КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-15172/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
У Х В А Л А
Іменем України
"12" квітня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Глущенко Я.Б.,
суддів Романчук О.М., Шелест С.Б.,
при секретарі Іванчуку В.М.,
за участю:
представника позивача -Турика Л.П.,
представника відповідача -Бондаренку А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТЛ-Груп»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТД-Груп»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2011 року,
В С Т А Н О В И В :
ТОВ «ЛТЛ-Груп»звернулося у суд з позовом до ДПІ у Святошинському районі м. Києва, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000912310/0, №0000922310/0 від 05.05.2010 року та №0000912310/1, №0000922310/1 від 18.06.2010 року, якими товариству визначено податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток та податок на додану вартість, відповідно.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про доведення відповідачем правомірностіоскаржуваних податкових повідомлень -рішень, в той час, як позивач не надав доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
З такими висновками суду не можна не погодитися.
Колегією суддів установлено, що посадовими особами відповідача проведена планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ "ЛТЛ-Груп" за період з 09.08.2007 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.04.2010 року №61/23-50/35317474 та виявлені порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2. та п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті якого занижено податок на прибуток на загальну суму в розмірі 8864,00 грн. та п.п. 7.4.4., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 7091,67 грн.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення -рішення від 05 травня 2010 року № 0000912310/0, яким визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 37338,50 грн. та № 0000922310/0, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 10977,51 грн.
За наслідками оскарження позивачем в адміністративному порядку вказані податкові повідомлення -рішення залишені без змін та прийнято нові від 18.06.2010 року №0000912310/1 та №0000922310/1.
Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, судова колегія зважає на таке.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.
У відповідності до положень п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно з п. 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Витрати на маркетинг відносяться до витрат подвійного призначення, для яких пунктом 5.4 ст. 5 Закону передбачено особливий порядок податкового обліку.
Зокрема, абзацом першим підпункту 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.
При цьому підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону до потреб, не пов'язаних із веденням господарської діяльності віднесено, зокрема, організація та проведення прийомів, презентація, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб.
Отже, витрати на маркетинг відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування. оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо).
При цьому відповідно до вказаного підпункту Закону, платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником. Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку.
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 13261/07, вбачається, що видами діяльності позивача є: оптова торгівля паливом, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової діяльності, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту.
Аналізуючи наведені вище правові норми, а також виходячи зі змісту договору від 14.05.2008 року щодо надання маркетингових послуг, укладеного між позивачем та ТОВ «Вега», судова колегія погоджується з висновком суду про відсутність підстав для віднесення витрат понесених за цим договором позивачем до складу валових, оскільки метою укладення названого договору було дослідження ринку нафтопродуктів та виробників нафтопродуктів, а не проведення контрагентом передпродажних або рекламних заходів спрямованих на збільшення обсягів реалізації продукції позивача.
Щодо підтвердження правомірності віднесення до складу валових витрат позивача суми, сплаченої останнім ТОВ «Сібвест»за договором про надання бухгалтерських послуг №15 від 01.02.2008 року, колегія суддів також погоджується з висновками суду про їх недоведеність позивачем, з огляду на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження реального виконання договору.
Законом України «Про податок на додану вартість»у п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 установлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
За правилами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З огляду на те, що на момент проведення перевірки та розгляду справи позивачем не надано належним чином оформлених документів, що підтверджують надання послуг за договорами про надання маркетингових та бухгалтерських послуг, правомірним є нарахування позивачу податкового зобов'язання й з податку на додану вартість.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТЛ-Груп»залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
(Повний текст ухвали складено 17 квітня 2012 року.)
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Романчук О.М
Шелест С.Б.
Судове рішення № 23986500, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 12.04.2012. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-15172/10/2670. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: