Ухвала суду № 23988138, 25.04.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2012 р.Справа № 2-а-3412/09/1470

Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Середа О.Ф.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.

секретар- Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу у Жовтневої міжрайонної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (правонаступника Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області) на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2009 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Шугар Компані" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2009 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю Юкрейніан Шугар Компані", звернувся з адміністративним позовом про визнання нечинним та скасування у повному обсязі податкового повідомлення-рішення від 04.06.2009 року № 0000422301/0, яким визначено суму податкового зобовязання по податку на прибуток у розмірі 67137 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 33568,5 грн.

В обґрунтування позову зазначено про помилковість висновків акту перевірки на підставі яких винесено оскаржуване рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.11.2009 року позовні вимоги було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано у повному обсязі податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області від 04.06.2009 року № 0000422301/0.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі Жовтневої міжрайонної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановленні наступні обставини у справі.

В період з 14.04.2009 року по 15.05.2009 рік відповідач у справі провів виїзну планову перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року про що складено Акт від 22.05.09 р. за № 534/23-34539925.

В Акті перевірки відповідач зазначив про порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.5.1 пункту 5.5, абзацу 1 пункту 5.9 статті 5, підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7, підпункту 8.1.2 пункту 8.1, підпункту 8.4.1 пункту 8.4 статті 8, пункту 16.1 статті 16 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР), в результаті чого було занижено податок на прибуток за I квартал 2008 р. на суму 67137 грн., за IV квартал 2008 р. на суму 151165 грн.

За наслідками проведеної перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 04.06.2009 року № 00000422301/0, яким визначив позивачу суму податкового зобовязання по податку на прибуток у сумі основного платежу 67137 грн., та застосував штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 33568,5 грн.

Підставою прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача відповідно до яких позивач завищив валові витрати та занизив валові доходи за 2008 рік.

Так, зокрема, в Акті перевірки відповідач зазначив, що позивачем був укладений договір від 28.11.07 р. № Tax-2007-104 з товариством з обмеженою відповідальністю Ернст енд Янг та договір від 01.02.08 року № SHGR/01-02-08/EO з товариством з обмеженою відповідальністю Емерджекс Аутсорсінг.

Предметом Договорів є надання консультаційних послуг з юридичних та бухгалтерських питань а також послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку та надання консультацій, відповідно внаслідок чого позивач включив витрати на отримання зазначених послуг до складу валових витрат.

Правова позиція відповідача полягала в тому, що позивач неправомірно включив зазначені витрати до складу валових витрат, зокрема, за Договорами з ТОВ Ернст енд Янг на суму 128847 грн.; з ТОВ Емерджекс Аутсорсінг на суму 139071 грн.

Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не було законних підстав для визначення окремих випадків завищення валових витрат та заниження валових доходів в якості порушень, виявлених під час перевірки та заниження валових доходів в якості порушень, виявлених під час перевірки та корегування занижених валових витрат на загальну суму 4266775,8 грн.

Судом першої інстанції також було зясовано, що результати робіт та послуг використовувались позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується актами приймання-передачі послуг, консультаціями наданими ТОВ Ернст енд Янг, ТОВ Емерджекс Аутсорсінг на ведення бухгалтерського та податкового обліку (копії журналів обліку робочого часу додаються), а також фактичними результатами господарської діяльності позивача свідчать, що отримані позивачем послуги були спрямовані ним виключно для використання у господарській діяльності.

Проаналізувавши надані позивачем документи, суд першої інстанції погодився з правовою позицією позивача, що отримання консультаційних та бухгалтерських послуг при наявності в штаті відповідних одиниць є загальнопоширеною практикою, що зумовлена виробничою необхідністю у звязку із наявністю у зовнішніх консультантів цінного досвіду та знань, які використовуються платниками податків покупцями послуг в їх господарській діяльності. Позивач придбавав ті бухгалтерські послуги, які ефективніше здійснювались зовнішніми спеціалістами в сфері бухгалтерського обліку з урахуванням їхньої спеціалізації та у звязку з відсутністю необхідного досвіду у штатних бухгалтерів.

При цьому, суд першої інстанції, встановивши реальність спірних угод та їх використання у господарській діяльності, зазначив, що чинним законодавством не передбачений обовязок платника податку надавати додаткові підтвердження факту надання послуг крім актів прийому-передачі послуг. Тому, відсутність таких документів не може вплинути на право позивача відносити витрати на придбання таких послуг до складу своїх валових витрат.

