Ухвала суду № 23992250, 25.07.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13754/10/2/0170

25.07.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Привалової А.В.,

суддів Курапової З.І. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Галайдіна Г.І.

за участю сторін:

представника відповідача, Державної податкової інспекції в м. Алушті Автономної Республіки Крим - ОСОБА_2, посвідчення НОМЕР_1, довіреність № 2739/Б від 30.07.10

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в міста Алушті Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 12.01.11 у справі № 2а-13754/10/2/0170

за позовом Державного підприємства Радгосп-завод "Малоріченський" (вул. Садова, смт. Малоріченське, місто Алушта, Автономна Республіка Крим, 98520)

до Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим (вул. Леніна 22-а, місто Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2005 року державне підприємство радгосп-завод «Малореченський»звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28.10.2005 №0002582301/0 та №0002602301/0.

Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що державне підприємство радгосп-завод «Малореченський»є сільськогосподарським товаровиробником, виробляє виноматеріали, які реалізує заводам вторинного виноробства. Виноматеріали не є підакцизним товаром, а тому податок на додану вартість від їхньої реалізації, сільськогосподарське підприємство залишало у себе на спеціальному рахунку й використовувало його на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, що передбачено Указом Президента України від 2 грудня 1998 року „Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників", а також пунктом 11.29 статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість". Також позивач вказує на те, що відповідно до Закону України «Про систему оподаткування»дивіденди, які виплачуються в бюджет державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами є податком на прибуток підприємств, який сплачується позивачем у складі фіксованого сільськогосподарського податку, тому висновки податкового органу про окрему його виплату є незаконними.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.12.2005, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.10.2007 у справі №2-27/15527-2005А позовні вимоги було задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.09.2010 судові рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд в суд першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 січня 2011 року позовні вимоги державного підприємства радгосп-заводу "Малоріченський" задоволені. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим від 28.10.2005 року № 0002602310/0 та № 0002582301/0.

Постанова суду мотивована тим, що позивач є сільськогосподарським виробником -заводом первинного виноробства, здійснював продаж підприємствам вторинного виноробства виноробної продукції власного виробництва -виноматеріалів, які не є підакцизними товарами, тому на позивача розповсюджується дія п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість». В силу положень Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»позивач не повинен був нараховувати та сплачувати дивіденди в дохід державного бюджету, оскільки дивіденди за своєю суттю були різновидом податку на прибуток, а позивач був платником фіксованого сільськогосподарського податку, до складу якого входить податок на прибуток.

Не погодившись з судовим рішенням Державна податкова інспекція в м.Алушта звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

У судовому засіданні представник відповідача наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причин неявки суд не повідомив. Проте, неявка представника позивача не перешкоджає судовому розгляду справи відповідно до ч.4 ст.196 КАС України.

Розглянувши справу в порядку ст.ст.195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що Державна податкова інспекція в місті Алушті Автономної Республіки Крим провела планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 р. по 31.03.2005 р., за результатами якої 20.10.2005 був складений акт №106/23/00412719.

Вказаною перевіркою, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення чистої суми зобов'язань по податку на додану вартість по декларації №2 на суму 497562,00грн., у тому числі за рахунок завищення чистої суми зобов'язань по ПДВ на суму 657813,00грн., заниження чистої суми зобов'язань по ПДВ на суму 85680грн. та заниження від'ємного значення ПДВ на суму 74571грн. Також у висновках зазначеного акту зафіксовано, що позивачем занижено податок на додану вартість по декларації № 3 на суму 497562 грн. Крім того, було встановлено порушення позивачем п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про норматив та порядок відрахування в Спеціальний фонд Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними не корпоратизованими, казенними підприємствами та їх обєднаннями», Законів України «Про державний бюджет України на 2003 рік»та «Про державний бюджет України на 2004 рік»внаслідок чого не було нараховано та сплачено у встановлений законодавством термін дивіденди, що підлягають перерахуванню у спеціальний фонд Державного бюджету в сумі 181500 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 28.10.2005 було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002582301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1075249,50грн., з яких 497562 грн. - за основним платежем, 577687,50 грн. - штрафних санкцій, а також прийнято податкове повідомлення-рішення №0002602301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з частині прибутку (доходу) у сумі 272760грн., в тому числі 181500 грн. - за основним платежем, 91260 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Пунктом 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зупинена дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Отже, наведена норма пункту 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" розповсюджується виключно на власну сільськогосподарську продукцію, з якої виключена підакцизна продукція.

Згідно довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Державне підприємство радгосп-завод «Малореченський»здійснює діяльність з таких видів (ОКОНХ): 21140 вирощування плодів, ягід і винограду, 21190 - вирощування інших культур; (КВЕД): 01.13.0 - вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв і пряностей.

В пункті 1.9. акта перевірки від 20.10.2005р. вказано, що фактично у періоді, що перевіряється, підприємство здійснювало вирощування винограду, виробництво виноматеріалів, позивач зареєстрований платником фіксованого сільськогосподарського податку в Державної податкової інспекції у місті Алушті.

Матеріали справи свідчать, що позивач, який є сільськогосподарським виробником - заводом первинного виноробства, в період, який перевірявся, здійснював продаж продукції власного виробництва - виноматеріалів - на підприємства вторинного виноробства. Зазначені виноматеріали були виготовлені із винограду, який вирощував позивач.

Судовою колегією встановлено, що при здійсненні діяльності позивач керується галузевими стандартами України на виноматеріали оброблені, технічними умовами „Виноматеріали шампанські" і технічними умовами „Виноматеріали коньячні".

Згідно галузевого стандарту України ДСТУ 202001-96 підприємство обробляє виноматеріали, призначені для випуску вин, які по типовості та фізико-хімічних показниках відповідають вину даного найменування та пройшли встановлений для нього цикл технічної обробки відповідно до діючої нормативної документації.

Технічні умови „Виноматеріали шампанські" поширюються на шампанські виноматеріали, приготовлені з певних сортів винограду й призначені для виробництва шампанського і ігристих вин. Технічні умови „Виноматеріали коньячні" поширюються на молоді коньячні виноматеріали, приготовлені за спеціальною технологією з білих, рожевих і червоних сортів винограду і призначені для виробництва коньячного спирту.

Пунктом 33 Державного стандарту України 2163-93 „Виноробство „Терміни та визначення" визначено поняття виноматеріалу - це сброженне повністю або частково виноградне сусло, призначене для приготування вина або коньячного спирту.

Згідно статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір" від 26 грудня 1992р. №18-92, акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Отже, підакцизними товарами є ті товари, в вартість яких входить акцизний збір.

Відповідно до пункту «в»частини 2 статті 3 Закону України „Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" не підлягають оподаткуванню вартість та обсяги імпортованої чи обороти з реалізації(передачі) української сировини, що ввозиться або використовується для виробництва підакцизних товарів.

Державне підприємство радгосп-завод «Малореченський»є заводом первинного виноробства і виготовляє виноматеріали, які реалізує заводам вторинного виноробства. У вартість цих виноматеріалів акцизний збір не входить.

Заводи вторинного виноробства використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції, а це означає, що виноматеріали, які виробляє державне підприємство радгосп-завод «Малореченський», - українська сировина, яка використовується для виробництва підакцизного товару - вина.

Пунктом 2 Постанови Верховної Ради від 12 вересня 1996 р. N 365/96-ВР "Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір" було передбачено, що перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, визначається і обмежується переліком підакцизних товарів, які ввійшли до вказаних у цьому пункті законів. До їх числа віднесено Закон від 7 травня 1996 р. N 178/96-ВР "Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої" (в редакції Закону від 23 березня 2000 р. N 1582-III із змінами і доповненнями), яким затверджено ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої відповідно до кодів товарів Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), що базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів.

Те, що на виноматеріали, реалізовані заводам вторинного виноробства, не встановлені ставки акцизного збору, підтверджується статтею 1 Закону України „Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої" від 07.05.1996 № 178/96-ВР, якою ставки акцизного збору встановлено на вино, шампанське, коньячний спирт, нульову ставку на інші види виноградного сусла (код по гармонізованій системі опису й кодування товарів - 220430), а також статтею 2 цього Закону, якою встановлено ставки акцизного збору на виготовлені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з УКТ ВЗД 220430), які реалізуються посередницьким організаціям і населенню і виноматеріали, виготовлені на підприємствах первинного виноробства для суб'єктів підприємницької діяльності, які не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використають ці виноматеріали для виробництва готової продукції , - 1 грн. за літр.

Вироблені виноматеріали населенню або посередницьким організація у період, що перевірявся, позивач не реалізовував.

Згідно висновку Торгової промислової палати Криму позивач виробляє виноматеріалі під кодами Гармонізованої системи опису й кодування товарів -2204298900, 2204296500, 2204299200, 2204297500, 220499500, 2204299600, 2204299800, з чого слідує, що позивач не виробляє виноматеріалів під кодом 220430.

