Постанова № 23924518, 24.04.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2012 р. Справа № 2а/0570/3721/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11-40

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Толстолуцька М.М.

при секретарі Перова В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 (смт.Тельманове)

до першого відповідача

Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі (смт. Старобешеве)

до другого відповідача

Управління Державної казначейської служби України у Старобешівському районі Донецької області (смт. Старобешеве)

про

визнання протиправними дії, стягнення примусово сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування при реєстрації автомобіля в розмірі 2 700,00 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

від третьої особи - не з`явився

ОСОБА_1 звернувся до Старобешівського районного суду міста Донецької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі, за участю третьої особи Головного Управління державного казначейства України в Донецькій області про визнання протиправними дії, стягнення примусово сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування при реєстрації автомобіля в розмірі 2 700,00 грн.

Позивач у судове засідання не з`явився, 19.04.12р. звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник першого відповідача у судове засідання не з`явився, 11.04.12р. звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності повноважного представника та зазначив, що заперечує проти адміністративного позову у повному обсязі.

Представник другого відповідача у судове засідання не з`явився, відповідно до заперечень №02-12/301 від 09.04.12р. просив відмовити у задоволені позовних вимог та розглянути справу за відсутності представника другого відповідача

Дослідивши важливі для прийняття рішення фактичні обставини та докази на їх підтвердження наявні в матеріалах справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

6 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Старобешівського районного суду Донецької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі, за участю третьої особи Головного Управління державного казначейства України в Донецькій області про визнання протиправними дії, стягнення примусово сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування при реєстрації автомобіля в розмірі 2 700,00 грн.

Ухвалою Старобешівського районного суду Донецької області від 13.03.12р. адміністративний позов ОСОБА_1 було передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.03.12р. судом було прийнято до провадження адміністративну справу № 2а/0570/3721/2012, виключено Головне Управління державного казначейства України в Донецькій області зі складу третіх осіб по адміністративній справі № 2а/0570/3721/2012, залучено до участі у справі у якості другого відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Старобешівському районі Донецької області.

24 квітня 2012 року позивач через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду звернувся з заявою про уточнення позовних вимог та просив суд визнати неправомірними дії першого відповідача щодо утримання з позивача збору, та стягнути з Державного бюджету України сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування при реєстрації автомобіля в розмірі 2 700,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 КАС України, позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується. Таким чином, суд приймає уточнення позивачем своїх вимог та розглядає адміністративну справу за позовною заявою, враховуючи заяву позивача про уточнення позовних вимог.

Позивач в обґрунтування адміністративного позову посилається на те, що він придбав автомобіль марки Фольксваген Поло Седан та при реєстрації автомобіля в органах ДАІ позивачем було сплачено збір до пенсійного фонду з відчуження автомобіля в сумі 2 700,00 грн.

Позивач вважає, що сплата пенсійного збору у даному випадку є протиправною, посилаючись на те, що відповідно до п.7 ст.1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом. Позивач наполягає на тому, що обов`язок зі сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування покладається саме на осіб лише у випадках відчуження, а не при купівлі автомобіля. На підставі викладеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перший відповідач Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі позовні вимоги не визнав вказавши на те, що п.12 Постанови Кабінету Міністрів України Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998р. №1740 встановлює, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Також перший відповідач, зазначає, що він не може бути належним відповідачем по даній справі. На підставі викладеного, перший відповідач просить суд відмовити у задоволені адміністративного позову.

Представник другого відповідача відповідно до заперечень №02-12/301 від 09.04.12р. просив відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до наказу Державного казначейства України №226 від 10.12.02 р. «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» визначено, що органи Державної казначейської служби України повертають кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших надходжень. Другий відповідач зазначає, що станом на 10.02.12р. жодного подання до управління від першого відповідача не надходило.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що згідно з договором №1124 від 25.05.11р. купівлі-продажу транспортного засобу позивач придбав автомобіль Volkswagen Polo седан.

Відповідно до квитанції №14881.954.1 від 28.05.11р. позивачем було сплачено на розрахунковий рахунок 31212224700056, отримувач УПФУ, код отримувача 34687368, код банку отримувача 834016, призначення платежу «3% в Пенс Фонд» у розмірі 2 700,00 грн.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Пунктом 7 статтею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Відповідно до п. 15 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998р. №1740, суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачується платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкритті в Управліннях державного казначейства в Автономній республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.

Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року №9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 20.06.11р. за скаргою ОСОБА_4 на незаконну відмову начальника Управління ОСОБА_5, викладену в листі від 01.03.04р. №668/13 в реєстрації приватної нотаріальної діяльності заявника (скаржника) в місті Запоріжжі за зазначеною ним адресою, суд зазначив, що підзаконний акт, що суперечить Закону України, який регулює правовідносини, не може бути застосований органом державної влади при здійснені відповідної дії.

Згідно з ч.2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зазначена суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, вирішується судом з урахуванням вимог частини 4 статті 9 КАС України та правової позиції Верховного Суду України.

Отже, відповідно до Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.

Таким чином, вимоги вказаного Порядку суперечать Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», який є спеціальним законом щодо визначення порядку справляння збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки встановлюють інший ніж передбачено Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» порядок справляння збору, а також визначають у якості платника збору особу, яка придбала автомобіль.

Судом також не приймаються до уваги посилання другого відповідача, що він не може бути відповідачем по справі, тому що розпорядником видатків з Державного бюджету України є Державна казначейська служба України, яка здійснює свої повноваження через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до позовних вимог позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування при реєстрації автомобіля в розмірі 2 700,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 11 КАС України кожній особі, яка звернулась за судовим захистом надається право розпоряджатися своїми вимогами на свій розсуд. Частина 2 статті 11 КАС України встановлює, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Правила судочинства допускають випадок, коли суд зобов'язаний вийти за межі позовних вимог. Це потрібно, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів. Адміністративний суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Однією з позовних вимог позивача є стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі через Головне Управління Державного Казначейства України в Донецькій області на його користь 2 700,00 грн.

З огляду на зазначене та враховуючи, що розпорядником видатків з Державного бюджету України є Державна казначейська служба України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету сплачений позивачем збір у розмірі 2 700,00 грн. на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачений згідно з квитанцією №14881.954.1 від 28.05.11р. підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Щодо позовних вимог про визнання дій першого відповідача неправомірними, щодо утримання з позивача збору у розмірі 2 700,00 грн. на обов`язкове державне пенсійне страхування, суд зазначає наступне.

Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення прав.

Відповідно, до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, зі змінами та доповненнями, основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів; забезпечення збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою; виконання інших завдань, визначених законами України та покладених на Пенсійний фонд України Президентом України.

Таким чином, відповідно до завдань, функції, прав та обов`язків Пенсійного фонду, безпосередньо останній не здійснює утримання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3% від вартості автомобіля, а в межах своєї компетенції перший відповідач лише забезпечує збір відповідно до законодавства та здійснює контроль за їх сплатою. Натомість, суд зазначає, що розпорядником видатків з Державного бюджету України є Державна казначейська служба України.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями першого відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 94,10 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України.

Враховуючи викладене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. N 1740, ст. ст. 1-3, 7-12, 17, 69-72, 87-98, 122-163, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі, Управління Державної казначейської служби України у Старобешівському районі Донецької області про визнання протиправними дії, стягнення примусово сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування при реєстрації автомобіля в розмірі 2 700,00 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт серії ВА НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), сплачений ОСОБА_1 згідно з квитанцією №14881.954.1 від 28.05.11р. на розрахунковий рахунок 31212224700056, отримувач УПФУ, код отримувача 34687368, код банку отримувача 834016, призначення платежу «3% в Пенс Фонд» у розмірі 2 700,00 грн. збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 2 700,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт серії ВА НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 94,10 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 24 квітня 2012 року.

Повний текст постанови складений 3 травня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Толстолуцька М.М.