з його довірителя заборгованість з лютого 2009 року по січень 2012 року включно, а також провести відповідний перерахунок інфляційних витрат та 3% річних з урахування строків позовних давності. Крім того, просив суд при ухваленні рішення врахувати той факт, що відповідачу з 15 червня 2011 року було припинено постачання електричної енергії, а тому відсутні достатні докази та правові підстави для нарахування та стягнення з нього сум заборгованості за період з 15 червня 2011 року.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

При цьому згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (п. 3 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ст. 3 Закону України «Про електроенергетику»відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Взаємовідносини між громадянами (фізичними особами -споживачами електричної енергії) та енергопостачальниками, в тому числі порядок укладення договорів та порядок розрахунків за спожиту електричну енергію, регулюються відповідно до Правил користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету міністрів України від 26.07.1999 року за № 1357.

Відповідно до п. 3 Правил користування електричною енергією для населення споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем і енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією.

Відповідно до ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що 24 березня 2005 року між АЕК «Київенерго»та ОСОБА_1 укладено договір про користування електричною енергією № 04015703321(а.с. 14-15).

Останній підписаний обома сторонами, що свідчить, на думку суду, про наявність бажання обох учасників укласти правочин, а також про те, що зовнішній вираз їх волі відповідає їй внутрішній, що, до речі, в ході розгляду справи не заперечувалось відповідачем та його представником.

Відповідно до п. 1 вказано договору енергопостачальник взяв на себе зобов'язання надійно постачати електричну енергію у необхідних споживачу розмірах відповідно до потужності 5 кВт електроустановок останнього, з гарантованим рівнем надійності, безпеки та якості, а споживач зобов'язався оплачувати одержану електричну енергію за обумовленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені договором (а.с. 14).

Згідно п. 6 договору оплата спожитої електричної енергії здійснюється за середньомісячним (договірним) споживанням або уточненим фактичними показаннями лічильника (а.с. 14).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що позивач здійснював відповідачу постачання електричної енергії, виконуючи, таким чином, взяті на себе згідно договору зобов'язання.

В той же час, підписавши договір про користування електричною енергією та зобов'язавшись проводити оплату останньої, ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання.

Так, згідно наявної матеріалах справи загальної карточки ОСОБА_1, починаючи з березня 2005 року, здійснювались лише періодичні платежі за спожиту електроенергію. Так, сума сплачених коштів становить 1 066,59 грн., в той час, як спожито ним було електроенергії на суму 2 264,23 грн.(а.с. 11-13).

Враховуючи таку позицію відповідача, станом на 01 січня 2012 року останнім залишилась несплаченою спожита ним електроенергія, тобто сума заборгованості, починаючи з 2005 року з врахуванням сальдо, яке існувало на даний період, на суму 1 197,64 грн., яка не погашена (а.с. 11-13).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Згідно з наданим позивачем розрахунком інфляційна складова боргу та 3% річних від суми боргу становить 389,54 грн.(а.с. 5).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої електричної енергії, починаючи з квітня 2005 року (а.с. 11-13).

Разом з тим, з тих же матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 здійснювались періодичні платежі по оплаті отриманої електроенергії, зокрема, у серпні, жовтні 2005 року; березні, квітні, серпні-жовтні 2006 року; червні, вересні-листопаді 2007 року; лютому-травні, липні-грудні 2008 року; січні, березні, квітні, червні, липні, листопаді, грудні 2009 року; жовтні, листопаді 2011 року (а.с. 11-13).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ст. 264 ЦК України).

Отже, враховуючи вказані дії відповідача, суд розцінює їх як визнання ним свого боргу по оплаті спожитої ним електричної енергії, а тому, критично ставиться на посилання відповідача та його представника на пропуск позивачем строку позовної давності й необхідності його застосування, оскільки відповідач, сплачуючи платежі з врахуванням боргу, переривав строк позовної давності, перебіг якого починався знову.

Будь-яких належних доказів на спростування зазначених обставин відповідач не надав.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що заборгованість в межах строку позовної давності в сумі 1 197,24 грн. та інфляційні збитки й 3% річних від суми заборгованості в розмірі 389,54 грн. підлягають стягненню з відповідача, оскільки ним не виконувались взяті на себе зобов'язання по оплаті спожитої електричної енергії, і вважає за можливе покласти в основу рішення здійснений позивачем відповідні розрахунки.

Крім того, суд критично ставиться до посилання представника відповідача на те, що йому довірителю з 15 червня 2011 року було припинено постачання електричної енергії, а тому відсутні достатні докази та правові підстави для нарахування та стягнення з нього сум заборгованості за період, починаючи з вказаної дати, виходячи з наступного.

Так, дійсно в ході розгляду справи було встановлено, що відповідача, котрий попереджався про припинення електроенергії через неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, 15 червня 2011 року дійсно було відключено від електричної мережі та припинено подачу електроенергії шляхом відключення в поверхневому щитку фазного проводу від автоматів, про що складено відповідний акт № 110010 (а.с. 15-18).

Проте, згідно наявних в матеріалах справи даних вбачається, що з 15 червня 2011 року до грудня 2011 року ОСОБА_1 було спожито 576 кВт (а.с. 11). Відповідачем в силу ст. 60 ЦПК України доказів на спростування даної обставини не надано, отже, враховуючи викладене, оцінюючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов є обґрунтованим, доведеним, а тому підлягає задоволенню.

Крім того, на підставі ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судові витрати у справі, понесені позивачем.

Керуючись ст. ст. 257, 267, 526, 625, 715 ЦК України, п. п. 3, 20, 27, 36, 53 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357, ст. ст. 3, 10, 60, 88, 130, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за електричну енергію -задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, паспорт: НОМЕР_1, виданий Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві 18.07.1996 року) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго»заборгованість за спожиту електроенергію в сумі 1 197 (одна тисяча сто дев»яносто сім) гривень 24 коп. (р/р № 26038301201 у ГУ по м. Києві та Київській області ВАТ «Ощадбанк», МФО 322669, код ЄДРПОУ 00131305»), інфляційні збитки та 3% річних в розмірі 389 (триста вісімдесят дев»ять) гривень 54 коп. (р/р № 26008013002300 у АТ «Сбербанк Росії», МФО 320627, код ЄДРПОУ 26187763), судовий збір в сумі 214 (двісті чотирнадцять) 60 коп. (р/р № 26008013002300 у АТ «Сбербанк Росії», МФО 320627, код ЄДРПОУ 26187763).

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя