Постанова № 23948437, 13.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 р. Справа № 2а-12646/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Букар Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Транс-сервіс" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2011р. по справі № 2а-12646/11/2070

за позовом Приватного підприємства "Транс-сервіс"

до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне підприємство «Транс-сервіс», звернувся суду з адміністративним позовом до відповідача, Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області, та просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000582340 від 11.04.2011р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2011р. по справі №2а-12646/11/2070 в задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2011р. по справі №2а-12646/11/2070 позивач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою його позов задовольнити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Відповідач вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2011р. по справі №2а-12646/11/2070 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача та представників сторін колегія суддів встановила, що підставою прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення був акт перевірки позивача працівниками відповідача від 28.03.2011р. № 500/234/33010796, в якому зроблені висновки про порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження задекларованої до сплати суми податку на прибуток на 224671,00 грн. за І квартал 2010 року. На думку відповідача позивач, згідно наданих до перевірки бухгалтерських документів, має збитковий результат від діяльності з надання послуг по перевезенню пасажирів. Так, собівартість реалізованих робіт і послуг по перевезенню пасажирів у І кварталі 2010 року складає 3693882,06 грн. без ПДВ. Зазначену суму включено до складу валових витрат за відповідний період. Дохід від надання послуг по перевезенню у І кварталі 2010 року складає 2795198,89 грн. без ПДВ. Таким чином відповідачем зроблено висновок, що у І кварталі 2010 року позивач має збиток від зазначеної діяльності в розмірі 898683,18 грн.

Відповідач вважає, що дані витрати не обумовлені наявністю об'єктивно існуючої потреби в організації господарської діяльності, а також не є підтвердженими фактично. Зокрема, він врахував, що відсутність обґрунтованості розумних економічних або інших причин (ділової мети) є підставою для створення умов, за яких позивач мав намір не одержати економічний ефект в результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, натомість переслідував мету виключно чи переважно сформувати «штучні» валові витрати, чи спричинити шкоду державним та суспільним інтересам. Спірна сума, віднесена підприємством до складу валових витрат, не є компенсацією вартості товару (робіт, послуг), втратами у підприємницькій діяльності підприємства та не містить ознак отримання прибутку від укладення господарської угоди. Розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект за результатами підприємницької або іншої економічної діяльності, а не за рахунок необгрунтованого завищення валових витрат. Намір одержати прибуток лише в означений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету.

При цьому відповідачем зроблено висновок, що правочин, за яким позивачем сформовано склад валових витрат, є таким, що порушує публічний порядок та за змістом ст. 228 ЦК України, є нікчемним.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наступного.

01 червня 2010 року позивачем укладено з Зміївською райдержадміністрацією Харківської області, Управлінням праці та соціального захисту населення Зміївської райдержадміністрації Харківської області договір № 6 про відшкодування перевізнику втрати його доходів від перевезень окремих категорій громадян, що мають відповідні пільги, за рахунок субвенцій бюджету на 2010 рік. Згідно умов зазначеного договору позивач (перевізник) забезпечує надання транспортних послуг з пільгового проїзду окремим категоріям, які мають право на такий проїзд, а замовник 2 - Управління праці та соціального захисту населення Зміївської райдержадміністрації Харківської області відповідно до вимог чинного законодавства в межах субвенції з державного бюджету відшкодовує позивачу втрати його доходів від перевезень. Також, 21.10.2010р. між позивачем та Управлінням праці та соціального захисту населення Харківської райдержадміністрації Харківської області укладено договір № 10 про відшкодування перевізнику витрат його доходів від перевезень окремих категорій громадян, що мають відповідні пільги, за рахунок субвенцій з державного бюджету на 2010 рік. Згідно умов зазначеного договору позивач (перевізник) забезпечує надання транспортних послуг з пільгового проїзду окремим категоріям, які мають право на такий проїзд, а замовник Управління праці та соціального захисту населення Харківської райдержадміністрації Харківської області відповідно до вимог чинного законодавства в межах субвенції з державного бюджету відшкодовує позивачу втрати його доходів від перевезень.