Урахувавши наведене суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач діяв відповідно до вимог пункту 1.32 статті 1 Закону та пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР і правомірно відніс до складу валових витрат лише ті витрати, які були повязані із здійсненням ним своєї господарської діяльності, а відтак відповідач неправомірно нарахував податкове зобовязання та штрафну (фінансову) санкцію, а тому безпідставно застосував фінансові санкції у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Стосовно висновків по Акту перевірки про порушення позивачем підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 рік та безпідставність здійснення амортизаційних відрахувань за основними засобами, які не використовувались у господарській діяльності, у сумі 29238 грн., суд першої інстанції виходив із того що відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів.

Згідно з підпунктом 8.2.1 пунктом 8.2 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном основні фонди розуміються матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у звязку з фізичним або моральним зносом.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач використовував основні фонди (головні корпуси №1, №2) у своїй господарській діяльності, що відповідає вимогам Закону № 334/94-ВР і ввів їх в експлуатацію в установленому порядку. Головні корпуси №1, №2 були введені в експлуатацію 30.08.2007 року. В головному корпусі № 1 знаходяться транспортери по яким вугілля та камінь-вапняк поступає в печі, в яких виготовляється вапняне молоко, яке необхідне для відбілювання цукру, а в головному корпусі № 2 знаходиться обладнання, зокрема: фільтри, вакуум апарати, центрифуги, сушки та упаковка цукру, без яких не відбувається основного виробництва піску, що підтверджується пусковим регламентом.

Таким чином, позивач нараховував амортизаційні відрахування за цими основними фондами відповідно до вимог підпунктів 8.1.2, 8.2.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР.

Окрім того, судом першої інстанції зясовано, що в уточнюючих розрахунках від 06.04.2009 року, 09.04.2009 року, 27.04.2009 року позивач самостійно виправив помилки в податковій декларації за 2008 рік.

Зазначені розрахунки відповідач своїми рішеннями не взяв до уваги, хоча в них містились виправлення наступних помилок: заниження валового доходу у звязку з неврахуванням приросту балансової вартості запасів на суму 2141238 грн.;завищення валових витрат у звязку з витратами на оплату праці на суму 2227898 грн.; завищення валових витрат у звязку з сумами страхового збору (внесків) до фонду державного загальнообовязкового страхування на суму 814585 грн.;завищення валових витрат у звязку з процентами за кредитами в іноземній валюті на загальну суму 2971796 грн.

Відповідач не визнав уточнюючий розрахунок податковою декларацією і вказав в Акті перевірки на порушення, які призвели до збільшення податкових зобовязань.

Водночас, відповідач при визначенні суми податкового зобовязання не врахував ті вказані в уточнюючому розрахунку корегування, які призводять до зменшення сум податкового зобовязання з податку на прибуток. Зокрема, при перевірці розрахунку валових витрат позивача не було враховано суму збитків від перерахунку балансової вартості заборгованості останнього за кредитом у розмірі 42229119,8 грн. та суму витрат на придбання товарів, які раніше не були включені до складу валових витрат у розмірі 435656 грн.

Згідно плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обовязкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування обєкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Посилаючись на приписи статті 11-1 Закону України Про державну податкову службу в Україні , суд першої інстанції зазначив, що під час перевірки відповідач вказав на заниження позивачем валових доходів та завищення валових витрат, які повністю або майже повністю збігаються з наведеними в уточнюючому розрахунку коригуваннями. В той же час, відповідач не взяв до уваги вказані в уточнюючому розрахунку факти заниження валових витрат. Перевіряючими бралися до уваги лише задекларовані позивачем валові витрати, без врахування інших витрат, здійснених протягом податкового періоду, що перевіряється. А відповідно до вимог пункту 3.1 статті 3 Закону № 334/94-ВР при визначенні обєкта оподаткування враховуються як валові доходи платника податку так і його валові витрати.

Суд уважав, що неврахування вищезазначених сум призвело до неправильного визначення відповідачем податкового зобовязання позивача, тому висновки відповідача щодо неповноти нарахування та сплати позивачем податків та зборів не відповідають приписам підпункт 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами. Виникнення зобовязань перед бюджетом в цьому випадку не відбулось і, відповідно, донарахування відповідачем податку на прибуток є безпідставним.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними по суті і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України.

Так, за встановлених судом першої інстанції обставин колегія суддів акцентує увагу на наступному.

З приводу угод позивача з контрагентами Ернст енд Янг та товариством з обмеженою відповідальністю Емерджекс Аутсорсінг колегія суддів зазначає, що правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат, регулюються статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності у податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальних формах (п. 1.32 ст. 1 Закону).

Відповідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 згаданого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Враховуючи зміст наведених правових норм, предметом доказування у даній справі є обставини, які б свідчили про зв'язок витрат позивача з придбання консультаційних послуг з веденням його господарської діяльності, що є необхідною ознакою валових витрат згідно пункту 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Як правильно зазначено судом першої інстанції, під час судового розгляду справи правомірно встановлені обставини, які б стали підставою для висновку про зв'язок витрат з придбання згаданих послуг з господарською діяльністю позивача.

Надані позивачем до суду апеляційної інстанції, у підтвердження своїх доводів, договори з товариством з обмеженою відповідальністю Ернст енд Янг та договір від 01.02.08 року № SHGR/01-02-08/EO з товариством з обмеженою відповідальністю Емерджекс Аутсорсінг акти приймання передачі виконаних робіт, накази про відрядження працівників відповідача до вказаних контрагентів для отримання консультаційних послуг, посвідчення про відрядження, звіти про використання коштів (а.с. 298-315) свідчать про те ще вказані послуги дійсно надавались.

При цьому, враховуючи значні обєми господарських операцій ( у тому числі і зовнішньоекономічних), що здійснювались позивачем, а також і складність питань, що виникли при здійсненні вказаних операцій, позивач мав потребу в отриманні відповідних послуг від спеціалістів.

Отже, вказані витрати платника податку повязані зі здійсненням ним власної господарської діяльності (товари та послуги придбаваються для їх подальшого використання у господарській діяльності) можуть бути віднесені до складу його валових витрат, а відтак і висновок про незаконність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток є правильним.

Окрім того, колегія суддів погоджується із обґрунтуванням суду першої інстанції свого рішення пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", де зазначено, що суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 відносяться до валових витрат виробництва. Положення пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вказує, що платник податку має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Тобто витрати, пов'язані з утриманням основних засобів, позивачем законно віднесено до валових витрат.

Апеляційним судом встановлено, що вказані виробничі корпуса позивача (№1,№2) використовувались ним виключно для виробництва цукру, а отже кваліфікуються як основні фонди.

При цьому колегія судів відхиляє доводи апелянта з того приводу, що основний засіб у перевіряємий період не функціонує, а тому не приймає участь у господарській діяльності позивача, оскільки відповідно до приписів п.8.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" саме платник наділений правом визначатися з призначенням основних фондів, в тому числі , до введення останніх в експлуатацію, якщо вони призначені платником податків для використання у господарській діяльності позивача протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення їх в експлуатацію, незалежно від того, чи мав платник податку оподатковані обороти протягом такого звітного періоду.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем валових витрат у звязку із безпідставним заниженням валового доходу у звязку з неврахуванням приросту балансової вартості запасів на суму 2141238 грн.; завищенням валових витрат у звязку з витратами на оплату праці на суму 2227898 грн.; завищенням валових витрат у звязку з сумами страхового збору (внесків) до фонду державного загальнообовязкового страхування на суму 814585 грн.; завищенням валових витрат у звязку з процентами за кредитами в іноземній валюті на загальну суму 2971796 грн., колегія судді в зазначає, що вказані факти були самостійно виявлені позивачем після подання річної декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік.

У звязку чим було надіслано відповідачу уточнюючи розрахунок податкових зобовязань, який відповідач тричі не приймав, посилаючись на порушення позивачем п.п.4.1.2, п.п. 4.1.4 п.4 Наказу ДПА України № 250 від 15.04.2008 року (який на час виникнення спірних правовідносин втратив чинність відповідно до наказу ДПА від 31.12.2008 року 827) та п.1.6 Наказу ДПА України від 29.03.2009 року № 143.

Частиною 5 пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III (далі Закон № 2181) передбачено, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Водночас виходячи із змісту ч. 5 пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181, у самому Законі прямо передбачено, за яких обставин податковий орган може не визнати декларацію, а отже, враховуючи положення наведеної норми Закону, орган податкової служби має право не прийняти податку декларацію та уточнення до неї лише, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків, в інших випадках органи ДПІ позбавлені права не приймати декларацію та уточнення до неї.

Матеріалами справи підтверджено про відсутність передбачених законом підстав для не визнання уточнюючих розрахунків позивача. А відтак, колегія судів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказані заниження позивачем валового доходу та завищення валових витрат були задекларовані у встановлений законом спосіб, а тому підстави вважати про наявність порушення законодавства у відповідача були відсутні.

Інші доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2009 року у справі № 2-а-3412/09/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата підписання і складення ухвали суду у повному обсязі 28 квітня 2012 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян