Постанова № 2397094, 25.09.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-31437/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2008 року                                                                                       м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., Шипуліної Т.М.

при секретарі                                  Коваль Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги підприємства «Запекс», заснованого на власності виробничо-комерційної ЛТД Компанії «ФАФ метал» та Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

на ухвалуЗапорізького апеляційного господарського судувід 29.08.2006р.

у справі№ 23/359-3/496-18/57-АПгосподарського суду Запорізької області

за позовомпідприємства «Запекс», заснованого на власності виробничо-комерційної ЛТД Компанії «ФАФ метал»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Запорізької області від 10.05.2006 р., залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.08.2006 р., позов задоволено частково: податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 22.07.2004 р. № 0000542601/0/22387про зменшення підприємству «Запекс» суми бюджетного відшкодування, задекларованої за травень – грудень 2003 року, на 961049,00 грн. визнано протиправним та скасовано в частині зменшення суми бюджетного відшкодування на 345958,00 грн., в тому числі за травень 2003 року – на 13833,00 грн., за червень 2003 року – на 1119,00 грн., за липень 2003 року – на 24149,00 грн., за серпень 2003 року – на 69778,00 грн., за вересень 2003 року – на 145636,00 грн., за жовтень 2003 року – на 100726,00 грн., за листопад 2003 року – на 76442,00 грн., за грудень 2003 року – на 59911,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову вмотивований посиланням на встановлений факт сплати до державного бюджету податку на додану вартість постачальниками брухту чорних металів підприємству «Запекс» по ланцюгу поставки  в сумі 345958,00 грн. та не підтвердження  сплати податку на додану вартість  постачальниками ПП «Модерн НВ», ПП «Вігор Сервіс», ПП «Грант-Плюс» та ТОВ «Сфінкс-Миколаїв», контрагентами постачальників позивача ТОВ «Миколаїв Метал Комплект»  та ТОВ «Ніколя»  відповідно.

В касаційній скарзі підприємство «Запекс» просить скасувати ухвалу суду  апеляційної інстанції, змінити постанову суду першої інстанції, позов задовольнити в повному обсязі позовних вимог, посилаючись на не відповідність оскаржуваних судових рішень нормам матеріального права, зокрема пункту 1.8 ст. 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України.

В касаційній скарзі ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, також вважаючи, що судами попередніх інстанцій порушено зазначені норми матеріального права.

Сторони заперечують проти задоволення касаційної скарги іншої сторони, як безпідставної.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а касаційну скаргу відповідача слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для зменшення позивачу в картці особового рахунку сум бюджетного відшкодування за травень – грудень 2003 року на загальну суму 961049,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 21.07.2004 р. № 41/26-02/23880446, про безпідставне включення позивачем в податкових деклараціях за вказані податкові звітні періоди до податкового кредиту ПДВ в зазначеній сумі, в тому числі за травень2003 року –  13833,00 грн., за червень 2003 року – 1119,00 грн., за липень 2003 року –  24149,00 грн., за серпень 2003 року –  69778,00 грн., за вересень 2003 року – 145636,00 грн., за жовтень 2003 року –  100726,00 грн., за листопад 2003 року – 76442,00 грн., за грудень 2003 року –  59911,00 грн., - внаслідок не підтвердження факту сплати до державного бюджету податку на додану вартість в постачальниками брухту чорних металів, кінцевим покупцем якого став позивач, по ланцюгу поставок. При цьому стосовно ПП «Модерн НВ», ПП «Вігор Сервіс», ПП «Грант-Плюс» та ТОВ «Сфінкс-Миколаїв», контрагентів постачальників позивача ТОВ «Миколаїв Метал Комплект» та ТОВ «Ніколя» відповідно, контролюючий орган посилається на встановлені факти відсутності цих підприємств за місцем державної реєстрації, неподання ними документів податкової звітності до органів державної податкової служби, несплати податків, скасування їх державної реєстрації чи визнання недійсними статутних документів, свідоцтв платника ПДВ згідно з рішеннями судів, які вступили в законну силу.

Стосовно постачальників інших контрагентів позивача, а саме: ТОВ «Агро-Інгресс», фірми «Альфа-плюс», ТОВ «Стиль» _- ДПІ посилається на не підтвердження виконання ними обов’язку по сплаті податку на додану вартість до державного бюджету через відсутність відповідної інформації на запити податкової інспекції.

Порядок формування платником податку податкового кредиту встановлений пунктом 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно абзацу першого підпункту 7.4.1 цього пункту в редакції Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, чинній на час виникнення спірного правовідношення, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених /нарахованих/ платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів /робіт, послуг/, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва /обігу/ та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт /послуг/ - актом прийняття робіт /послуг/ чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт /послуг/ /підпункт 7.4.5 цього ж пункту /.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, дата виписки відповідного рахунку /товарного чека/ - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів /робіт, послуг/.