Позивач зазначає, що відшкодування втрат його доходів в зв'язку з перевезенням пільгових категорій пасажирів за укладеними договорами у повному обсязі не відбулось з незалежних від нього причин.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", яким врегульовано спірні правовідносини на час їх виникнення, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відсутність обґрунтованості розумних економічних або інших причин є підставою для створення умов, за яких вищезазначений платник податків мав намір не одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, а мав намір виключно чи переважно сформувати „штучні", нічим не підтверджені валові витрати, тим самим нанести ,шсоду державі та суспільству.

Витрати, господарський зміст яких є необгрунтованим, не повинні відноситись до результатів господарської діяльності платника податків, оскільки відсутні обставини витрат, заснованих на компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст.5 Закону), що визначені у Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств" валовими витратами, до складу яких, відповідно до пп..5.2.1 п. 5.2 ст.5 включаються суми будь-яких витрат , сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрат з придбання електричної енергії.

Відповідно до п.5 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. №256, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами-надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад: до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Керуючись п.10 Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. №117 підприємства та організації, що надають послуги з проїзду в міському та приміському транспорті, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці згідно з формою «2-пільга», а у разі неможливості подати розрахунки за цією формою, надсилають уповноваженому органу розрахунки за формою, що встановлюється договором.

Єдиним актом, який встановлює порядок обліку кількості перевезення пасажирів є Інструкція про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом на маршрутах, затвердженої Наказом Міністерства статистики України від 27.05.1996 р. №150, відповідно до якого кількість перевезених пасажирів за посвідченнями, що надають право безоплатного проїзду у громадському транспорті у приміському сполученні розраховується за формулою: (Qбезплат. = Q2 платн. х К(3), де Qбезплат. - кількість безплатних пасажирів, Qплатн. - кількість платних пасажирів, К(3) коефіцієнт співвідношення безплатних та платних пасажирів для приміських перевезень, встановлені регіональними управліннями статистики.

Проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, судом першої інстанції встановлено, що формула, за допомогою якої позивач розраховує витрати на перевезення окремих категорій громадян не відповідає нормативно встановленій, в зв'язку з чим розрахунки, проведені за допомогою цієї формули не можуть бути прийняті до уваги.

Крім того, з розглянутих договорів №6 та № 10 про відшкодування перевізнику втрати його доходів від перевезень окремих категорій громадян, що мають відповідні пільги, за рахунок субвенцій бюджету, звітів позивача щодо наданих послуг з пільгового проїзду окремим категоріям громадян в міському та приміському транспорті, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, суд зауважує, що порядок врегулювання питання щодо подання та узгодження даних про перевезення пільгового контингенту населення встановлюється зазначеною вище Постановою Кабінету Міністрів України №117, та не може бути зміненим за угодою сторін. Також посилання на законодавчо встановлену форму звітності міститься в договорах №6 та №10, проте позивачем не дотримано вимог встановленого порядку, оскільки подача звітності з цього питання виконувалась ним з порушенням норм законодавства.

Таким чином зазначені витрати не можуть бути взяті до уваги при визначенні підприємством позивача своїх валових витрат, оскільки позивачем не доведено реальність надання послуг з перевезення пільгових категорій населення за укладеними договорами на суму, по якій сформовано податкове зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.І ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В даній справі позивачем не доведено правомірність формування ним валових витрат, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, суду доведено в повній мірі обґрунтованість та законність прийнятого рішення, що оскаржується.

Висновки суду першої інстанції не можуть бути визнані обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат включається "сума будь- яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які отримуються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діячьності". Господарська діяльність ПП «Транс-Сервіс» полягає в здійсненні оптової торгівлі фруктами і овочами (51.31.0), діяльності автомобільного регуляторного транспорту (60.21.1)

Віднесення певних витрат до складу валових здійснюється на підставі інших норм ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" , а саме: п. 5.2 (п. п. 5.2.1 - п. п. 5.2.17), де прямо передбачено, які витрати включаються до складу валових, а також п. 5.4 (п. п. 5.4.1 - п. п. 5.4.10), п. 5.5 (п. п. 5.5.1- п. п. 5.5.5.), п. 5.6 (п. п. 5.6.1 - п. п. 5.6.2). Відповідно до абз. 4 п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону, який обмежує віднесення до складу валових витрат передбачено "не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними і іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку". Доказів таких порушень з боку позивача відповідачем не надано.

