Постанова № 23926929, 13.03.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 березня 2012 року № 2а-2314/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києвапроскасування рішення,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва №0000772308 від 09.02.2012.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13.03.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 19.03.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.01.2012 за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Житло-Буд»з питань дотримання вимог податкового законодавства ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було складено Акт «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Житло-Буд»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року»№ 79/23-08/24368041 (далі -Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.5.1., п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 718 627,83 грн.

09.02.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000772308, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 718 627,83 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 179657,0 грн.

Як встановлено судом, позивачем укладено договір підряду № 19/04-10 від 19.04.2010 з ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс»(далі -Договір), на виконання якого позивач протягом червня -листопада 2010 року здійснив попередню оплату в розмірі 4 311 767,00 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс», що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та банківськими виписками. ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс»внаслідок отримання коштів оформило та передало позивачу податкові накладні № 10 від 23.06.2010, №15/1 від 19.08.2010, №30 від 26.10.2010, №36 від 03.11.2010, №37 від 04.11.2010, № 40 від 12.11.2010, № 38 від 09.11.2010, копії яких залучено до матеріалів справи.

Відповідно до договору підряду № 19/04-10 від 19.04.2010 та додаткових угод до договору ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс»здійснило поставку ліфтового обладнання позивачу, що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними № 00000007 від 12.11.2010, № 00000002 від 24.02.2011, № 00000012 від 15.07.2011, № 00000038 від 04.11.2011, № 00000048 від 16.12.2011 на поставку 14 шт. ліфтів на загальну суму 7002198 грн.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.5.1., п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»стало встановлення податковим органом нікчемності господарських операцій між ТОВ «Житло-Буд»та ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс»з огляду на існування розбіжності задекларованих сум ПДВ у розмірі 718 627,83 грн. згідно з Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, а також встановлення актом ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 21.03.2011 № 116/23-02/36146408 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс»з питань правових відносин з платниками податків ТОВ «К.А.Р.Т.», ТОВ «Дніпро -Бріг», ТОВ «Система -Резерв»за період з 01.01.2010 по 31.12.2010»ознак фіктивності контрагентів-постачальників позивача по другому та третьому ланцюгах поставки ТОВ «Елфра Дисплей», ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «К.А.Р.Т».

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ТОВ «Житло-Буд»та ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками, копії яких залучені до матеріалів справи.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи копіями актів приймання-передачі устаткування до монтажу, актів готовності будівельної часини ліфта, актів передачі ліфтів до виконання оздоблювальних робіт, актів технічної готовності ліфта, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, технічних паспортів 14 ліфтів, фототаблиці з фотографіями ліфтів за адресами їх доставки та монтажу, копії сертифікатів відповідності ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс»на ліфти, дозволу на початок виконання роботи підвищеної небезпеки.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на розбіжність задекларованих сум ПДВ у розмірі 718 627,83 грн. згідно з Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, а також на акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 21.03.2011 № 116/23-02/36146408 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс»з питань правових відносин з платниками податків ТОВ «К.А.Р.Т.», ТОВ «Дніпро -Бріг», ТОВ «Система -Резерв»за період з 01.01.2010 по 31.12.2010», оскільки, по-перше, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-друге, порушення позивачем та його контрагентами вимог податкового, господарського або трудового законодавства не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ «Житло-Буд»та ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Житло-Буд»та ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс»умислу на укладення вказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказаний правочин не може розглядатись як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналогічні положення містяться у п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України та Законі України «Про податок на додану вартість»передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі -Порядок № 969), п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 (далі -Порядок № 165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як видно з матеріалів справи, на момент складання відповідних податкових накладних контрагент позивача ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс» було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 718 627,83 грн., віднесена позивачем до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», ПК України, Порядку № 969 та Порядку № 165.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Сігма Ліфт Сервіс»податкових накладних, за висновком суду є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про порушення позивачем пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.5.1., п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000772308 від 09.02.2012 -безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесеного ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ст.ст. 7, 11 КАС України, також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000772308 від 09.02.2012, прийнятого ДПІ у Шевченківському районі міста Києва.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд»задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000772308 від 09.02.2012, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва.

3. Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (місцезнаходження: буд. 26, вул. Багговутівська, м. Київ, 04050, ідентифікаційний код 26088877) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд»(01012, м. Київ, Майдан Незалежності, будинок 2, ідентифікаційний код 24368041) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко