Рішення № 23999227, 08.05.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.12 Справа№ 5015/811/12

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Агропромислового закритого акціонерного товариства «Вікторія» (с.Зеленці, Хмельницька область)до відповідача:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м.Львів)про:визнання недійсним Договору оренди сільськогосподарського обладнання та техніки з викупом орендованого майна у орендодавця від 01 жовтня 2007 року.

Суддя: В.М. ПазичевПри секретарі:І.Малюшевська

Представники сторін:

від позивача:Не з'явився від відповідача:ОСОБА_1-фізична особа-підприємець

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Агропромислового закритого акціонерного товариства «Вікторія» (с.Зеленці, Хмельницька область) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м.Львів) про визнання недійсним Договору оренди сільськогосподарського обладнання та техніки з викупом орендованого майна у орендодавця від 01 жовтня 2007 року.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 01.03.2012 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 12.03.2012 року. Ухвалою від 12.03.2012 року розгляд справи відкладено до 22.03.2012 року, у зв'язку з неявкою представника позивача. Ухвалою від 22.03.2012 року розгляд справи відкладено до 10.04.2012 року, для надання доказів по справі. Ухвалою від 10.04.2012 року розгляд справи відкладено до 19.04.2012 року, у зв'язку з неявкою представника позивача. Ухвалою від 19.04.2012 року розгляд справи відкладено до 27.04.2012 року, у зв'язку з неявкою представника позивача. Ухвалою від 27.04.2012 року розгляд справи відкладено до 08.05.2012 року, у зв'язку з неявкою представника позивача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 01.03.2012 року, про відкладення від 12.03.2012 року, від 22.03.2012 року, від 10.04.2012 року, від 19.04.2012 року, від 27.04.2012 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення від 28.04.2012 року, а явка позивача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою .

22.03.2012 року за вх.№6220/12 позивач подав до канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи.

11.04.2012 року за вх.№7912/12 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

23.04.2012 року за вх.№8756/12 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

24.04.2012 року за вх.№8973/12 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 01.03.2012 року, про відкладення від 12.03.2012 року, від 22.03.2012 року, від 10.04.2012 року, від 19.04.2012 року, від 27.04.2012 року не виконав повністю, відзив на позов представив, явку повноважного представника забезпечив.

12.03.2012 року за вх.№5213/12 відповідач подав заяву по справі.

21.03.2012 року за вх.№6169/12 від відповідача надійшов відзив по справі, згідно якого відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

10.04.2012 року за вх.№7787/12 відповідач подав пояснення по справі.

19.04.2012 року за вх.№8528/12 відповідач подав клопотання про залучення до участі у справі особи, що може надати додаткові докази по справі -ОСОБА_5

27.04.2012 року за вх.№9278/12 від ОСОБА_5 надійшла заява у справі.

Позов розглянуто у відсутності представника позивача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

В судовому засіданні 08.05.2012 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, повний текст рішення виготовлено та підписано 08.05.2012 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Позивач у позовній заяві зазначає, що 01 жовтня 2007 року між Агропромисловим закритим акціонерним товариством «Вікторія» (надалі -АЗАТ «Вікторія») та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі -ФОП ОСОБА_1) був укладений Договір оренди сільськогосподарського обладнання та техніки з викупом орендованого майна у орендодавця (далі по тексту - Договір).

Згідно умов даного Договору, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 забов'язувався передати Агропромисловому закритому акціонерному товариству «Вікторія»трактор К-701 «Кировец» (Росія, Санкт-Петербург), 1990 року випуску та борону дискову БП-4 (виробництва НВП «Восход», Україна), 2007 року випуску.

Агропромислове закрите акціонерне товариство «Вікторія»в свою чергу зобов'язувалось оплатити оренду: 72 000,00 грн. в період з 01 жовтня 2007 року по 02 жовтня 2008 року, а також 72 000,00 грн. в період з 01 жовтня 2008 року по 02 жовтня 2009 року.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 02.06.2010 року було порушено провадження у справі № 17/79-Б про визнання банкрутом боржника - Агропромислового закритого акціонерного товариства «Вікторія»та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою від 26.07.2010 року відкрито процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Ковальчука Миколу Миколайовича.

