Постанова № 23993942, 26.04.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 квітня 2012 року 13:10 № 2а-19425/11/2670

За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар с/з Юзина О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1;

ОСОБА_3 (довіреність № 1 від 03.10.2011 р.)

від відповідача: ОСОБА_4 (довіреність № 701/9/10-114 від 26.04.2012 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 26.04.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.12.2011 р. суддею Барановим Д.О. було відкрито провадження у справі № 2а-19425/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

У зв'язку із переходом судді Баранова Д.О. до Господарського суду м. Києва, протоколом розподілу справ між суддями, справу № 2а-19425/11/2670 було передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду міста Києва Добрянській Я.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2012 р. справу № 2а-19425/11/2670 було прийнято до провадження для продовження розгляду суддею Добрянською Я.І.

Зважаючи на зміну найменування відповідача, Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва було замінено її правонаступником Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

В судовому засіданні 26.04.2012 р. позивач та його представник позовні вимоги підтримали та в судових дебатах просили суд:

- визнати протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі міста Києва щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за результатами якої складений Акт перевірки № 86/17-04/НОМЕР_1 від 08.08.2011 р. «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) та додержання валютного законодавства України фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1) в квітні 2011 року».

- скасувати податкове повідомлення-рішення № 737/17-04 від 10.08.2011 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 706 538,00 грн. та 1, 00 грн. штрафні санкції за порушення податкового законодавства на підставі даних Акта перевірки № 86/17-04/НОМЕР_1 від 08.08.2011 р.

- покласти на відповідача витрати по даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-IV (зі змінами та доповненнями), щодо заниження податкового зобов'язання по ПДВ за звітний період квітень 2011 року на суму 706 538 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені за наслідками даного Акта, є протиправними та підлягають скасуванню.

Також позивач послався на протиправність дій відповідача щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки позивача та складення Акта за наслідками такої перевірки, оскільки в наказі на проведення перевірки не вказано обставини для проведення документальної невиїзної перевірки та зазначений наказ позивачу не направлявся та останнім не отримувався.

Відповідач позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та зазначив, що при проведенні позапланової документальної невиїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) та додержання валютного законодавства України фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1) в квітні 2011 року, контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-IV (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого позивачем було занижено податкове зобов'язання по ПДВ за звітний період квітень 2011 року на суму 706 538 грн.

В обґрунтування свої заперечень представник відповідача зазначив, що контрагент позивача ПП «Фірма «Володар», по правовідносинах із яким в квітні 2011 р. позивачем було включено до складу податкового кредиту з ПДВ суму 706 538 грн., фактично не могло власними силами та потужностями виконати для позивача комплекс робіт по проектуванню, погодженню, прокладці та монтажу зовнішніх ліній зв'язку і боксів оптичного кабелю, слабкострумним мережам зв'язку, а також зварювальні й ремонтно-будівельні роботи на об'єктах та роботи з будівництва розподільчих внутрішньо-будинкових мереж доступу, оскільки за даними декларацій з податку на прибуток за І квартал 2011 року - основні засоби у ПП «Фірма «Володар»відсутні, а відповідно до довідки по формі 1 ДФ за І квартал 2011 року - кількість працюючих на підприємстві складає: 0 осіб у штаті.

Крім того відповідач послався на те, що постановою про порушення кримінальної справи від 10.01.2012 р. старшим слідчим СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва встановлено факт створення фіктивного підприємства ПП «Фірма «Володар»з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло великої матеріальної шкоди Державі, та підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

Зважаючи на викладене, відповідач вважає, що такий правочин між позивачем та його контрагентом ПП «Фірма «Володар»було вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства (моральним засадам суспільства), а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України такий правочин є нікчемним, та в результаті виконання сторонами такого нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Також представник відповідача зазначив про правомірність дій податкового органу при проведенні позапланової документальної невиїзної перевірки позивача на підставі наказу, в якому визначено підстави проведення такої перевірки, та відповідне запрошення на перевірку та наказ про проведення перевірки були належним чином скеровані позивачу на адресу його реєстрації.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-IV зі змінами та доповненнями, відповідно до наказу від 05.08.2011 р. № 2136/17-04, направлення на проведення позапланової невиїзної перевірки від 05.08.2011 р. № 2100/17-04 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведена позапланова документальна невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1) в звітному періоді квітні 2011 року.

За наслідками зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 08.08.2011 р. № 86/17-04/НОМЕР_1, в якому встановлено порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-IV (зі змінами та доповненнями), щодо заниження податкового зобов'язання по ПДВ за звітний період квітень 2011 року на суму 706 538 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення № 737/17-04 від 10.08.2011 р., яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 706 539,00 грн., в тому числі за основним платежем -706 538,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями -1,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акта № 86/17-04/НОМЕР_1 від 08.08.2011 р. та податковим повідомленням-рішенням №737/17-04 10.08.2011 року, винесеним відповідачем, позивач направив скаргу на зазначений Акт та податкове повідомлення-рішення до ДПА у місті Києві.

Скарга № 923/Н від 27.10.2011 р. була розглянута ДПА у місті Києві та позивачем отримане рішення № 1473/10/25-115 від 17.10.2011 р. про результати її розгляду із якого видно, що залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 737/17-04 від 10.08.2011 р., винесене ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, а первинну скаргу позивача без задоволення.

Не погоджуючись з висновками Акта № 86/17-04/НОМЕР_1 від 08.08.2011 р., податковим повідомленням-рішенням № 737/17-04 від 10.08.2011 р., винесеним відповідачем, та рішенням ДПА у місті Києві про результати розгляду скарги № 1473/10/25-115 від 17.10.2011 р., позивач подав скаргу № 923/Н від 27.10.2011 р. до ДПА України.

Скарга № 923/Н від 27.10.2011 р. була розглянута ДПА України та позивачем отримане рішення № 2572/Н/10-2315 від 13.12.2011 р. про результати її розгляду із якого видно, що залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 737/17-04 від 10.08.2011 р., винесене ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, рішення ДПА у місті Києві № 1473/10/25-115 від 17.10.2011 р., прийняте за результатами розгляду первинної скарги, а скаргу позивача без задоволення.

Зважаючи на викладене, зазначене податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 737/17-04 від 10.08.2011 р., а також дії відповідача щодо проведення перевірки, були оскаржені позивачем в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу»від 04.12.1990 р. №509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями), контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно п.п.6, 7 зазначеного Порядку, за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно п.п.4.9 п.4 зазначеного Порядку, у разі неявки посадових осіб суб'єкта господарювання до органу державної податкової служби для ознайомлення та підписання акта невиїзної документальної перевірки у строки, визначені у пункті 4.2 цього розділу, складається акт щодо неявки посадових осіб суб'єкта господарювання до органу державної податкової служби.

У разі неможливості вручення для ознайомлення та підписання акта планової чи позапланової виїзної перевірок у строки, визначені у пункті 4.2 цього розділу, у зв'язку з відсутністю посадових осіб суб'єкта господарювання за його місцезнаходженням, службовими особами органу державної податкової служби складається акт довільної форми, що засвідчує факт такої відсутності, який підписується не менш як трьома службовими особами та в день його складання реєструється в єдиному спеціальному журналі органу державної податкової служби.

Не пізніше наступного дня акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок реєструється в єдиному журналі реєстрації актів перевірок та один його примірник (з відповідними додатками) надсилається суб'єкту господарювання рекомендованим листом з повідомленням про вручення, про що на останній сторінці обох примірників акта робиться відповідна відмітка.

Відповідно до ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно ст.79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в.о. начальника ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Коболєвим О.І. було прийнято наказ від 05.08.2011 р. № 2136/17-04 про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1), відповідно до п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, у зв'язку з отриманням у встановленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації в тому числі за результатами інших платників податків.

Також, що підтверджується наявними матеріалами справи, письмове повідомлення про запрошення позивача до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 05.08.2011 р. за № 2722/Н/17-432 на проведення перевірки та наказ від 05.08.2011 р. № 2136/17-04 про проведення позапланової невиїзної перевірки, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення було скеровано ФОП ОСОБА_1 05.08.2011 р. на адресу реєстрації позивача: АДРЕСА_1, однак така кореспонденція була повернута з відміткою поштового відправлення «не знайдено за адресою».

Зважаючи на викладені норми законодавства, прийняття в.о. начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Наказу від 05.08.2011 р. № 2136/17-04 про проведення позапланової невиїзної перевірки (що був належним чином скерований позивачу), на підставі п.п.78.1.4 ст.78 та ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, у зв'язку з ненаданням пояснень та їх документальних підтверджень СПД-ФО ОСОБА_1 на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту, суд не вбачає протиправності в діях Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва щодо проведення позапланової невиїзної перевірки СПД-ФО ОСОБА_1 та складення Акта перевірки від 08.08.2011 року № 86/17-04/НОМЕР_1, оскільки також і відповідно до Податкового кодексу України і відповідно до Закону України «Про державну податкову службу», основним завданням податкових органів є контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог податкового та іншого законодавства України.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, на підставі чого було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в перевіряємому періоді (квітні 2011 р.) позивач мав правовідносини з контрагентом ПП «Фірма «Володар»(код ЄДРПОУ 31988783).

Так, 16.08.2010 р. між позивачем (замовником) та ПП «Фірма «Володар»(виконавцем) був укладений договір підряду № ПФВ/НСВ 16/08/10 на виконання комплексу робіт по проектуванню, погодженню, прокладці та монтажу зовнішніх ліній зв'язку і боксів оптичного кабелю, слабкострумним мережам зв'язку, а також виконання зварювальних й ремонтно-будівельних робіт на об'єктах та роботи з будівництва розподільчих внутрішньо будинкових мереж доступу.

На виконання зазначеного Договору, сторонами були підписані відповідні Акти виконаних робіт, та ПП «Фірма «Володар»на адресу позивача виписало податкові накладні на загальну суму ПДВ - 706 538 грн., що була включена позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ у квітні 2011 р.

Як видно з наявних матеріалів справи, у ході здійснення перевірочних заходів та наявної інформації листа у Вишгородському районі Київської області від 21.06.2011 р. № 2265/7/23-1-1925 про надання інформації та матеріалів щодо встановлених нікчемних правочинів (Акт від 21.06.2011 р. № 412/23-1/31988783 про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Фірма «Володар»(код ЄДРПОУ 31988783) щодо підтвердження господарських операцій з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за квітень, було встановлено:

Місцезнаходження ПП «Фірма «Володар»(код ЄДРПОУ: 31988783) відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 7300, м. Вишгород, «Карат»промисловий майданчик № 5-А, № 1

ПП «Фірма «Володар»(код ЄДРПОУ: 31988783) відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію взято на податковий облік в органах державної податкової служби 08.08.2002 р. за № 895-ПП. Перебуває на обліку в ДПІ у Вишгородському районі.

Платником ПДВ ПП «Фірма «Володар»зареєстроване 18.03.2011 р., свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100328607, видане ДПІ у Вишгородському районі.

Підприємство було зареєстроване платником з 13.08.2010 р., свідоцтво платника ПДВ № 100296234 анульовано у зв'язку з перереєстрацією (зі зміною місцезнаходження).

Статутний капітал ПП «Фірма «Володар», відповідно до установчих документів на момент його створення складав 1,0 тис.грн, підприємство не має філій, дочірніх підприємств, відокремлених структурних підрозділів.

Остання податкова звітність: Декларація з ПДВ за квітень 2011 (вх. № НОМЕР_2 від 20.05.2011 р.).

За наявною інформацією, наданою ДПІ у Вишгородському районі, в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено:

За даними Декларацій з податку на прибуток за І квартал 2011 року - основні засоби у ПП «Фірма «Володар»відсутні. До декларацій з податку на прибуток за І кв. 2011 додаток К1 не надавався. Значення в рядках 4.10 «Витрати на поліпшення основних фондів» та 07 «Сума амортизаційних відрахувань»декларацій - відсутні.

Відповідно до довідки по формі 1 ДФ за І квартал 2011 року, - кількість працюючих на підприємстві ПП «Фірма «Володар»складає: 0 осіб у штаті.

Таким чином, з наявних матеріалів справи судом не вбачається, яки чином контрагент позивача ПП «Фірма «Володар»могло виконати для позивача комплекс робіт по проектуванню, погодженню, прокладці та монтажу зовнішніх ліній зв'язку і боксів оптичного кабелю, слабкострумним мережам зв'язку, а також зварювальні й ремонтно-будівельні роботи на об'єктах та роботи з будівництва розподільчих внутрішньо-будинкових мереж доступу, - при повній відсутності адміністративно-господарських можливостей на виконання таких робіт, а саме: відсутності відповідних основних фондів, а також устаткування та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що ПП «Фірма «Володар»фактично не могло власними силами та потужностями виконати для позивача зазначений комплекс будівельно-монтажних робіт, а Доказів, щодо укладення ПП «Фірма «Володар»субпідрядних договорів з метою виконання договорів із позивачем, які відповідно передбачали необхідність наявності відповідних основних фондів, а також устаткування та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності -позивачем до суду надано не було.

Вищевикладене свідчить про відсутність у контрагента позивача ПП «Фірма «Володар»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах із позивачем, а отже відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Таким чином, зважаючи на наявні матеріали справи, а саме підтвердження відсутності в контрагента позивача можливості фактично виконати ремонтно-будівельні роботи для позивача, суд приходить до висновку про вчинення зазначеної господарської операції виключно в паперовому виді, що відповідно суперечить вимогам, передбачених в Цивільному законодавстві.

Крім того, як було наголошено відповідачем, а також підтверджується наявними матеріалами справи, постановою про порушення кримінальної справи від 10.01.2012 р. старшим слідчим СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва встановлено факт створення фіктивного підприємства ПП «Фірма «Володар»з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло великої матеріальної шкоди Державі, та підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

Зважаючи на викладене, відповідачем в Акті перевірки зроблено висновок, що правочин між позивачем та його контрагентом ПП «Фірма «Володар»було вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства (моральним засадам суспільства), а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України такий правочин є нікчемним, та в результаті виконання сторонами такого нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Також, відповідачем було наголошено, а позивачем не було спростовано допустимими доказами, що суми податкових зобов'язань, визначені контрагентом позивача ПП «Фірма «Володар»в податковій декларації з ПДВ за квітень 2011 р., не були сплачені останнім до Державного бюджету, зважаючи на що завдано збитків Державі внаслідок правовідносин позивача із ПП «Фірма «Володар».

Крім того, згідно даних з ЄДРПОУ відносно контрагента позивача ПП «Фірма «Володар», в реєстрі міститься інформація про відсутність юридичної особи за адресою реєстрації.

Таким чином, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст.7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ПП «Фірма Володар»при здійсненні його перевірки не було надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Згідно вимог п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з ч.2 ст.30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 Цивільного кодексу).

Статтею 92 ЦК України (Цивільна дієздатність юридичної особи») встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦК України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до ст.42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (відповідно до ст.1 Закону України «Про підприємництво», підприємництво - це безпосередня самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством).

Відповідно до п.4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного Кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України).

За ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Враховуючи вищевикладене, а саме те, що перевіркою контрагента позивача ПП «Фірма Володар»було встановлено неможливість фактичного здійснення останнім господарських операцій (надання ремонтно-будівельних послуг) через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з будівельно-ремонтних робіт; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку із відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, позивачем не було допустимими доказами доведено суду, що правочини укладені між СПД-ФО ОСОБА_1 та ПП «Фірма Володар»щодо виконання ремонтно-будівельних робіт на об'єктах, спричинили реальне настання юридичних наслідків, оскільки також, постановою старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було встановлено факт створення фіктивного підприємства ПП «Фірма «Володар»з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло великої матеріальної шкоди Державі, та підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Як було зазначено вище, в ході перевірки позивача та його контрагента, не підтверджено наявність поставок товарів (надання послуг) від підприємства-постачальника підприємству-покупцю, а отже такі дії здійснені без мети настання реальних наслідків.

Отже, операції контрагента позивача ПП «Фірма Володар»не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ПП «Фірма Володар»не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Відповідно до положень п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, п.18 «Порядку заповнення податкової накладної»від 30.05.1997 р. № 165, зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.1997 р. за № 233/2037, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, законодавством передбачена необхідність обов'язкового підтвердження суб'єктами господарювання товарності здійснених операцій, суми ПДВ за якими включаються до складу податкового кредиту. Однак позивачем, як видно із матеріалів справи, не було допустимими доказами доведену суду такої товарності операцій із контрагентом ПП «Фірма Володар».

Положення статі 17 Господарського кодексу України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Виходячи з вищенаведеного, ПП «Фірма Володар»здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем не було надано суду доказів сплати контрагентом ПП «Фірма Володар» податкових зобов'язань по правовідносинах із СПД-ФО ОСОБА_1 в квітні 2011 р. на суму 706 538 грн. до Державного бюджету.

Таким чином, господарські операції між позивачем та ПП «Фірма Володар»об'єктивно призвели до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до пп. 19 п.1 ст.2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п.2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування»№ 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача СПД-ФО ОСОБА_1 руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу -позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, натомість позивач не надав суду обґрунтованих пояснень та допустимих доказів в їх підтвердження, щодо протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, зважаючи на що, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 27.04.2012 р.