Ухвала суду № 23921112, 28.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2012 р.Справа № 2а-12398/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011р. по справі № 2а-12398/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хадо-Технологія»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Хадо-Технологія», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 27.04.11 р. № 0001772305 про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 2444,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1222,0 грн. та №0001882305 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ за листопад 2010 р. на 2578,0 грн. та за грудень 2010 р. на 19951,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.11 р. по справі № 2а-12398/11/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.11 р. по справі № 2а-12398/11/2070 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 1145/2305/31233443 від 13.04.11 р. невиїзної документальної позапланової перевірки підприємства позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з ТОВ «Енергія-2010», за період з 01.09.10 р. по 31.01.11 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 7.4.1 ст.7 Закону України «Про ПДВ», які призвели до заниження ПДВ на суму 2444,0 грн. та завищення залишку від'ємного значення ПДВ на суму 22529,0 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, за наслідком розгляду скарг податкові повідомлення-рішення залишені без змін, скарги позивача - без задоволення.

За даними відповідача виявлені порушення пов'язані з безпідставним віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ по операціям ТОВ «Енергія 2010», оскільки за інформацією, отриманою відповідачем від ДПІ у Київському районі м. Харкова, дане підприємство не має неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій, оскільки у нього відсутні власні офісні, складські, виробничі та інші приміщення, земельні ділянки, транспортні засоби, загальна численність працюючих становить 9 осіб і дані обставини є підставою вважати всі проведені правочини нікчемними.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дослідив договір поставки нафтопродуктів № НР 39 від 21.09.10 р., укладений позивачем з ТОВ «Енергія 2010», предметом якого була поставка нафтопродуктів (бензин А-76). Поставка товару на загальну суму 149839,14 грн., в т.ч. ПДВ 27973,2 грн., підтверджена копіями видаткових накладних № РН-21-09/4 від 21.09.10 р., № РН-19-10/7 від 19.10.10 р., № РН-10-12/4 від 10.12.10 р., № РН-27-12/7 від 27.12.10 р. та податковими накладними № 47 від 21.09.10 р., № 138 від 19.10.10 р., № 269 від 10.12.10 р., № 314 від 24.12.10 р. Оплата позивачем проведена в повному обсязі платіжними дорученнями № 12382 від 05.10.10 р., № 12368 від 25.10.10 р., № 13186 від 16.12.10 р. та № 595 від 24.12.10 р. Таким чином, наявна первинна бухгалтерська документація в сукупності свідчить про реальність виконання правочину, укладеного між ТОВ «Хадо-Технологія»і ТОВ «Енергія 2010».

Оскільки виявлені відповідачем порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту зроблені виключно на підставі того, що контрагент позивача не задекларував податкові зобов'язання, а за висновками перевіряючих правочин, на виконання якого виписані належним чином оформлені податкові накладні, є нікчемним, як такий, що не відповідає приписам ст. 215, ст. 216 та ст. 228 ЦК України, суд першої інстанції зробив висновки про безпідставність перекладання на сумлінного платника податків обов'язку контролювати виконання його контрагентом зобов'язань перед бюджетами і дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували і вважає доцільним відмітити, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних слід зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи вищенаведені обставини та те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.11 р. по справі № 2а-12398/11/2070 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011р. по справі № 2а-12398/11/2070 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011р. по справі № 2а-12398/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хадо-Технологія»до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій