Рішення № 24023339, 08.05.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.12 Справа № 5015/956/12

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; ідент. код 14360570)

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідент. номер НОМЕР_1)

про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 530 383,26грн.

Суддя О.Шпакович

Секретар Є.Чеботар

Представники:

від Позивача: ОСОБА_3 -довіреність № 2703-О від 18.06.2010р.;

від Відповідача: ОСОБА_4 -довіреність від 11.03.2011р.

Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк»заявлено позов до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з вимогою повернення Відповідачем сплачених Банком грошових коштів (у сумі 530 383,26 грн.) за найм нежитлових приміщень у м. Львові, пр-кт Шевченка, 7, як безпідставно отриманих, оскільки Договір оренди від 01.12.2004, який не пройшов обов'язкової державної реєстрації, не є вчиненим, а, тому, - не зумовлює виникнення у Сторін цивільних прав та обов'язків (у тому числі -обов'язку Позивача з оплати Відповідачу за найм приміщень), у зв'язку з чим перерахована Позивачем сума орендної плати (за період з 07.07.2008 до 31.12.2009) Відповідачем отримана безпідставно (ст. 1212 ЦКУ).

У Запереченні на позов (від 20.07.2011) Відповідачем зазначено про безпідставність заявленої Позивачем вимоги, оскільки відсутній факт безпідставного набуття (отримання) спірних коштів: взаємовідносини Сторін щодо найму приміщень регулювались умовами Договору оренди від 01.12.2004, який, Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.05.2005 у справі № 1/395-28/171 (обов'язковим до виконання), визнано дійсним, а тому, - був правовою підставою для сплати Позивачем спірних грошових коштів за фактичне користування нерухомим майном Відповідача протягом усього строку оренди (протягом якого Сторони визнавали наявність у них орендних взаємовідносин, - згідно з умовами Договору).

У поданому 12.09.2011 Доповненні до Заперечень на позов Відповідачем зазначено, що фактичне користування майном (на підставі визнаного Рішенням суду дійсного Договору) унеможливлює повернення Сторін у попередній стан (проведення реституції), так як використання майна -«річ»безповоротна, тому, спірні кошти (сплачені за найм майна) поверненню -не підлягають.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.09.2005 позов Банку про стягнення з Відповідача безпідставно набутих коштів -задоволено повністю, оскільки визнано факт не вчинення Договору оренди у зв'язку з відсутністю його державної реєстрації.

Проте, Постановою Вищого Господарського суду України від 22.02.2012 Рішення суду -скасовано і справу передано на новий розгляд. При цьому, судом касаційної інстанції зазначено про залишення судами першої та апеляційної інстанції поза увагою та правовим дослідження наявність Рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2005 (у справі № 1/395-28/171), яким Договір оренди визнано дійсним, а також -фактичне повне виконання Сторонами умов Договору, що зумовило передчасний висновок про наявність підстав для стягнення з Відповідача спірних коштів згідно з нормами ст. 1212 ЦКУ.

Крім цього, судом касаційної інстанції вказано про наявність чіткої правової позиції Верховного суду України, відповідно до якої підстави для визнання неукладеним виконаного правочину -відсутні.

Відповідно, Судом касаційної інстанції підставою скасування Рішення вказано неправильне застосування судом при вирішенні справи приписів ч. 1 ст. 43 ГПКУ стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин спору у їх сукупності.

Згідно з викладеними у Постанові вказівками Вищого Господарського суду України (обов'язковими для суду при новому розгляді спору, - відповідно до норми ч. 1 ст. 111-12 ГПКУ), при новому розгляді справи суду необхідно встановити усі обставини спору та здійснити належну правову оцінку цих обставин у їх сукупності.

07.05.2012 Позивачем надано письмові Пояснення по суті спору, у яких зазначено, що визначальним у спорі є факт неукладення Сторонами спірного Договору оренди нежитлових приміщень (у зв'язку з відсутністю його державної реєстрації), який встановлено судами при вирішенні справи № 5015/2482/11 (1/21) та зазначено у мотивувальній частині відповідних судових рішень.

Тому, за ствердженням Позивача, вказаний преюдиційний факт, згідно з нормою ч. 2 ст. 35 ГПКУ, не підлягає повторному доведенню і є визначальним при вирішенні питання про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Відповідача коштів, набутих при відсутності належним чином укладеного правочину (що підлягав обов'язковій державній реєстрації).

29.03.2012 Відповідачем подано Доповнення до Заперечень на позов, у яких зазначено, що визнання Договору дійсним (Рішенням суду) та повне виконання Сторонами його умов виключають можливість визнання правочину неукладеним (не вчиненим).

Крім цього, Відповідачем зазначено, що факт неукладеності Договору оренди встановлено судовими рішеннями у 2011 році (у справі № 5015/2482/11 (1/21)), вже після повного виконання Сторонами зобов'язань за Договором оренди, що виключає можливість прийняття до уваги такого факту, оскільки, згідно з правовою позицією Верховного суду України (Постанови від 10.02.2009 у справі № 10/33/08 та від 25.06.2011 у справі № 7/221-09), визнання договору як неукладеного може мати місце лише на стадії укладення правочину, а не за наслідками його виконання.

Тому, за ствердженням Відповідача, відсутній факт безпідставного набуття спірних коштів, що унеможливлює застосування до даних правовідносин норм ст. 1212 ЦКУ.

У судовому засіданні 08.05.2012, згідно з нормою ч. 3 ст. 77 ГПКУ, оголошувалась перерва до 16 год. 20 хв.

У ході ознайомлення з обставинами спору та дослідження поданих доказів, а також -заслухання пояснень Представників Сторін, - судом встановлено:

01.12.2004 Сторонами досягнуто домовленості та укладено Договір щодо надання Відповідачем у строкове платне користування Позивачу нежитлових приміщень (99,5 кв.м.) першого поверху будинку, що знаходиться у місті Львові, проспект Шевченка, 7.

Сторонами усі істотні умови правочину -погоджено. Проте, оскільки, згідно з умовами п. 6 Договору, строк найму майна складав більш ніж 5 років (з 01.12.2004 до 31.12.2009), правочин, відповідно до норм ст.ст. 209, 793 (ч. 2) ЦКУ, підлягав нотаріальному посвідченню (згідно з п. 7.4. Договору - за кошти Орендаря), яке -не вчинено.

Позивач, згідно з двостороннім Актом від 01.12.2004, прийняв у Відповідача нежитлові приміщення та належно сплачував орендну плату, передбачену умовами п. 3.2. Договору. Проте, у зв'язку з відсутністю погодження Сторонами питання про нотаріальне посвідчення Договору, Господарський суд Львівської області розглянув зазначений спір (справа № 1/395-28/171) і 25.05.2005 прийняв Рішення про задоволення позову Банку (Орендаря): керуючись нормою ч. 2 ст. 220 ЦКУ, визнав дійсним Договір оренди від 01.12.2004.

Оскільки, відповідно до зазначеної норми ч. 2 ст. 220 ЦКУ, визнання у судовому порядку Договору дійсним виключає необхідність наступного нотаріального посвідчення такого правочину, Сторони, після прийняття зазначеного судового Рішення, до нотаріуса -не звертались, що зумовило відсутність проведення передбаченої нормами ст.ст. 210, 794 ЦКУ, державної реєстрації Договору оренди, яку, згідно з Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів (затвердженим Постановою КМУ № 671 від 25.05.2004), здійснює нотаріус одночасно з нотаріальним посвідченням правочину.

Проте, Сторони, керуючись Рішенням суду від 25.05.2005, визнавали чинним Договір оренди і належно виконували його умови протягом усього строку дії правочину (до 31.12.2009). Тобто, Сторонами визнавався факт виникнення у них господарських взаємовідносин щодо найму майна, та, відповідно, - наявність відповідних цивільних прав і обов'язків, визначених Договором.

Юридичним наслідком недотримання Сторонами норм ст. ст. 210, 794 ЦКУ щодо обов'язкового проведення державної реєстрації Договору оренди нерухомого майна, який визнано судом дійсним (Рішенням від 25.05.2005), може бути покладення на Орендодавця і Орендаря відповідальності, встановленої за ухилення від такої реєстрації (враховуючи, що обов'язок з вчинення дій для проведення реєстрації правочину лежить на двох Сторонах), проте, можливість настання для Орендодавця негативних наслідків, передбачених нормою ч. 1 ст. 1212 ЦКУ, у даному випадку -виключається у зв'язку з відсутністю факту безпідставного отримання плати за користування (Орендарем) належним Відповідачу майном, що підтверджується наступним:

- Відповідачем (Орендодавцем) кошти за найм майна набуто на правовій підставі: згідно з умовами Договору оренди, визнаного дійсним Рішенням суду, яке, згідно з нормами ст. 124 Конституції України, ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст. 4-5 ГПКУ, є обов'язковим до виконання усіма суб'єктами на території України.

Отже, зазначений правочин, згідно з нормою ч. 2 ст. 11 ЦКУ, був правовою підставою виникнення у Сторін взаємних прав та обов'язків стосовно найму майна, що виключає факт безпідставного отримання коштів (орендної плати).

- Протягом усього часу існування між Сторонами орендних відносин були відсутніми судові рішення, якими б встановлювались інші факти, ніж ті, що зазначені у Рішенні суду від 25.05.2005 про визнання Договору оренди дійсним.

Отже, Позивач, здійснюючи оплату за найм майна, виконував умови дійсного Договору, який і був правовою підставою виконання грошових зобов'язань (передбачених правочином).

- У судовому порядку та у взаємовідносинах Сторін факт дійсності Договору -не оспорювався, а, навпаки, - визнавався, що зумовило належне і повне виконання ними договірних зобов'язань, які ґрунтувались на засадах добросовісності, розумності та справедливості, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 509 ЦКУ.

Оскільки воля Сторін була спрямована виключно на виконання умов Договору (без будь-яких застережень), тому, вимога Позивача про зміну добровільно виконаного ним зобов'язання шляхом звільнення його від обов'язку з оплати за найм майна -безпідставна, оскільки суперечить встановленим засадам господарських взаємовідносин щодо їх добросовісності, розумності і справедливості (користування чужим майном є платним, якщо інше не встановлено за домовленістю Сторін).

- Підстава для внесення Позивачем плати за найм майна, якою є дійсний Договір оренди, наявна і на даний час, тобто, - підстава отримання Відповідачем орендної плати -не відпала, що унеможливлює застосування у даному спорі норми ч. 1 ст. 1212 ЦКУ.

Також, не підлягають застосуванню і норми ч. 3 ст. 1212 ЦКУ, - у зв'язку з відсутністю передбачених ними фактичних обставин, що виключає наявність підстав для повернення коштів.

- Факт неукладення (невчинення) Договору оренди, який зазначено у мотивувальній частині судового рішення від 29.08.2011 у справі № 5015/2482/11-1/21 (який суперечить Рішенню суду від 25.05.2005 про визнання Договору дійсним), згідно з нормою ч. 2 ст. 35 ГПКУ, має лише статус преюдиційного факту, тобто, такого, що не підлягає повторному доведенню.

Оскільки, відповідно до норм ст. 43 ГПКУ, ніякі докази (у тому числі -преюдиційні факти) не мають для суду заздалегідь встановленої сили і на суд покладено обов'язок оцінювати докази у їх сукупності, тому, у даному спорі визначальним є обов'язкове до виконання Рішення суду про визнання Договору дійсним, юридична сила якого є вищою, ніж преюдиційний факт (зазначений у мотивувальній частині судового рішення).

Керуючись вимогами ст. 43 ГПКУ та вказівками Вищого Господарського суду України (викладеними у Постанові від 22.02.2012) про обов'язкове дослідження та оцінку усіх доказів у їх сукупності, суд встановив факт сплати Позивачем грошових коштів за найм майна (орендної плати) на правових підставах, що виключає факт безпідставного набуття цих коштів Відповідачем, а також -застосування норм ст. 1212 ЦКУ.

Проте, згідно з умовами п. 3.2. Договору оренди, сплаті щомісяця підлягали кошти у сумі, еквівалентній 4 000,00 доларам США, хоча фактично Позивачем перераховано Орендодавцю кошти у більшій сумі: за Розрахунком, здійсненим судом, надмірно сплачено 26 918,86 грн. (сплаті, за спірний період, підлягали кошти у сумі 503 464,40 грн.).

Тобто, наявний факт безпідставного отримання Відповідачем коштів у сумі 26 918,86 грн., які, згідно з нормами ч. 1 ст. 1212 ЦКУ, підлягають поверненню Позивачу. Отже, у даній частині позов підлягає задоволенню.

При цьому, важливо, що Договір від 01.11.2007, яким внесено зміни до умов п. 3.2. Договору оренди (збільшено розмір орендної плати), не зумовив виникнення цивільних прав та обов'язків у Сторін, оскільки факт обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації такого правочину - відсутній.

Крім цього, виходячи з норм ст. 111-28 ГПКУ, судом враховано Рішення Верховного суду України (Постанови від 10.02.2009 у справі № 10/33/08 та від 25.06.2011 у справі № 7/221-09), у яких зазначено про відсутність підстав для визнання правочину неукладеним за наслідками його виконання.

Норми ч. 1 ст. 49 ГПКУ є підставою для покладення на Сторін судових витрат у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст. 124 Конституції України; ст.ст. 11 (ч. 2), 509, 526, 629, 1212 ЦК України; ст.ст. 4-3, 4-5, 4-7, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 69, 82 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідент. номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; ідент. код 14360570) безпідставно отримані кошти у сумі 26 918,86 грн., а також -державне мито у розмірі 269,18 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу у сумі 11,98 грн.

3. У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

4. Наказ на виконання даного Рішення видати відповідно до вимог ст. 116 ГПКУ.

Повне Рішення складено 14.05.2012 р. (відповідно до норми ч. 4 ст. 85 та ч. 3 ст. 50, ч. 3 ст. 51 ГПКУ).

Суддя О.Шпакович