Ухвала суду № 23954274, 19.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2012 р.Справа № 2а-16967/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Коршунов Ю.А.

представник позивача: Швець Р.П.

представник відповідача: Ламанова Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2012р. по справі № 2а-16967/11/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства Люботинський завод "Продтовари"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними та скасування з моменту винесення податкових повідомлень-рішень від 24.06.2011 року № 0000270842 (№ 0000440842 від 08.09.2011 року); від 04.07.2011 року № 0000310842, від 04.07.2011 року № 0000320842 (№ 0000480842 від 06.10.2011 року).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 року задоволено.

Відповідач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій стверджує, що всі правочини укладені позивачем з контрагентами, відносно яких податковим органом проводилась перевірка, мають на меті отримання податкової вигоди за рахунок коштів Державного бюджету, оскільки є безтоварними. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач заперечує проти вимог та доводів поданої апеляційної скарги, наполягаючи на законності та обгрунтованості прийнятого судового рішення, оскільки спірні господарські операції мали реальний характер та були здійснені у межах господарської його діяльності. Просить залишити без задоволення подану апеляційну скаргу, а судове рішення без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, вивчивши доводи апеляційної скарги, дійшла до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування прийнятого судового рішення, зважаючи на наступне.

В ході судового розгляду було встановлено, що за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Люботинський завод «Продтовари» з питань правильності нарахування податку на додану вартість по правовим відносинам з ПП «Сканто» за період грудень 2010 року, січень 2011 року, ТОВ «Садін Плюс» за період грудень 2010 року, ПП « Укр.Будпром-сервіс» за період січень-лютий 2011року було складено акт від 12.05.2011 року № 1340/42-013/24486154.

У висновках акту перевірки стверджувалось про порушення позивачем вимог ч.1,5 ст.203 ЦК України щодо вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, ст. 3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1, ст..185, п. 198.2, 198.3 ст.198, ст. 201.4 ст.201 ПК України.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 24.06.2011 року № 0000270842, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3070940 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 767735 грн.

Крім того, за наслідками проведеної відповідачем документальної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Сканто», ТОВ «Садін Плюс», ПП «Укр.Будпром-сервіс» за період 01.07.2010 року по 31.12.2010 року було складено акт від 01.06.2011 року № 1528/42-013/24486154.

У висновках акту перевірки стверджувалось про порушення позивачем вимог ч.1,5 ст.203 ЦК України щодо вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, ст. 3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в наслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 10694605,1 грн., п.3.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 14390918,5 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 04.07.2011 року № 0000310842, яким підприємству визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10694605 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 5347303 грн., №0000320842, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 14390302 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 3597575 грн.

За наслідками оскарження позивачем, у відповідності до приписів ст. 56 ПК України, податкове повідомлення рішення від 24.06.2011 року № 0000270842 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (штрафної санкції) у розмір 571902 грн. скасоване, в іншій частині залишено без змін, а скарга без задоволення; податкове повідомлення рішення від 04.07.2011 року № 0000320842 збільшено у розмірі грошового зобов'язання (штрафні санкції) у сумі 3597575 грн.

Суд першої інстанції, приймаючи рішенням про задоволення позову, виходив з того, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки доводи податкового органу про безтоварний характер спірних господарських операцій не підтверджено належними та достатніми доказами, а навпаки, спростовуються наданими позивачем документами первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для задоволення адміністративного позову, зважаючи на фактичні обставини справи та вимоги діючого податкового законодавства на час спірних правовідносин.

Згідно умов укладеного договору купівлі продажу № 3/10 від 25.01.2010 року та додаткової угоди від 28.01.2010 року № 1 ТОВ «Люботинський завод «Продтовари» придбав у ПП "Сканто" сировину та комплектуючі для виробництва лікеро-горілчаних виробів.

З ТОВ «Садін Плюс» позивач уклав договір комісії № 01/11-01 від 01.11.2010 року, за умовами якого комісіонер за винагороду за дорученням комітента зобов'язаний від свого імені та за рахунок комітента укласти угоди по реалізації підакцизного товару з третіми особами за ціною встановленою комітентом та здійснити всі необхідні дії з виконання зобов'язання та здійсненню прав комітента перед третіми особами в цих договорах. Також, з ТОВ «Садін Плюс»позивач уклав договір поставки № 179/09/08 від 17.09.2008 року.

З ПП «Укр.Будпром Сервіс» позивачем було укладено договір від 02.08.2010 року № 02/08, згідно якого ТОВ «Люботинський завод «Продтовари» зобов'язувався прийняти та оплатити сировину та комплектуючі для виробництва лікеро- горілчаних виробів, а також договір купівлі продажу від 05.01.2011 року № 05/01.

