Постанова № 23921075, 21.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2012 р. Справа № 2а-1670/7313/11

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Ардоніт»на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2011р. по справі № 2а-1670/7313/11

за позовом Приватного підприємства «Ардоніт»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

треті особи Приватне підприємство «Оптіма-сервіс», Приватне підприємство «Абріс Трейд», Товариство з обмеженою відповідальністю «Санбуд»

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПП «Ардоніт», звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві № 0000542301 від 25.03.11 р. про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 196143,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 49035,75 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.11 р. по справі № 2а-1670/7313/11 в задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Треті особи: ПП «Оптіма-сервіс», ПП «Абріс Трейд», ТОВ «Санбуд», заяви про приєднання до апеляційної скарги не подали.

Позивач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки не повідомив.

Відповідач надав заяву про розгляд справи без участі його представника.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Полтавської міської ради 03.03.09 р., свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 790627 (т. 1, а.с. 13), є платником ПДВ, що підтверджується свідоцтвом платника ПДВ № 100217447 від 20.03.09 р. (т. 1, а.с. 15).

Підставою для проведення перевірки є акт № 1601/23-2/36396651 від 09.03.11 р. позапланової документальної невиїзної перевірки підприємства позивача з питань своєчасності нарахування та повноти сплати ПДВ по здійсненню господарсько-фінансових взаєморозрахунків з ПП «Оптіма-сервіс»(код ЄДРПОУ 33574763), ПП «Абріс Трейд»(код ЄДРПОУ 36903510), ТОВ «Санбуд»(код ЄДРПОУ 33457889) за період з 01.01.08 р. по 20.10.10 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 7.2.1, п. 7.2.4, п. 7.4.1, п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», які призвели до заниження податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 196143,0 грн. (в т.ч., за липень 2009 р. -4909,0 грн., за серпень 2009 р. -10591,0 грн., за вересень 2009 р. -12000,0 грн., за жовтень 2009 р. -31333,0 грн., за листопад 2009 р. -47362,0 грн., за грудень 2009 р. -25586,0 грн., за лютий 2010 р. -11551,0 грн., за березень 2010 р. -19564,0 грн., за квітень 2010 р. -7618,0 грн., за травень 2010 р. -5030,0 грн., за червень 2010 р. -20599,0 грн.).

За наслідками апеляційного узгодження податкових зобов'язань рішеннями ДПА у Полтавській області та ДПА України скарги позивача були залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення -без змін.

За даними перевірки виявлені порушення пов'язані з безпідставним віднесенням до податкового кредиту по ПДВ сум податку, вказаного в податкових накладних, отриманих позивачем від ПП «Оптіма-сервіс», ПП «Абріс Трейд», ТОВ «Санбуд»у липні - грудні 2009 р. та лютому - червні 2010 р. При цьому дані висновки ґрунтувалися на твердженні перевіряючих про нікчемність господарських правовідносин між вказаними контрагентами, оскільки такі операції ПП «Оптіма-сервіс», ПП «Абріс Трейд», ТОВ «Санбуд»не включені до податкової звітності з ПДВ, у зв'язку з чим, відповідно до даних бази системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту, встановлені розбіжності між сумами податкового зобов'язання ПП «Оптіма-сервіс», ПП «Абріс Трейд», ТОВ «Санбуд» та сумою податкового кредиту ПП «Ардоніт».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції процитував зміст п. 1.7 ст. 1, п. 3.1.1 ст. 3, п. 7.2.1, п. 7.3.1, п. 7.4.1, п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», ст. 1 та ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704, і вказав на те, що до матеріалів справи надані копії однакових за змістом договорів б/н від 01.07.09 р., від 03.08.09 р., від 01.09.09 р., від 01.10.09 р., що укладені між ПП «Ардоніт»(замовник) та ПП «Оптима-сервіс»(підрядник) на виконання підрядних робіт, договорів № 28/02 від 28.02.10 р., № 01/03 від 01.03.10 р., № 29/04 від 29.04.10 р., № 30/04 від 30.04.10 р., що укладені між ПП «Ардоніт»(замовник) та ТОВ «Санбуд»(підрядник) на виконання підрядних (ремонтних) робіт. Після дослідження вказаних договорів та копії податкових накладних, суд першої інстанції встановив, що вони формально відповідають вимогам п. 7.2.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»(т. І, а.с. 66, 71, 76, 81, 90, 99, 104, 113, 116, 125, 130, 141, 148, 154, 162, 163, 176, 183; т. II, а.с. 255, 260; т. І, а.с. 202, 212, 230, 237, 243, 249), але при цьому суд першої інстанції наголосив на тому, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції послався на те, що за умовами договорів підряду на виконання договірних зобов'язань підрядник надає замовнику довідки вартості виконаних підрядних робіт та акти приймання виконаних робіт. Станом на момент виникнення та реалізації сторонами спірних правовідносин типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт»та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати»затверджено спільним наказом Держкомстату, Державного комітету з будівництва та архітектури № 237/5 від 21.06.02 р., який скасований спільним наказом Держкомстату, Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 453/553 від 04.12.09 р., але типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт»та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати»затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 554 від 04.12.09 р.

Крім того суд першої інстанції вказав на те, що після дослідження копії довідок про вартість виконаних підрядних робіт та актів приймання виконаних підрядних робіт (т. І, а.с. 67-70, 72-75, 77-80, 82-85, 86-89, 91-98, 100-103, 105-110, 114-115, 117-124, 126-129, 131-133, 137-141, 142-145, 149-153, 155-161, 164-170, 177-182, 184-186, 193-199; т. II, а.с. 256-259, 261-264; т. І, а.с. 203-211, 213-229, 231-236, 238-242, 244-248, 250-252) ним було встановлено, що при їх оформленні сторонами допущено ряд помилок та неточностей: в адресній частині даних довідок та актів не зазначено код ЄДРПОУ субпідрядника, реквізити субпідрядника та генпідрядника, відсутні номер та дата договору, неповністю вказано найменування об'єкта будівництва, відсутня адреса таких об'єктів, не зазначено прізвище уповноважених осіб, що підписали такі первинні документи та не вказано дату їх підписання; у деяких з них вказано найменування субпідрядної організації ПП «Оптима»(т. І, а.с. 67-70, 72-75, 77-80). Також, окремі довідки про вартість виконаних підрядних робіт містять розбіжності щодо вартості таких робіт, що зазначена у податкових накладних (т. І, а.с. 76-77, 81-82, 113-114). Також вказано на те, що довідки про вартість виконаних підрядних робіт, складені ТОВ «Санбуд»протягом березня - травня 2010 р., оформлено відповідно до типової форми № КБ-3, затвердженої спільним наказом Держкомзема, Державного комітету з будівництва та архітектури № 237/5 від 21.06.02 р., що втратив чинність з 04.12.09 р. (т. І, а.с. 203, 213, 231,238, 244, 250).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем копії довідок про вартість виконаних підрядних робіт та актів приймання виконаних підрядних робіт складено з грубим порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим вони не можуть вважатися первинними бухгалтерськими документами в розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що в судовому рішенні суд першої інстанції допустив суперечності у власних обґрунтуваннях, оскільки ставлячи у вину застосування ТОВ «Санбуд»спільного наказу Держкомзема, Державного комітету з будівництва та архітектури № 237/5 від 21.06.02 р., який втратив чинність з 04.12.09 р., при оформленні актів форми № КБ-3, сам посилався на пояснення щодо заповнення «Довідки про вартість виконаних підрядних робіт»(типової форми № КБ-3) та пояснення щодо заповнення «Акту приймання виконаних підрядних робіт»(типової форми № КБ-2в), що є додатками до наказу № 237/5 від 21.06.02 р.

Крім того суд першої інстанції визнав недоведеним факт оплати виконаних робіт.

З урахуванням викладених в судовому рішенні обставин, посилаючись на приписи ст. 203, ст. 215 та ст. 216 ЦК України і дані відповідача про те, що за даними податкової звітності ПП «Оптіма-сервіс»та ТОВ «Санбуд»у останніх відсутні необхідні виробничі та трудові потужності для виконання умов вищевказаних договорів, а отримання ліцензії на право здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, не може бути беззаперечним доказом виконання сторонами умов договорів підряду, суд першої інстанції зробив висновок про те, що вищезгадані договори є нікчемними в силу закону, оскільки мало місце недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами 1-5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що в акті перевірки висновки про порушення позивачем податкового законодавства зроблені без дослідження первинних документів по господарським операціям, а лише на співставленні даних податкової звітності самостійних платників податків та протоколах допитів, проведених в межах розслідування кримінальної справи. Таким чином, досліджуючи документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, які перевіряючими не були використані при винесенні оскарженого податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції фактично перебрав на себе повноваження органу ДПС, що не є компетенцію суду адміністративної юрисдикції в розумінні ст. 2 КАС України.

Як вбачається з наданого до матеріалів справи акту перевірки, відповідачем був зроблений висновок про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України і з цим висновком погодився суд першої інстанції. Але колегія суддів вважає необхідним відмітити, що ці висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про неправомірність дій відповідача під час проведення оспорюваної перевірки.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також слід відмітити, що у вступній частині акту перевірки від 09.03.11 р. вказано, що дана перевірка була призначена постановою Київського районного суду м. Полтави від 22.12.10 р. по справі № 4-731/10 і за її висновками було прийняте оскаржене податкове повідомлення-рішення. Проте в п. 86.9 ст. 86 ПК України передбачено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом ДПС за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Оскільки відповідачем ні до акту перевірки, ні до суду першої інстанції не було надано рішення суду за результатами розгляду кримінальної справи № 4-731/10, яке набрало законної сили, то у відповідача не було законних підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення, а у суду першої інстанції для визнання його правомірним.

Зважаючи на те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.11 р. по справі № 2а-1670/7313/11 прийнята з порушенням вимог чинного матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ардоніт»на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2011р. по справі № 2а-1670/7313/11 -задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2011р. по справі № 2а-1670/7313/11 -скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ПП «Ардоніт».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві № 0000542301 від 25.03.11 р. про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 196143,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 49035,75 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій