Постанова № 24023270, 10.05.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2012 р. Справа № 5004/2427/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В.,суддів :Глос О.І. Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Каскад -Транспорт" ЛТД"на постановувід 08.02.2012 року Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 5004/2427/11господарського суду Волинської областіза позовомКомпанія "Сканія Кредит АБ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Каскад -Транспорт" ЛТД"простягнення 488028,95 грн.в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: ОСОБА_4 (довіреність № 766 від 18.05.2011р.)від відповідача:не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.12.2011 року (суддя Слупко В.Л.) позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 488028,95 грн., 9760,58 грн. витрат по оплаті судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 року (головуючий суддя Василишин А.Р., судді: Дужич С.П., Юрчук М.І.) рішення Господарського суду Волинської області від 08.12.2011 року у справі № 5004/2427/11 змінено; абзац 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад - Транспорт" ЛТД" на користь Компанія "Сканія Кредит АБ" 262784,82 грн. заборгованості по лізингових платежах, 225244,13 грн. неустойки та 9760,58 грн. витрат з судового збору; в решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.764, 785 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 262784,82 грн. заборгованості по лізингових платежах за договором фінансового лізингу №69-05623 від 11.12.2007 року (надалі Договір) та 225244,13 грн. неустойки за неповернення майна після припинення договору фінансового лізингу, нарахованої за період з 1 серпня 2010 року по 1 лютого 2011 року.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди правомірно виходили із такого.

11 грудня 2007 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір.

Відповідно до статті 1 Договору позивач зобов'язався передати відповідачу у лізинг об'єкт, специфікація якого міститься у додатку 1 (далі -Товар), згідно з умовами цього Договору фінансового лізингу; до здійснення поставки у специфікацію вноситься номер двигуна та номер шасі, і одразу після здійснення поставки -реєстраційний номер.

Статтею 2 Договору передбачено, що загальна сума Договору 87000 Євро, на якій базуються лізингові платежі, без урахування будь-який податків, зборів тощо. Також даною статтею визначено, що строк поставки 4 квартал 2007 року, а строк лізингу - період близько 2 років (розбитий на 8 платежів), який розпочинається з дати поставки і закінчується через три місяці після дати сплати восьмого лізингового платежу і на вказану дату Товари повертаються позивачу. При цьому, за умовами статті 2 Договору, відповідач не мав права припинити лізинг з будь-яких підстав, крім випадків, погоджених сторонами. Також, позивач не мав права припинити лізинг протягом того часу, поки відповідач виконує свої зобов'язання. За умовами Договору всі платежі здійснюються у Євро у м. Стокгольм, Швеція.

Відповідно до пункту "б" частини 2 Загальних умов Договору протягом 14 днів після доставки або, якщо це передбачено, після завершення встановлення Товарів (або будь-якої їх частини), відповідач повинен підписати та вручити позивачу Сертифікат про їх приймання у формі, яка час від часу може вимагатися позивачем, або протягом вказаного строку надати письмове повідомлення позивачу про будь-який дефект або недоукомплектованість або інше заперечення стосовно товарів. Якщо відповідач не підпише та не вручить позивачу вищезазначений Сертифікат про приймання або письмове повідомлення, позивач та відповідач вважатимуть, що Товари були вчасно та належним чином поставлені (та, якщо це передбачається, встановлені) у вказані строки у належному порядку та у задовільному робочому стані і що вони були повністю перевірені і прийняті відповідачем.

15 грудня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до Договору (т.1, а.с.43-44), якою було реструктуризовано борг відповідача починаючи з 30 грудня 2008 року та з розбивкою на 21 (двадцять один) платіж, останній з яких - Опціон. У даній додатковій угоді сторони визначили, що в зв'язку із реструктуризацією боргу відповідача, починаючи з 30 грудня 2008 року розмір строку сплати лізингових платежів та залишкової вартості за умовами Договору, з обліковою датою 10 грудня 2007 року та датою підписання 11 грудня 2007 року змінюється згідно з наведеним у даній додатковій угоді до Договору графіком.

При дослідженні даного графіку судом встановлено, що перші вісім платежів з 30 грудня 2008 року по 30 липня 2009 року мали скласти 430 Євро; наступні дванадцять платежів з 28 серпня 2009 року по 30 липня 2010 року мали скласти 3397 Євро; останній (двадцять перший платіж - Опціон) мав відбутися 30 серпня 2010 року, а скласти 3480 Євро.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач не оплатив рахунки позивача на загальну суму 23779 Євро, що станом на 1 червня 2011 року становило 262784,82 грн.

Відповідно до частини 1 статті 615 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 6 Договору позивач та відповідач узгодили, що позивач має право негайно розірвати договір шляхом надсилання відповідачу письмового повідомлення, якщо на банківський рахунок позивача неповністю перераховано будь-який платіж, який підлягає сплаті за цим Договором, протягом 14 днів з дати, коли такий платіж став належним до сплати.

З наявних в матеріалах справи доказів: (опису вкладення у лист з оголошеною цінністю та фіскального чеку від 17 червня 2011 року (т.1, а.с.49), вбачається, що 17 червня 2011 року позивач направив відповідачеві лист-вимогу, котра отримана відповідачем 21 червня 2011 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1, а.с.48). Також з наявних у справі доказів (опису вкладення у лист з оголошеною цінністю та фіскального чеку від 14 вересня 2009 року (т.1, а.с.53) вбачається, що позивачем відповідачу направлялася і другий лист - вимога.

Водночас, в матеріалах справи наявні два листи-вимоги (т.1, а.с.50-52; т.1, а.с.54-56). Судом встановлено, що в обох цих листах позивач вказує на необхідність сплатити заборгованість по Договору, проте лише в одному (т.1, а.с.50-52) висвітлено вимогу повернути предмет лізингу.

В своїх запереченнях Відповідач вказує на те, що вимога про повернення предмету лізингу отримана ним у вересні 2011 року, в зв'язку з чим скаржник оспорює законність нарахування неустойки за неповернення предмету лізингу починаючи з 1 серпня 2011 року, та оспорює законність ухвалених актів в частині задоволення даних вимог.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, в їх сукупності, суди виходили із такого. Як вбачається з цих листів, один з них (в якому т.1, ст. 50-52; йде мова про повернення предмету лізингу) містить дату його створення (13 червня 2011 року) та містить граничну дату, коли дана техніка повинна була бути повернена позивачу та знята з обліку в органах ДАІ (1 серпня 2011 року). При цьому суд зауважив, що дата створення даного листа передує даті підписання першої вимоги, а обумовлена дата повернення предмету лізингу наступила після надіслання першої вимоги та до настання дати надіслання другої вимоги (т.1, а.с.54-56).

Лист-вимогу (т.1, а.с.50-52) з вимогою повернути предмет лізингу надіслано саме першим поштовим відправленням (т.1, а.с.48-49). Окрім того, дане, за оцінкою судів, опосередковано підтверджується і тим, що відповідачем не надсилалися позивачу жодні листи з описанням неможливості повернути предмет лізингу до 1 серпня 2011 року в зв'язку з отриманням даної вимоги після настання цієї дати.

Відповідно, суди встановили факт отримання відповідачем вимоги про повернення предмету лізингу 21 червня 2011 року.

Водночас, судами встановлено факт отримання обох вимог щодо сплати заборгованості (як вказано вище, в одній із них висвітлено і вимогу повернути предмет лізингу).

Ані під час розгляду даного спору в суді першої інстанції, ані під час розгляду в суді апеляційної інстанції відповідачем не подано жодних доказів виконання вимог позивача.

Судами оцінено лист-вимогу позивача як розірвання позивачем договору фінансового лізингу в односторонньому порядку з 1 серпня 2011 року, оскільки таке право позивача передбачено умовами Договору та не суперечить вимогам чинного законодавства України.

За таких обставин суди дійшли вірного висновку, що з 1 серпня 2011 року у відповідача припинилося право користування та володіння предметами лізингу.

Так, згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст.ст.1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Нормами ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України, у раз припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи викладене позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 262784,82 грн. заборгованості по лізингових платежах за Договором та неустойки в розмірі 225244,13 грн. ґрунтуються на законі та Договорі, правомірно задоволені судами.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.ст.1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад -Транспорт" ЛТД" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 року у справі № 5004/2427/11 залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 року у справі № 5004/2427/11 -без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна С у д д і О.Глос Л.Рогач