Також пунктом 5.11 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Будь якого взаємозв'язку між понесеними витратами і одержаним доходом, що дають право віднести витрати до складу валових, не містить жодна норма Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства", норми лише передбачають, що при здійсненні операції сторони повинні мати на меті отримання доходу.

Основним нормативним документом, що регламентують склад витрат діяльності підприємства, є Положення(Стандарти) бухгалтерського обліку 16, згідно з яким до складу виробничої собівартості продукції(робіт, послуг) включаються тільки витрати, безпосередньо пов'язані із виробництвом продукції, обумовлені технологією й організацією виробництва.

Крім цього судом першої інстанції не було враховано, що одним з основних видів господарської діяльності позивача є надання послуг з перевезення пасажирів, у тому числі і пільгових категорій. Збитки виниклі виключно від перевезення пільгових категорій громадян на регуляторних автобусних маршрутах, які обслуговує ПП «Транс-Сервіс».

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про автомобільний транспорт"№2344-ІІІ від 05.04.2001р. автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до підпункту "б" пункту 4 частини першої ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, (фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 N 256, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Згідно з п. З вказаного Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ від 05.04.2001р. види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень. Згідно із ст. 29 цього ж закону органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Згідно з частиною другою ст. 1 Закону України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" поставки товарів, робіт і послуг для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються до цього; обсяги коштів для закупівлі зазначених товарів, робіт і послуг передбачаються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються Кабінетом Міністрів України відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел фінансування.

З врахуванням норм ст. 7 Закону України "Про автомобільний транспорт", підпункту "а" пункту 2 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи міських рад реалізовують надані їм повноваження щодо організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування та укладаючи відповідні договори встановлюють погоджені тарифи на послуги пасажирського автотранспорту загального користування. Частиною 1 ст. 189 Господарського кодексу України визначено, що тариф є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Методичні рекомендації визначення рівня тарифів на послуги пасажирського автотранспорту загального користування розроблені на виконання положень Закону України "Про автомобільний транспорт" та затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.06.2003 р. N 461.

Таким чином, встановлений граничний тариф на маршрутах, які обслуговує ПП «Транс-Сервіс», перевезення пасажирів маршрутами загального користування, відображають економічно обґрунтовану вартість зазначених послуг.

У відповідності зі статтею 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані: забезпечувати компенсацію втрат автомобільному перевізнику внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів.»

З огляду на наведені законодавчі приписи компенсація витрат ПП «Транс-Сервіс» - це обов'язок Держави.

Той факт, що компенсація витрат за надані прозивачем послуги з перевезення пільгових категорій пасажирів не була здійснена своєчасно, не може бути підставою зменшення валових витрат, фактично понесених відповідачем. Відповівдачем не надано доказів того, що понесені позивачем витрати не були використані в його господарській діяльності.

Слід також зазначити, що збитковість однієї господарської операції не може розповсюджуватись на всю підприємницьку діяльність позивача. Відповідачем не надано доказів того, що підприємницька діяльність позивача є збитковою і що саме ця збитковість була метою для позивача.

Крім цього відповідачем не наведено жодного аргументу стосовно того, яким чином правочин, за яким позивачем здійснювалось перевезення пільгових категорій пасажирів і по якому сформовано склад валових витрат, є таким, що порушує публічний порядок та за змістом ст. 228 ЦК України, є нікчемним.

Частина 2 ст. 71 КАС України, передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльність покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведена правомірність прийнятого рішення, а тому позов та апеляційна скарга підлягають задовіоленню.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2011р. по справі №2а-12646/11/2070 прийнята при невідповідності висновків суду обставинам справи і підлягає скасуванню, керуючись ст.. ст.. 160, 167, 195, 196, 198, п.3 ст.202, ст..ст.205, 207, 209, 254КАС України, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Транс-сервіс" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2011р. по справі № 2а-12646/11/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000582340 від 11.04.2011р.

Роз'яснити сторонам, що дана постанова набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення її повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)Філатов Ю.М.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Тацій Л.В.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Філатов Ю.М.

Повний текст постанови виготовлений 16.03.2012 р.