Як зазначає позивач, оголошення про порушення справи про банкрутство боржника було опубліковано в газеті «Урядовий кур'єр»№ 142 від 04.08.2010 року.

Серед інших, як стверджує позивач, з вимогами до Агропромислового закритого акціонерного товариства «Вікторія»звернулись такі кредитори:

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, що мешкає за адресою: 79032, АДРЕСА_1

2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_7, що мешкає за адресою: 79032, АДРЕСА_1

3. Фізична особа-підприємець ОСОБА_8, що мешкає за адресою: 79032, АДРЕСА_1

4. Фізична особа-підприємець ОСОБА_9, що мешкає за адресою: 79032, АДРЕСА_1

5. Приватне підприємство «Віртуоз», ідентифікаційний код 23957887

6. Старокостянтинівська ОДПІ в Хмельницькій області, що знаходиться за адресою: 31100, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул.Красовського, 4

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 09.02 2011 року у справі № 13/17/79-Б-10 було визнано кредиторські вимоги наступних кредиторів: Зокрема, по кредиторах першої черги:

заборгованість по заробітній платі працівників у відповідності до п. п "б" п. 1 ст. 31 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у сумі 7 521,83 грн.;

другої черги:

заборгованість по заробітній платі працівників, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 31 зазначеного закону у сумі 6 786,04 грн.;

третьої черги:

Старокостянтинівської ОДПІ у сумі 68 414,08 грн.; четвертої черги:

фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів у сумі 2 117 588,01грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, м. Львів у сумі 455 156,80 грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_8, м. Львів у сумі 1 068 285,91грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_9, м. Львів у сумі 353 512,76 грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_10 м. Калуш Івано-Франківської області у сумі 250 000 грн.;

приватного підприємства «Віртуоз»м. Львів у сумі 470 413,79 грн.

шостої черги:

фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів у сумі 842 179,50 грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, м. Львів у сумі 355 317,81 грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_8, м. Львів у сумі 201 969,51 грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_9, м. Львів у сумі 396 445 грн.;

Приватного підприємства «Віртуоз»м. Львів у сумі 570 229,84 грн.

Позивач також стверджує, що кредиторські вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 обґрунтовуються, зокрема: вищеназваним Договором оренди сільськогосподарського обладнання та техніки з викупом орендованого майна у орендодавця від 01 жовтня 2007 року, укладеного між АЗАТ «Вікторія»та ФОП ОСОБА_1. Даним Договором, на думку позивача, ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує заборгованість АЗАТ «Вікторія»на суму 216 037,48 грн., що включає: 144 000 грн. - орендна плата; 60 480 грн. - пеня; 9 072 - інфляційні; 2 485,48 грн. - 3 відсотки річних.

Позивач, вважає, що даний Договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає визнанню недійсним з огляду на наступне.

Як вбачається із умов Договору, його предметом була оренда трактора К-701 «Кировец»(Росія, Санкт-Петербург), 1990 року випуску та борони дискової БП-4 (виробництва НВП «Восход», Україна), 2007 року випуску.

За твердженням позивача, чинне законодавство України на час дії Договору передбачало наявність у особи, яка керує транспортним засобом документа, який підтверджує право користування даним транспортним засобом. Таким документом, на думку позивача, могла бути довіреність на право користування та керування транспортним засобом. Однак, як стверджує позивач, така довіреність уповноваженим представникам орендаря не видавалась.

Окрім того, на думку позивача, до оскаржуваного Договору не додано копію документа, який би підтверджував права власності орендодавця на сільськогосподарську техніку, яка мала б орендуватись.