Виноматеріали, які виготовляє позивач, є лише сировиною для виробництва підакцизних товарів. Отже виноматеріал, будучи продуктом переробки сільськогосподарської продукції, реалізовувався підприємствам вторинного виноробства, що виробляли продукцію з УКТ ЗЕД 220430, в наслідок чого саме ці підприємства і сплачували акцизний збір.

На підставі вказаного колегія суддів вважає, що на виноматеріалі реалізовані підприємствам вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції, ставка акцизного збору невстановлена, тобто в їх вартість акцизний збір не входить, отже вони не є підакцизною продукцією, що підтверджується Декретом Кабінет Міністрів України „Про акцизний збір", Законом України „Про акцизний збір н алкогольні напої й тютюнові вироби", Постановою Верховної Ради України від 12.09.1996р. №365/96-ВР, Законом України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої».

Крім того в акті перевірки податковим органом не вказано на виявлення порушень по сплаті акцизного збору.

За таких обставин, доводи відповідача, що виноматеріали є алкогольною продукцією і є підакцизним товаром, на думку колегії суддів, є помилковими.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на позивача розповсюджувалась дія п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на час проведення перевірки, звернення до суду) . Таким чином позивачем обгрунтовано віднесено суми податку на додану вартість з вартості реалізованого товару до податкової декларації №2 та правомірно подано до податкового органу дві декларації по ПДВ спеціальну (окрему) і загальну декларацію по ПДВ.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 002582301/0 від 28.10.2005, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з 01.01.1999 позивач зареєстрований у ДПІ у м.Алушта як платник фіксованого сільськогосподарського податку.

Згідно статті 72 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік»(із мінами та доповненнями), державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності в 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності в 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину доходу (прибутку).

Норматив і порядок обчислення вказаної частини прибутку встановлено постановою КМУ "Про норматив і порядок відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами та їх об'єднаннями" від 22 квітня 2003 року N 557, згідно з пунктом 1 якої відрахування до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу), розрахованого згідно з правилами бухгалтерського обліку, здійснюється державними некорпоратизованими, казенними підприємствами за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2003 році у розмірі 15 відсотків обсягу чистого прибутку (доходу).

Таким чином, базою для розрахунку частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті в бюджет, є обсяг чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з правилами бухгалтерського обліку за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, дивіденди нараховуються за даними Звіту про фінансові результати щокварталу і відбивають у декларації про прибуток підприємства наростаючим підсумком.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" (який діяв на час проведення перевірки позивача, його звернення до суду) фіксований сільськогосподарський податок - податок, який не змінювався протягом визначеного цим Законом терміну і справлявся з одиниці земельної площі. Фіксований сільськогосподарський податок сплачувався в рахунок податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених в цій статті, зокрема, в рахунок податку на прибуток підприємств.

Статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначені загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), до яких відносились, зокрема, податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачувались до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Відповідно до листа Державної податкової адміністрації України від 19 травня 2003 за №7866/7/15-1117, дивіденди належать до загальнообов'язкових податків і зборів і фактично є видом податку на прибуток.

Відповідно до п.1.9 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнювався також платіж, який здійснювався державним не корпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно із правилами податкового обліку, не могло вплинути на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" визначено, що ставки, механізм справляння податків і зборів не можуть встановлюватися або змінюватися іншими Законами України, окрім Законів про оподаткування, а, відповідно до частини 2 статті 7 цього Закону - не можуть встановлюватись Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік нові чи змінюватись існуючі податки і збори або вноситись зміни до чинного податкового законодавства.

Згідно статті 4 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки»від 18.01.2001, на період дії цього Закону не вносяться зміни до законодавства, які можуть спричинити збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників, а статтею 17 цього Закону встановлено, що норми даного Закону є обов'язковими при розробленні і прийнятті законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Враховуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що дивіденди, які сплачуються до бюджету державними не корпоратизованими підприємствами, є різновидом податку на прибуток, який сплачувався позивачем у складі фіксованого сільськогосподарського податку, який не може змінюватися до 31 грудня 2009 року, тому позивач не повинен був сплачувати податок на дивіденди.

Таким чином, системний аналіз наведеного законодавства свідчить, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про безпідставність прийнятих ДПІ у м.Алушта податкових повідомлень-рішень, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, оскільки ґрунтується на невірному тлумаченні податкового законодавства.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 159, 195, 196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в міста Алушті Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.01.11 у справі № 2а-13754/10/2/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 серпня 2011 року.

Головуючий суддя підпис А.В.Привалова

Судді підпис З.І.Курапова

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.В.Привалова