Ухвала суду № 23990893, 07.03.2012, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Суворова В.О.,

Черевка П.М.,

при секретарі Журіло Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та розподіл сумісно нажитого майна, -

встановила:

У липні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та просила розірвати між ними шлюб, посилаючись на те, що сімейне життя не склалося, оскільки у них різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння та почуття, з липня 2010 року вони разом не мешкають, шлюбні стосунки фактично припинені, тому позивачка вважає, що знаходження у шлюбі є недоцільним та неможливим.

Також позивачка просила визнати за нею право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що зазначене майно є спільною сумісною власністю, оскільки було придбано у період шлюбу.

Відповідач проти задоволення позову в частині поділу сумісно нажитого майна заперечував, посилаючись на те, що спірне майно було придбано на кошти від продажу іншої квартири, яка належала його батькам, тому квартиру АДРЕСА_1 відповідач вважає своєю власністю.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Відновлено дошлюбне прізвище ОСОБА_2 - ОСОБА_2. У задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення зазначених вимог, посилаючись на порушення судом норм права.

В інший частині рішення залишити без змін.

В частині розірвання шлюбу рішення сторонами не оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання за позивачкою права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира не є майном, набутим подружжям за допомогою спільної праці чи спільних коштів, а набута за рахунок коштів отриманих від реалізації квартири, яка належала батькам відповідача, самому відповідачу та його доньки від іншого шлюбу у рівних частках.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 08 вересня 2007 року сторони зареєстрували свій шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 від 08 вересня 2007 року, актовий запис № 844.

Від шлюбу вони мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про народження, актовий запис № 144.

Відповідачу ОСОБА_3, його дочці від іншого шлюбу та його батькам у рівних частках на праві власності належала квартира АДРЕСА_2, загальною площею 79,10 кв.м.. Відповідно до розпорядження органу приватизації від 01.06.2007 року за № 202774 ця квартира приватизована на чотирьох осіб в рівних частках.

Позивачка ОСОБА_2 з моменту реєстрації шлюбу мешкала у зазначеній квартирі разом із родиною відповідача.

Згідно з договором купівлі-продажу від 29 січня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі правочинів за № 563, квартиру АДРЕСА_2 відповідачем та його родиною було продано за 882113,80 грн..

Як встановлено в суді та не спростовується сторонами продаж квартири було зроблено з метою поліпшення житлових умов та придбання двох окремих квартир: одної - для проживання батьків відповідача з його донькою, а другої - для родини відповідача з неповнолітнім сином.

Того ж дня, 29 січня 2008 року, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі правочинів за № 334, на ім'я ОСОБА_3 було придбано квартиру АДРЕСА_1. Зазначену квартиру було придбано за 9535 грн., які були сплачені повністю до підписання договору.

02 лютого 2008 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності в КП «ОМБТІ та РОН» за № 21344867.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 57 СК України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до ч. 7 ст. 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску є його особистою власністю.

Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне майно не може бути визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбане за кошти отримані від продажу квартири АДРЕСА_2, частка якої була відчужена відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 29.01.2008 року, та на момент укладання договору належала на праві приватної власності безпосередньо відповідачу ОСОБА_3., та перейшло у власність відповідача в процесі приватизації майна, що перебувало у комунальній власності.

Відповідно до ст. 1 ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України.

Позивачка ОСОБА_2 на момент приватизації не була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 та права власності на зазначену квартиру не мала.

Відповідно до ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. що позивачкою не доведено, що квартира АДРЕСА_1 придбана за спільні кошти під час спільного сумісного проживання подружжя, а тому спірне майно не може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин і закон, який їх регулює.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

/підпис/ І.А. Артеменко

/підпис/ П.М. Черевко

/підпис/ В.О. Суворов