Таким чином, позивач вважає, що Договір не був спрямований на реальне настання правовідносин оренди сільськогосподарської техніки, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідач, явку в судове засідання забезпечив, подав відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечив повністю. На думку відповідача, обгрунтування позовних вимог не може братися до уваги, оскільки, як стверджує відповідач, обгрунтування позивача є бездоказовим і ґрунтується лише на долученому до справи Договорі між сторонами, що, на думку відповідача, не доводить факту невикористання позивачем зазначеної у договорі сільськогосподарської техніки. Також, відповідач зазначив, що для визнання правочину фіктивним, ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. На думку відповідача, якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша -намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Відповідач також вважає, що, оскільки, чинним законодавством України визначено, що сторони фіктивного правочину не вчиняють жодних дій, передбачених цим правочином, то, у разі прийняття судом рішення про визнання такого правочину недійсним, не може мати будь-яких інших наслідків, зокрема - реституції. Якщо ж, як стверджує відповідач, на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, а тому, з огляду на ч.2 ст. 234 ЦК України, не може бути визнаний недійсним. Факт передання зазначеної у оспорюваному договорі сільськогосподарської техніки, а також факт його повернення з оренди, за переконанням відповідача, підтверджено долученими до матеріалів справи належно оформленими актами приймання-передачі.

Окрім того, відповідач наголосив на тому, що оспорюваний договір був досліджений у судовому засіданні Господарського суду Хмельницької області у справі про банкрутство АЗАТ «Вікторія»№13/17/79-5-10. Вимоги за даним договором, як стверджує відповідач, були визнані як боржником, так і самим арбітражним керуючим Ковальчуком М.М. За наслідками даного засідання 09.02.2010 року була винесена Ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 року Ухвала Господарського суду Хмельницької області у справі про банкрутство АЗАТ «Вікторія»№13/17/79-5-10 була залишена без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 17.04.2012 року Постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 року та Ухвала господарського суду Хмельницької області від 09.02.2011 року в частині розгляду кредиторських вимог, включаючи вимоги відповідача, скасовані, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 1 ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч.1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В ході судового розгляду справи було встановлено, що 01 жовтня 2007 року між Агропромисловим закритим акціонерним товариством «Вікторія»та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений Договір оренди сільськогосподарського обладнання та техніки з викупом орендованого майна у орендодавця (далі по тексту - Договір).

Згідно умов даного Договору, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 забов'язувався передати Агропромисловому закритому акціонерному товариству «Вікторія»трактор К-701 «Кировец» (Росія, Санкт-Петербург), 1990 року випуску та борону дискову БП-4 (виробництва НВП «Восход», Україна), 2007 року випуску.

Агропромислове закрите акціонерне товариство «Вікторія»в свою чергу зобов'язувалось оплатити оренду: 72 000,00 грн. в період з 01 жовтня 2007 року по 02 жовтня 2008 року, а також 72 000,00 грн. в період з 01 жовтня 2008 року по 02 жовтня 2009 року.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 02.06.2010 року було порушено провадження у справі № 17/79-Б про визнання банкрутом боржника -Агропромислового закритого акціонерного товариства «Вікторія»та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою від 26.07.2010 року відкрито процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Ковальчука Миколу Миколайовича.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 09.02 2011 року у справі № 13/17/79-Б-10 було визнано кредиторські вимоги наступних кредиторів: Зокрема, по кредиторах четвертої черги:

фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів у сумі 2 117 588,01грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, м. Львів у сумі 455 156,80 грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_8, м. Львів у сумі 1 068 285,91грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_9, м. Львів у сумі 353 512,76 грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_10 м. Калуш Івано-Франківської області у сумі 250 000 грн.;

приватного підприємства «Віртуоз»м. Львів у сумі 470 413,79 грн.

шостої черги:

фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів у сумі 842 179,50 грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, м. Львів у сумі 355 317,81 грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_8, м. Львів у сумі 201 969,51 грн.;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_9, м. Львів у сумі 396 445 грн.;

Приватного підприємства «Віртуоз»м. Львів у сумі 570 229,84 грн.