За наслідками виконання умов вищезазначених правочинів позивачем на підставі отриманих від контрагентів документів первинного бухгалтерського та податкового обліку до складу валових витрат віднесено вартість придбаної сировини та комплектуючих витрат для виробництва лікеро-горілчаних виробів у загальній сумі у ТОВ «Сканто» - 8812974,54 грн., у ПП «Укр.Будпром Сервіс» - 45678092,20 грн. та суму комісійної винагороди за договором комісії з ТОВ «Садін Плюс» у загальній сумі 3070138,33 грн.

Податковий орган наполягає на порушені позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1, п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо завищення валових витрат у загальній сумі 57 61205,07 грн., що відповідно призвело до заниження суми податку на прибуток у загальному розмірі 14 390 302,0 грн.

В обгрунтування правомірності здійснених донарахувань податкових зобов'язань відповідач стверджує про відсутність реального характеру вищезазначених правочинів, посилаючись при цьому лише на акти перевірки Харківської ОДПІ ПП «Сканто»від 17.03.2011 року № 385/234/36875101, ТОВ «Садін Плюс», ТОВ «Укр.Будпром-Сервіс»від 06.04.2011 року №664/234/34282032, у висновках яких зазначалося про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності.

Одночасно податковий орган, посилаючись на безтоварний характер спірних господарських операцій, нікчемність укладених правочинів, стверджував про порушення приписів ст. 3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1, ст.185, п.198.2, 198.3 ст.198, ст.201.4 ст.201 ПК України в частині віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості товарів, робіт послуг за договорами з означеними вище підприємствами.

Згідно вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяли на час спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

В силу вимог п.п. 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, обов'язковою умовою правомірності формування валових витрат та податкового кредиту є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків.

В даному випадку фактичне здійснення позивачем спірних господарських операцій підтверджується наявними у справі первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які оформлені відповідно до вимог визначених ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Зокрема, матеріали справи містять копії податкових накладних, видаткових накладних, купажних актів та виробничих листів, оборотно-сальдових відомостей по рахункам 202, 204 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, актів приймання - здачі виконаних робіт, актів прийому-передачі векселів, платіжних доручень та витягів з банківського рахунку про переказ коштів, подорожніх листів вантажного автомобіля та товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, які підтверджують наявність, рух і подальше використання придбаних підприємством запасів сировини і матеріалів та вироблених ТМЦ.

Зважаючи на наявність вищезазначених документів, сумнівів у достовірності яких не виникає, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що угоди, укладені між позивачем та означеними вище підприємствами мали реальний характер.

Доводи податкового органу про порушення вимог ст.203 ЦК України щодо нікчемності спірних правочинів є необгрунтованими.

Адже, за змістом положень ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України (діяла з 01.01.2011 року) випливає, що одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для висновку іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, так як податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

При цьому, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (вчинення нікчемного правочину є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи про визнання правочину недійсним (відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності реального виконання господарських операцій, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача.

На виконання свого обов'язку доказування, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідач не надав до суду доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібний для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів.

Підтверджуючи висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову колегія суддів звертає увагу на те, що контрагенти позивача знаходились за адресою, що зазначена у Єдиному державному реєстрі, та мали статус платника податку на додану вартість, що зумовлювало правомірність складення ними податкових накладних.

Крім того, згідно п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до вимог ст.ст. 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків, який несе персональну відповідальність з порушення правил ведення податкового обліку.

Тобто притягнення до відповідальності платника податку за діяння, які були вчинені іншою особою, є неможливим, що підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) та практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008 року у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10).

Окремо слід зауважити, що постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 року по справі № 2951/11/2070 було залишено без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2011 року в частині визнання протиправними дії Харківської ОДПІ щодо проведення документальної невиїзної перевірки ПП "Сканто" за наслідками якої був складений акт № 385/234/36875101 від 17.03.2011 року. Саме на це акт, як на доказ правомірності здійснених донарахувань податкових зобов'язань, посилається відповідач. Зважаючи на вимоги ч. 1 ст. 72 КАС України такі доводи податкового органу спростовуються обставинами, що встановлені судовим рішенням по адміністративній справі, що набрало законної сили.

Отже, фактичні обставини справи та вимоги діючого податкового законодавства свідчать про правомірність формування позивачем валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість за реально здійсненими господарськими операціями з ПП «Сканто», ТОВ «Садін Плюс», ПП «Укр.Будпром-сервіс», що зумовлює обгрунтованість висновків суду першої інстанції про скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування прийнятого судового рішення, оскільки обставини справи встановлені вірно та правильно застосовані норми матеріального і процесуального права при вирішенні заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2012р. по справі № 2а-16967/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Гуцал М.І.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 24.04.2012 р.и