Рішення № 23942541, 26.04.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" квітня 2012 р. Справа № 7/014-12

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІНФУД», м. Київ

до Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг», Київська область, м. Біла Церква

про стягнення 150 167, 91 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 -представник за довіреністю б/н від 13.02.2012 р.;

від відповідача: не з'явились;

секретар судового засідання: Мельничук Л.В.

Обставини справи:

06.03.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІНФУД»(далі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н б/д (вх. № 618 від 06.03.2012 р.) до Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»(далі -відповідач) про стягнення 150 167, 91 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання №01/09-1 від 01.09.2010 року, зокрема, щодо проведення повної оплати за поставлений товар, в результаті чого просить суд стягнути з відповідача 44 099,33 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції (40 384,00 грн. основного боргу та 3 715,33 грн. інфляційних), 2 079,78 грн. 3% річних, 103 988,80 грн. штрафу, а всього 150 167, 91 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2012 року порушено провадження у справі № 7/014-12 та призначено розгляд справи на 05.04.2012 року.

04.04.2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІНФУД», на виконання вимог ухвали суду, листом б/н та дати (вх. № 5318 від 04.04.2012 року) надійшли документи, які залучені судом до матеріалів справи.

У судове засідання 05.04.2012 року представник відповідача по справі, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою від 05.04.2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 26.04.2012 року.

20.04.2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІНФУД», на виконання вимог ухвали суду, листом б/н та дати (вх. № 6289 від 20.04.2012 р.) надійшов обґрунтований розрахунок штрафних санкцій, який залучений судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 26.04.2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання 26.04.2012 року повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, документів, витребуваних ухвалами суду, та відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до ст. 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву та без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, так як його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 26.04.2012 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив:

01.09.2010 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»(покупець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІНФУД» (постачальник за договором, позивач у справі) було укладено договір постачання № 07/09-1 (далі -договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язується постачати товар покупцю, а покупець зобов'язується приймати цей товар та здійснювати його оплату на умовах і в порядку, викладених в специфікації до основного договору.

Передача товару здійснюється окремими партіями протягом дії цього договору на підставі замовлення покупця, переданого через факс, поштою або телефоном. (п. 3.1 договору).

Згідно п.п. 4.1., 4.2. договору ціна товару передбачається в накладних, що додаються до даного договору. У випадку зміни ціни чи асортименту товару постачальник своєчасно повідомляє про ці зміни покупця. Загальна вартість цього договору визначається вартістю в накладній на кожну поставку.

Пунктами 5.1., 5.2., 5.3. визначено, що усі розрахунки за цим договором здійснюються винятково в національній валюті України. Покупець сплачує 100 % вартості замовленого товару на протязі 3-х (трьох) банківських днів з моменту поставки. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті зараховується на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п. 8.1., 8.2., 8.3. договору договір діє з моменту підписання його обома сторонами до 31.12.2010 року. Термін дії цього договору автоматично продовжується на не визначений строк у випадку, коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому договорі, але не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії. Закінчення строку дії цього договору не позбавляє сторони обов'язку повністю виконати свої зобов'язання по ньому (в т.ч. провести оплату за товар).

Оскільки доказів розірвання договору у визначеному порядку, чи визнання його недійсним сторонами не надано, то, враховуючи п. 8.2. договору, господарський суд зазначає, що договір постачання № 07/09-1 від 01.09.2010 року є чинним на момент розгляду спору у суді.

Специфікацією №1 від 01.09.2010 року до договору про характеристики продукції, що поставляється від 01.09.2010 року № 01/09-1 сторони встановили наступні характеристики продукції:

Найменування продукціїОдиниця виміруКількість (кг)Ціна за од. товару, грн. з ПДВСума грн. без ПДВСума грн. з ПДВКілька обсмажена в томатному соусі 250 г.шт.67 2002,20123 200147 840На виконання договору 08.09.2010 року позивач поставив відповідачу товар згідно вказаної специфікації.

Даний факт підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином завіреною копією видаткової накладної № ТФ000002 від 08.09.2010 року на суму 120 384,00 грн., яка підписана уповноваженими представниками сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Відповідач свій обов'язок, передбачений п. 5.2. договору, з оплати 100 % вартості замовленого товару, не виконав, вартість отриманого товару згідно видаткової накладної №ТФ000002 від 08.09.2010 року у сумі 147 840,00 грн., на момент судового розгляду справи, оплатив лише частково в сумі 80 000,00 грн., що підтверджується випискою з банку за 16.09.2010 року (належним чином завірена копія в матеріалах справи).

У зв'язку з існуванням заборгованості у Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» з оплати поставленого товару, позивач звертався до нього з претензією б/н від 13.02.2012 року про сплату суми заборгованості, яка станом на 13.02.2012 року становила 40 384,00 грн., а також суми інфляційних, 3% річних та штрафу, разом на загальну суму 150 167,91 грн. (докази направлення претензії наявні в матеріалах справи).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав взятого на себе за договором зобов'язання в повному обсязі, і його заборгованість станом на момент розгляду справи у суді становить 40 384,00 грн.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, господарський суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 40 384,00 грн. є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, не спростованою відповідачем і такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу, що нарахований на суму боргу за кожен день прострочки платежу у сумі 103 988,80 грн.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Пунктом 6.2. договору сторони передбачили, що у випадку затримки оплати за товар покупець зобов'язаний виплатити постачальнику штраф у розмірі 0,5 % від неоплаченої суми за кожний день прострочки платежу, починаючи з дати, коли покупець був зобов'язаний оплатити партію товару (п. 5.2. цього договору).

Пеня як різновид неустойки характеризується наступними ознаками: можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Таким чином, проаналізувавши норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та положення укладеного між позивачем та відповідачем договору, господарський суд дійшов висновку, що пунктом 6.2. договору сторони встановили штрафну санкцію, що за своєю правовою природою є неустойкою у вигляді пені.

Аналогічної позиції дотримуються Верховний Суд України у постанові від 21.11.2006 року у справі №47/628-05 та Вищий господарський суд України у постанові від 17.12.2009 року у справі №7/5343.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому частина 2 ст. 343 Господарського кодексу України обмежує розмір пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Беручи до уваги вимоги ГК України, ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та укладеного між сторонами договору, перевіривши, наданий позивачем розрахунок штрафу (пені), встановив, що він здійснений необґрунтовано у розмірі 0,5 % від неоплаченої суми та за період з 16.09.2010 року по 13.02.2012 року (515 днів).

Так, виходячи з положень Господарського кодексу України, господарський суд встановив, що пеня підлягає нарахуванню за період з 16.09.2010 року по 16.03.2011 року у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період.

Розмір пені за затримку оплати за товар, враховуючи період заборгованості з 17.09.2010 року по 17.03.2011 року, суму боргу у розмірі 40 384,00 грн., облікову ставку НБУ, що з 10.08.2010 становить 7,75%, а відповідно в день -0,042% (Постанова НБУ від 09.08.2010 р. №377), складає 3 121,19 грн. (розрахунок здійснено судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.»).

Таким чином, позов в частині стягнення штрафних санкцій підлягає задоволенню частково в сумі 3 121,19 грн. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 100 867,61 грн. штрафних санкцій (103 988,80 грн. -3 121,19 грн.), суд відмовляє.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 079,78 грн. 3% річних з простроченої суми та суму боргу з урахуванням інфляції у розмірі 44 099,33 грн.(інфляційне збільшення складає 3715,33 грн.)

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних нарахованих за період з 16.09.2010 року по 13.02.2012 року (515 днів) за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», суд встановив, що він є арифметично невірним і складає 1712,72 грн.

З огляду на зазначене, позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково у розмірі 1 712,72 грн. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 367,06 грн. 3% річних (2 079,78 грн. -1 712,72грн.), суд відмовляє.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за період 16.09.2010 року по 13.02.2012 року, господарський суд встановив, що позивачем невірно визначений початок періоду, за який нараховуються інфляційні.

Так, здійснивши власний розрахунок суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.»за період з жовтня 2010 року по лютий 2012 року, суд встановив, що сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції складає 43 008,96 грн. (інфляційне збільшення складає 2 624,96 грн.).

За таких обставин, позов в частині стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково в сумі 2 624,96 грн. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 1 090,37 грн. інфляційних втрат (3715,0 грн. - 2624,96грн.), суд відмовляє.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково у сумі 47 840,51 грн., з яких 40384,96 грн. основний борг, 2 624,96 грн. інфляційне збільшення, 3121,19 грн. пені та 1709,40 грн. 3% річних.

Судові витрати відповідно до ст. 44, 49 ГПК України покладаються сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»(09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Матросова, буд. 17, код ЄДРПОУ 08358735) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІНФУД»(04053, м. Київ, провулок Несторівський, буд. 6, код ЄДРПОУ 37201333) 40 384 (сорок тисяч триста вісімдесят чотири) грн. 00 коп. основного боргу, 2 624 (дві тисячі шістсот двадцять чотири) грн. 96 коп. інфляційних втрат, 3 121 (три тисячі сто двадцять одну) грн. 19 коп. пені, 1 712 (одну тисячу сімсот дванадцять) грн. 72 коп. 3% річних та 956 (дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 87 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В. М. Антонова

Повне рішення складено 07.05.2012 року