Однак, позивач вважає, що кредиторські вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, які обгрунтовуються Договором оренди сільськогосподарського обладнання та техніки з викупом орендованого майна у орендодавця від 01 жовтня 2007 року, укладеного між АЗАТ «Вікторія»та ФОП ОСОБА_1 на суму 216 037,48 грн., що включає: 144 000 грн. - орендна плата; 60 480 грн. - пеня; 9 072 - інфляційні; 2 485,48 грн. - 3 відсотки річних, не можуть бути задоволені позивачем і просить визнати недійсним Договір оренди сільськогосподарського обладнання та техніки з викупом орендованого майна у орендодавця від 01 жовтня 2007 року, в зв'язку з тим, що, відповідачем не була надана позивачу довіреність на право керування сільськогосподарською технікою, а також не надано підтвердження наявності права власності на цю техніку.

Однак, таке обґрунтування позивачем позовних вимог при прийнятті судового рішення не може братися до уваги, оскільки, відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними»№3 від 28.04.1978 року, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.

Згідно ч.1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно п. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких на вимогу хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.179 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Крім того, правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тому, дії особи, що вчинені без наміру створити будь-які юридичні наслідки, не призводять до виникнення правочинів. Саме такі правочини ЦК України називає фіктивними.

Згідно ч.1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому справжні їх цілі можуть бути протизаконними. Водночас фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений (нотаріальне посвідчення, державна реєстрація).

Також, наявність умислу у сторін (сторони) договору означає, що сторони (сторона) такого контракту усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи -сторони у договорі визначається умислом посадової особи, яка підписала (уклала) угоду від імені такої юридичної особи і яка мала такі повноваження на момент її підписання. Таким чином, наявність прямого умислу та мети на вчинення фіктивного правочину може бути встановлена виключно у фізичних осіб. Фізична особа визнається винною виключно судом.

Таким чином, розглядаючи такий спір, суд зобов'язаний встановити наявність наступних ознак:

- чи вчинення дій кожної окремої сторони об'єктивно призводить до порушення чинного законодавства України, а, отже, в кожному конкретному випадку повинно бути встановлено порушення норм законів та нормативних актів;

- кожна угода, яка суперечить вимогам чинного законодавства України, характеризується суб'єктивним наміром (умислом) сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

- наявність умислу може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому умисел (суб'єктивний склад правопорушення) повинен бути встановлений відповідним компетентним державним органом і підтверджений законодавче визначеними засобами доказування.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Такої ж думки також дотримується і Верховний суд України, що викладена у п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», де зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків. Ця правова позиція стосується тих правочинів, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Однак, всупереч вимогам суду, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували відсутність в момент укладення Договору в сторін Договору наміру створити юридичні наслідки.

Чинним законодавством України визначено, що сторони фіктивного правочину не вчиняють жодних дій, передбачених цим правочином. Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, а тому з огляду на ч.2 ст. 234 ЦКУ не може бути визнаний недійсним.

Таким чином, твердження позивача про те, що оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання правовідносин оренди сільськогосподарської техніки спростовується долученим до матеріалів справи актом приймання-передачі майна від 02 жовтня 2007 року, який є невід»ємною частиною оспорюваного договору та яким підтверджується факт передавання від Орендодавця Орендареві вищезгаданого трактора та дискової борони БП-4 (виробництва НВП «Восход») 02 жовтня 2007 року та повернення цього майна від Орендаря до Орендодавця 02 жовтня 2009 року. Отже, факт передання зазначеної у оспорюваному договорі сільськогосподарської техніки, а також факт його повернення з оренди підтверджується належно оформленими актами приймання-передачі, які долучені до матеріалів справи.

Крім того, позивачем не доведено ні посиланням на норми чинного законодавства України, ні на умови договору, визнання недійсним якого є предметом позову, ні долученими до справи доказами обов'язку відповідача надавати працівникам позивача будь-які довіреності, а тим більше, що відсутність такої довіреності може свідчити про фіктивність цього договору або відсутність наміру у сторін на його виконання, тобто, наявність підстав для визнання такого договору недійсним.