Як встановлено судом, податковий облік сум податку на додану вартість, сплачених  /нарахованих/ позивачем у зв’язку з придбанням в травні – грудні 2003 року товарів, основну питому частку в яких склав брухт чорних металів, у ТОВ «Миколаїв Метал Комплект»  /229404,00 грн./, ТОВ «Агро-Інвест» / 43456,00 грн. /, фірми «Альфа-плюс» / 19606,67 грн. /, ТОВ «Стиль» / 311970,00 грн. /, ТОВ «Ніколя» / 404288,00 грн. / здійснений з дотриманням вимог наведених правових норм. Це підтверджується наявними у справі письмовими доказами: актами ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про результати перевірки підприємства «Запекс» з питань правильності нарахування податкових зобов’язань, податкового кредиту за травень – грудень 2003 року, копіями податкових накладних, платіжних доручень позивача, прибуткових накладних, довідками державних податкових інспекцій про результати зустрічних перевірок зазначених постачальників позивача з підтвердженням факту включення останніми до податкових зобов’язань сум ПДВ з операцій з продажу товарів позивачу.

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції  Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів / робіт, послуг / протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно із зазначеним підпунктом, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику  податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації   /підпункт 7.7.3 пункту 7.7 ст.7 цього Закону.

Відповідно до пункту 1.7 ст.1 вказаного Закону податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За визначенням пункту 1.8 цієї статті бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, на відміну від податкового кредиту законодавче визначення бюджетного відшкодування пов’язане із сплаченими платником сумами податку. Таке відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків. При незмінності вищенаведеного визначення бюджетного відшкодування в пункті 1.8 статті 1 Закону фактично сплачена сума податку отримувачем товарів / послуг / постачальникам останніх також визначена законодавцем як розрахункова величина бюджетного відшкодування при  регулюванні порядку відшкодування з Державного бюджету сум податку на додану вартість на теперішній час  /підпункт 7.7.2 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції Закону України від 03.06.2005 р. № 2642-ІУ/.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» свідчить, що термін «сплата податку» вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв’язку з придбанням товарів / робіт, послуг / / пункт 1.3 ст.1, підпункти 7.4.1 – 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 Закону в редакції, діючій до набрання чинності Законом України від 03.06.2005 р. № 2642 – ІУ /. Так., пункт 1.3 ст.1 Закону, даючи визначення платника податку, як особи, яка зобов’язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка ввозить / пересилає / товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Правова оцінка виконання платниками податків зобов’язань перед бюджетом повинна ґрунтуватися на презумпції добросовісності платників податків, якщо інше не доведено у передбаченому законом порядку.

При відсутності доказів, які б підтверджували порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при декларуванні до відшкодування з бюджету податку на додану вартість в сумі 345958,00 грн., суди першої та апеляційної інстанцій правомірно задовольнили позов та визнали протиправним зменшення контролюючим органом задекларованого позивачем  бюджетного відшкодування на вказану суму.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову щодо бюджетного відшкодування в сумі 615091,00 грн., задекларованого позивачем з урахуванням сум податкового кредиту, сформованого за рахунок включення сум податків, сплачених / нарахованих / у зв’язку з придбанням товарів у ТОВ «Миколаїв Метал Комплект» та ТОВ «Ніколя», серед постачальників яких виявилися підприємства, визнані судом такими, що були зареєстровані з порушенням вимог закону, та які ухилялися від виконання обов’язків платників податків, суди попередніх інстанцій  при відсутності встановлення в судовому процесі обставин, які б свідчили про намір позивача незаконно отримати податкову вигоду у вигляді права на податковий кредит чи сприяння іншим особам в отриманні такої вигоди,  безпідставно вважали, що позивач не мав права на включення цієї суми податку до податкового кредиту.

Помилковість такого висновку підтверджується наявними у справі письмовими доказами – копіями платіжних доручень позивача на проведення розрахунків з усіма із вказаних постачальників, а також довідками податкових інспекцій про результати зустрічних перевірок постачальників позивача, які засвідчують факт таких розрахунків / а.а.с.91-107 т.4 /.

Згідно зі ст. 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення підлягають зміні із задоволенням позову в повному обсязі заявлених позовних вимог з вище наведених підстав та з перерозподілом судових витрат, виходячи з розміру судових витрат, понесених позивачем у зв’язку із зверненням до суду згідно вимог процесуального закону, діючими на час такого звернення.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу підприємства «Запекс» задовольнити.

Постанову господарського суду Запорізької області від 10.05.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 29.08.2006р. змінити.

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 22.07.2004р. № 0000542601/0/22387.

Стягнути на користь підприємства «Запекс» з Державного бюджету України судові витрати в сумі 203,00 грн. /двісті три гривні 00 коп./.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                               Усенко Є.А.

Судді                                                                                                            Бившева Л.І.

                                                                                                                      Ланченко Л.В.

                                                                                                                      Пилипчук Н.Г.

                                                                                                                      Шипуліна Т.М.