Постанова № 23993546, 04.04.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2012 року 13:24 № 2а-17733/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Пошелюзному О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Мега-Буд" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.2011р. №000101/2304 за участю представників сторін:

представник позивача: Корж М.П.

представник відповідача: Угольков Є.О.

свідок ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30 листопада 2011 року приватне підприємство "Мега-Буд" (далі-позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.2011 р. № 000101/2304 (далі-ППР). Позовні матеріали передані на розгляд судді 01 грудня 2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-17733/11/2670.

17 січня 2012 року позивачем було збільшено позовні вимоги та окрім оскарження податкового повідомлення рішення позивач просив визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття ППР від 29.08.2011 р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях. Також у якості свідка був допитаний керівник позивача - ОСОБА_3.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва, за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Мега-Буд»з питань правових відносин з ПП «Авторесурс-Сервіс»за період січень, лютий 2011 року складений Акт №386/1-23-40-33493733 від 12.08.2011 року (далі по тексту - Акт).

На підставі зазначеного Акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.08.2011 року №000101-2304, яким ПП «Мега-Буд»збільшена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 344 833,00 грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 1,00 грн.

ПП «Мега-Буд», ознайомившись з висновками Акту та вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, оскаржив їх до ДПА у м. Києві.

ДПА у м. Києві рішенням про результати розгляду первинної скарги від 18.11.2011 року №11054/10/25-114 залишило скаргу ПП «Мега-Буд»без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №000101-2304 від 29.08.2011 без змін.

Як свідчить Акт перевірки, в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби, трудові ресурси ПП «Авторесурс-Сервіс», станом на 14.04.2011р. за юридичною та фактичною адресою не знаходиться.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що у ПП «Авторесурс-Сервіс»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності та підприємство не надало податкову звітність за лютий 2011р. до ДПІ у Франківському районі м. Львова правочини з контрагентами за період з 01.02.2011 по 28.02.2011р. вбачаються як такі, що мають ознаки нікчемності.

Далі по тексту Акта перевірки відповідач, посилаючись на норми Цивільного та Бюджетного кодексів України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановив нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ПП «Авторесурс Сервіс»та неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі такого нікчемного правочину.

За таких підстав в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 344 833,00 грн.

Позивач не погоджується зі спірним податковим повідомленням-рішенням, вважає, що висновки про порушення ним норм Податкового кодексу України не відповідають дійсності, та обґрунтовує позов наступним: господарські операції між позивачем та ПП «Авторесурс Сервіс»повністю підтверджені первинними документами; податкові накладні, оформлені ПП «Авторесурс Сервіс», мають усі необхідні реквізити та підписані його директором, повноваження якого встановлені та підтверджені відповідними установчими документами; відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців по ПП «Авторесурс Сервіс» стан юридичної особи -в стані припинення підприємницької діяльності; на час виписки податкових накладних ПП «Авторесурс Сервіс»було зареєстроване як платник податку на додану вартість; відповідачем не доведено, що правочин, укладений між позивачем та ПП «Авторесурс Сервіс»не спрямовувався на настання реальних наслідків.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

На підставі договорів поставки № 221005 від 21.02.2011 р., № 221007 від 21.02.2011 р., № 221008 від 21.02.2011 р., укладених між позивачем та приватним підприємством «Авторесурс-Сервіс»та відповідно до накладних від 21 лютого 2011 р. (видаткова накладна № РН-2-21005 від 21.02.2011 р. на суму 1 434 712,94 грн.; видаткова накладна № РН-2-21007 від 21.02.2011 р. на суму 368 052, 40 грн.; видаткова накладна № РН-2-21008 від 21.02.2011 р. на суму 266 230,96 грн.;) ПП «Авторесурс-Сервіс»на адресу позивача товар (будівельні матеріали) та виписало податкові накладні від 21 лютого 2011 р. № 68, від 21 лютого 2011 р. № 69, від 21 лютого 2011 р. № 70.

З наявних у справі банківських виписок вбачається, що позивачем даний товар був оплачений в повному обсязі.

Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що станом на 04 квітня 2012 року між ПП «Мега-Буд»та ПП «Авторесурс-Сервіс»заборгованість між сторонами відсутня.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) становлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодекс.

Згідно п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно пункту 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ПП «Мега-Буд»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що ПП «Авторесурс-Сервіс»в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року та у додатку № 5 в складі податкових зобов'язань відобразив суми, включені до податкових наклданих, виписаних позивачеві. Також було відображено і самі накладні, видані позивачеві ( Т.1, арк. 42-49).

Підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кодекс України (пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України) передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ПП «Авторесурс-Сервіс»був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим Податковим кодексом України.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності ПП «Мега-Буд»", зокрема, є: будівництво будівель, інші будівельні роботи тощо.

Придбаний у ПП «Авторесурс-Сервіс»товар в подальшому був використаний позивачем при виконанні будівельних робіт ВАТ «Завод полупроводников»(на підставі договору № 466, дод. № 49 від 22.09.2009 р.), що підтверджується відповідними актами прийому виконаних підрядних робіт (Т. 1, арк. 62-140), копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Крім цього, в матеріалах справи наявна копія довіреності, надана ПП «Авторесурс-Сервіс»на отримання товарно-матеріальних цінностей ПП «Мега-Буд»відповідно до видаткових накладних від 21.02.2011 р.

Доказів та підтвердження висновків Акта перевірки щодо відсутності у ПП «Авторесурс-Сервіс»необхідних умов для здійснення результатів відповідної господарської та економічної діяльності, зокрема, технічного персоналу, основних фондів виробничих активів, складських приміщень, відповідачем не надано.

Крім цього, на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.05.2011 р. (якою справа направлена на новий розгляд), судом витребувано у позивача докази виконання операцій, якими опосередковувався рух товару, а саме транспортування товару, його прийняття за кількістю та якістю, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, зберігання товару, а також фактичні дані щодо порядку проведення розрахунків за придбаний товар.

На вимогу суду позивачем надані належні докази, що підтвердити реальність виконання операцій, якими опосередковувався рух товару та правомірність проведених розрахунків за придбаний товар.

Зокрема, були надані договори поставки № 221005 від 21.02.2011 р., № 221007 від 21.02.2011 р., № 221008 від 21.02.2011 р. (Т.1, арк. 219-224).

Крім цього, надано лист ПП «Авторесурс-Сервіс»від 09.09.2011 р., в якому на запит ПП «Мега-Буд»повідомляється, що ПП «Авторесурс-Сервіс»включило до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий 2011 року суму податку на додану вартість у розмірі 344833,72. на підставі податкових наладних, виписаних ПП «Мега-Буд».

Відтак, вказані документи спростовують твердження відповідача та висновку акту перевірки.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ПП «Авторесурс-Сервіс»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товар, що придбавався позивачем у ПП «Авторесурс-Сервіс», придбавався з метою використання та був використаний у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" Вищий адміністративний суд України зазначив: "…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року".

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ПП «Авторесурс-Сервіс», суд дійшов висновку, що зміст зазначеної угоди не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, надані сторонами докази та пояснення, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 204 ЦК України існує презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Фіктивний правочин - вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином відноситься до оспорюваних правочинів. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного Суду України у пункті 18 Постанови № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" навів перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Намір юридичної особи порушити публічний порядок доводиться через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або довіреністю. Наявність мети у такої фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені обвинувальним вироком.

Проте, відсутня інформація щодо порушення кримінальної справи або наявності вироку суду щодо вищевказаних господарських операцій.

Крім того, договори поставки № 221005 від 21.02.2011 р., № 221007 від 21.02.2011 р., № 221008 від 21.02.2011 р. визнані недійсними не були, а допитаний у якості свідка директор ПП «Мега-Буд»підтверджує взаємовідносини із ПП «Авторесурс-Сервіс»на підставі договорів поставки № 221005 від 21.02.2011 р., № 221007 від 21.02.2011 р., № 221008 від 21.02.2011 р. та зазначає, що товар було передано уповноваженій особі покупця за видатковими накладними, в яких в графі "отримав" стоїть його підпис та печатка очолюваного ним підприємства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ПП «Мега-Буд»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за лютий 2011 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, є помилковими, відтак визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 344 833 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 1 грн. є протиправним.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському м. Києва від 29 серпня 2011року №№000101-2304, є протиправним та має бути скасоване.

Разом з тим, судом встановлено, що дії відповідача при складанні податкового повідомлення-рішення були правомірними та ознак протиправності в таких діях відповідача не вбачається, оскільки згідно п. 58.1. ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПП «Мега-Буд»підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов приватного підприємства "Мега-Буд" задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 29.08.2011 р. № 000101/2304.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України судові витрати на користь приватного підприємства "Мега-Буд" у розмірі 8,24 грн. з рахунків суб'єкта владних повноважень - державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова