Рішення № 23999329, 03.05.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2012 р. Справа № 5019/384/12

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом приватно-орендної агрофірми "Колос" (далі - Агрофірма) до приватного підприємства "Балки" (далі - Підприємство) та відкритого акціонерного товариства "Горохівський цукровий завод" (далі - Завод) про визнання договору недійсним,

за участю представників:

Агрофірми - ОСОБА_1 за дов. від 26 березня 2012 року;

Підприємства - не з'явився;

Заводу - ОСОБА_2 за дов. № 17/01 від 17 січня 2012 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2012 року Агрофірма звернулася до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 30 серпня 2010 року між позивачем та відповідачами був підписаний договір про заміну боржника у зобов'язанні, за умовами якого позивач прийняв на себе борг Підприємства в сумі 225058 грн. 00 коп., який виник у останнього перед Заводом на підставі рішення господарського суду Рівненської області від 5 травня 2010 року.

У зв'язку з тим, що від імені Агрофірми спірний договір було підписано її директором ОСОБА_3 з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки останній в порушення вимог пункту 6.4 статуту позивача не отримав погодження засновника на вчинення цього правочину, а також враховуючи той факт, що при підписанні даної угоди ОСОБА_3 одночасно діяв і як директор Підприємства, на користь якого вона укладалася, позивач, посилаючись на положення статей 92, 203, 215, 238 та 241 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), просив суд визнати недійсним вказаний договір.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 13 березня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/384/12, розгляд якої було призначено на 29 березня 2012 року.

Ухвалою суду від 29 березня 2012 року розгляд справи було відкладено на 19 квітня 2012 року.

Ухвалою від 19 квітня 2012 року розгляд справи відкладено на 3 травня 2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник Заводу проти позову заперечував, обґрунтовуючи свою позицію тим, що спірний договір був підписаний в присутності засновника позивача, який в усній формі надав згоду на укладення договору про заміну боржника у вищезазначеному зобов'язанні. Крім того, на виконання умов цього договору у 2010-2011 роках Агрофірма частково погасила заборгованість Підприємства, що підтверджує факт наступного схвалення вказаного правочину позивачем.

У судові засідання, призначені на 29 березня 2012 року, 19 квітня 2012 року та 3 травня 2012 року, Підприємство не забезпечило явку своїх повноважних представників, витребуваних судом документів не надало, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення судового засідання із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направило.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи були надіслані вказаному відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 35515, Рівненська область, Радивилівський район, село Рідків. Вказані ухвали були отримані представником Підприємства, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 29, 36, 94).

Отже, за змістом вищезазначеної норми Підприємство завчасно та належним чином було повідомлено про місце, дату та час судових засідань, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

Слід також зазначити, що за частиною 1 статті 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України строку.

За таких обставин суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами без участі Підприємства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Агрофірми та Заводу, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30 серпня 2010 року між сторонами у справі було підписано договір про заміну боржника у зобов'язанні, за умовами якого на підставі статей 520-522 ЦК України Агрофірма взяла на себе обов'язок сплатити борг первісного боржника - Підприємства в сумі 225058 грн. 00 коп., який виник у останнього перед Заводом на підставі рішення господарського суду Рівненської області від 5 травня 2010 року (а.с. 37).

Пунктом 2.2 цього договору сторони передбачили, що новий боржник - Агрофірма здійснює погашення вищезазначеного боргу наступним чином: до 1 вересня 2010 року та до 31 грудня 2010 року -по 10 відсотків боргу в сумі 22505 грн. 80 коп.; до 31 грудня 2011 року, до 31 грудня 2012 року, до 31 грудня 2013 року та до 31 грудня 2014 року - по 20 відсотків боргу щорічно в сумі 45011 грн. 60 коп.

За частиною 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з частиною 3 вказаної статті орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту.

Судом встановлено, що від імені Агрофірми спірний договір підписав її директор - ОСОБА_3 З тексту договору вбачається, що укладаючи даний правочин вказана особа діяла згідно статуту позивача.

Відповідно до пункту 6.2 статуту Агрофірми, у редакції, що була чинною на момент підписання вищезазначеного договору, вищим органом позивача є засновник.

У той же час пунктом 6.4 статуту передбачено, що директор (за винятком випадків, коли його функції виконує засновник) має право без попереднього погодження із засновником укладати контракти з третіми особами на надання послуг, придбання та реалізацію матеріальних цінностей на суму, що не перевищує 200000 грн. (а.с. 45).

Отже, вказаним пунктом статуту встановлено обмеження для директора на підписання від імені Агрофірми без попереднього погодження з її власником угод, сума яких перевищує 200000 грн. 00 коп.

Оскільки ціна спірного договору складає 225058 грн. 00 коп. і в матеріалах справи відсутні докази, які б могли свідчити про наявність згоди засновника на його укладення, суд дійшов висновку про те, що даний правочин з урахуванням вищевказаного пункту статуту був підписаний директором позивача з перевищенням наданих йому повноважень.

Посилання представника Заводу на те, що засновник Агрофірми надав усну згоду на підписання спірного договору директором позивача, не може бути взята судом до уваги, оскільки в тексті спірного договору відсутнє посилання на наявність такої згоди.

Інші докази, які б могли підтвердити даний факт, у матеріалах справи відсутні.

У пункті 9.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Судом при розгляді спору по суті враховано, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац 2 частини 3 статті 92 ЦК України). А правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

Разом з тим, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що директор Агрофірми ОСОБА_3 при підписанні договору про заміну боржника у зобов'язанні від 30 серпня 2010 року діяв з перевищенням наданих йому повноважень, і про перевищення цих повноважень Завод мав знати, оскільки при підписанні спірного правочину відповідно до положень 9.1 вищезазначених роз'яснень Вищого арбітражного суду України повинен був перевірити повноваження даної особи.

Також не можна погодитися з твердженням представника Заводу щодо наступного схвалення даного правочину позивачем шляхом здійснення часткового погашення боргу Підприємства 31 серпня 2010 року та 28 січня 2011 року на загальну суму 45011 грн. 60 коп., оскільки з наданих вказаною особою виписок з банківського рахунку Заводу чітко не вбачається хто є платником даних сум. Крім того, призначенням цих платежів є повернення грошей згідно листа про відступлення прав вимоги від 27 серпня 2010 року. У той же час Завод вищезазначений лист суду не надав, а також не довів на підставі належних та допустимих доказів факт виконання позивачем зобов'язань, взятих на себе за спірним договором.

Слід також зазначити, що згідно з вимогами частини 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Отже, вказана норма встановлює заборону на укладення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів.

Судом встановлено, що на час укладення спірного договору ОСОБА_3 був директором позивача та одночасно обіймав посаду директора Підприємства. Цей факт також підтверджується поясненнями представників позивача та Заводу, наданими в судовому засіданні. Дану угоду як директор ОСОБА_3 підписав і від імені Агрофірми, і від імені Підприємства, в інтересах якого було укладено спірну угоду, що суперечить вимогам вищезазначеної норми.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з вимогами частини 2 вищезазначеної статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи те, що спірний договір про заміну боржника у зобов'язанні від 30 серпня 2010 року не відповідає вимогам частини 3 статті 92 та частини 3 статті 238 ЦК України і відповідачами не було надано належних і допустимих доказів, які б могли спростувати цей факт, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Агрофірми є законними та обґрунтованими, а тому відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підлягають задоволенню.

За частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про заміну боржника у зобов'язанні від 30 серпня 2010 року, укладений між відкритим акціонерним товариством "Горохівський цукровий завод", приватно-орендною агрофірмою "Колос" та приватним підприємством "Балки".

Стягнути з приватного підприємства "Балки" (35515, Рівненська обл., Радивилівський район, село Рідків, ідентифікаційний код: 33727011) на користь приватно-орендної агрофірми "Колос" (45766, Волинська область, Горохівський район, село Мерва, ідентифікаційний код: 05478203) 804 грн. 75 коп. судового збору.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Горохівський цукровий завод" (45744, Волинська область, Горохівський район, смт Мар'янівка, вул. Незалежності, 13, ідентифікаційний код: 00372641) на користь приватно-орендної агрофірми "Колос" (45766, Волинська область, Горохівський район, село Мерва, ідентифікаційний код: 05478203) 804 грн. 75 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 8 травня 2012 року

Суддя Є.В. Павленко