Тим більше, таке твердження позивача було спростоване поясненнями гр. ОСОБА_5, який на час виконання цього договору був керівником позивача, що надане останнім в судовому засіданні 27.04.2012 року, який підтвердив фактичне використання сільськогосподарської техніки, яка була передана відповідачем на підставі даного договору, та наголосив, що докази її використання були передані розпоряднику майна -арбітражному керуючому позивача, Ковальчуку М.М., який в цьому процесі представляє інтереси позивача.

Посилання позивача на відсутність доказів, що підтверджують право власності відповідача на сільськогосподарську техніку спростовуються долученими до справи відповідачем копією Свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_1, виданого 25.02.2002 року, яким підтверджено право власності на сільськогосподарську техніку гр.ОСОБА_11, копією Довіреності серії ВСЕ №651723 від 17.12.2005 року, якою надано відповідні права гр.ОСОБА_12, з правом передоручення, а також копією Довіреності серії ВЕХ №986735 від 27.09.2007 року, якою надано відповідні права гр.ОСОБА_1, включаючи право укладення правочину цивільно-правового характеру, оскільки оспорюваний договір був укладений на підставі Довіреності від 27 вересня 2007 року, що була видана ОСОБА_1 ОСОБА_12 у порядку передоручення. Із змісту цієї довіреності вбачається, що ОСОБА_12 уповноважив ОСОБА_1, з-поміж іншого, на:

- укладання правочинів щодо розпорядження (продажу) зазначеного у довіреності транспортного засобу (трактора) за ціну та на умовах за своїм розсудом;

- представлення інтересів доручителя ТЗ є органах нотаріату, Держтехнагляду, інших установах та організаціях, пов»язаних з експлуатацією та відчуженням вказаного транспортного засобу;

- здійснення керування ТЗ;

- визначення на свій розсуд місця стоянки ТЗ;

- підписування правочинів цивільно-правового характеру;

- одержання належних доручителю грошей за результатами згаданих угод та проведення розрахунків за такими правочинами;

- вчинення всіх інших юридично значимі дій, пов»язаних із виконанням цієї довіреності.

Таким чином, твердження позивача про те, що відповідач, укладаючи договір про оренду даного ТЗ з правом викупу, діяв без належних на те повноважень, не відповідає дійсності і спростовується матеріалами справи.

Окрім того, слід зазначити, що оспорюваний договір розглядався у судовому засіданні Господарського суду Хмельницької області у справі №13/17/79-5-10 про банкрутство АЗАТ «Вікторія». За наслідками даного засідання 09.02.2010 року була винесена Ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів (копія Ухвали Господарського суду Хмельницької області від 09.02.2010 року долучена до матеріалів спрви). Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 року Ухвала Господарського суду Хмельницької області у справі №13/17/79-5-10 про банкрутство АЗАТ «Вікторія»була залишена без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 17.04.2012 року по справі №13/17/79-Б-10 вищевказані Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 року та Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 09.02.2011 року в частині розгляду кредиторських вимог, зокрема, відповідача, скасовано з підстав неповного дотримання судами вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом», що не може бути, як стверджує позивач, правовою підставою для визнання Договору оренди недійсним, оскільки при розгляді Вищим господарським судом України скарги позивача на вищевказані судові рішення не було встановлено будь-яких ознак недійсності даного правочину.

Таким чином, позовні вимоги не відповідають матеріалам справи та не підтверджуються долученими до справи доказами, не доведені належними та допустимими доказами по справі, а навпаки спростовуються належними та допустимими доказами, які долучені до матеріалів справи, а тому не можуть бути задоволенні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позов Агропромислового закритого акціонерного товариства «Вікторія» (с.Зеленці, Хмельницька область) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м.Львів) про визнання недійсним Договору оренди сільськогосподарського обладнання та техніки з викупом орендованого майна у орендодавця від 01 жовтня 2007 року не є обґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав квитанцію №2/18 від 17.02.12 на суму 2880,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на позивача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову - відмовити.

Суддя Пазичев В.М.