Ухвала суду № 23920990, 14.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2012 р.Справа № 2а-8559/10/1870

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Діалог-Медіа» на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.03.2011р. по справі № 2а-8559/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Діалог-Медіа»

до Державної податкової інспекції в м. Суми

за участю Прокуратури Сумської області

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «СП Діалог-Медіа», звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми від 20.10.2010 р. № 0001302314/0/80846 в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 619188,3 грн. та № 0001292314/0/80848 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств приватної власності в сумі 773985,38 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 09.03.11 р. по справі № 2а-8559/10/1870 в задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.03.11 р. по справі № 2а-8559/10/1870 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач та прокурор письмові заперечення на апеляційну скаргу не подали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 8321/2314/32602481/82 від 12.10.10 р. (а.с. 8-59) виїзної планової перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.07 р. по 31.03.10 р., в якому зафіксовані факти порушення платником податків вимог п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.3.9, п. 5.4.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 7.2.3, п. 7.3.1, п. 7.4.1, п. 7.4.4, п. 7.4.5, п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

За висновками відповідача виявлені порушення пов'язані з безпідставним віднесенням до валових витрат та податкового кредиту по ПДВ відповідних сум по операціям з TOB «Корпорація «Максимус»та TOB «Будівельна компанія «Сіті інвест груп».

Такі висновки були зроблені у зв'язку з тим, що за наявною у відповідача інформацією, отриманої від ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, TOB «Будівельна компанія «Сіті інвест груп» за місцем реєстрації не знаходиться, підприємство зареєстроване на ОСОБА_1, який став директором цього підприємства на пропозицію гр. ОСОБА_2, якому передав копію свого паспорта і на його прохання підписав статут підприємства, але документи для реєстрації підприємства TOB «БК «Сіті інвест груп»в органах державної влади та органах ДПІ не подавав, печатки не отримував. З пояснень гр. ОСОБА_1 також випливало, що він рахунки в банку не відкривав, а само підприємство не займалося підприємницькою діяльністю, оскільки у нього не було ліцензії на проведення будівельних робіт. В подальшому він дізнався від ОСОБА_3 про звільнення з посади директора. Крім того, гр. ОСОБА_1 пояснив, що не укладав ніяких цивільно-правових угод в якості директора підприємства, не підписував та не подавав будь-яких видів звітності про діяльність TOB «БК «Сіті інвест груп»протягом 2008-2010 років і довіреність на такі дії не надавав.

Також за даними відповідача за період з квітня по грудень 2008 р. TOB «Корпорація «Максмимус»подавало податкову звітність за підписом ОСОБА_4, прізвище якої також зазначено в актах приймання передачі виконаних робіт та податкових накладних. Але ця особа пояснила, що на посаді директора вказаного підприємства вона перебувала з червня 2008 р. і в цей період вона була уповноважена укладати угоди та здійснювати інші дії в інтересах підприємства, яке займалось торгово-посередницькою діяльністю по реалізації запчастин з м. Запоріжжя та розміщенням реклами на зовнішніх носіях. Але в грудні 2008 р. власник підприємства їй повідомив про закриття підприємства у зв'язку з кризою, видав їй копію наказу про її звільнення з посади, а тому в 2009 р. вона в трудових відносинах з TOB «Корпорація «Максимус»не перебувала. Також ця особа повідомила про те, що договорів з TOB «СП Діалог медіа»за час перебування на посаді директора вона не укладала, а транспортно-експедиційні послуги взагалі не надавалися у зв'язку з відсутністю ліцензії на цей вид діяльності.

Наведені факти стали підставою для висновків відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що первинні документи, які були перевірені в ході перевірки, не підтверджують використання послуг у власній господарській діяльності та складені з метою створити уяву про реальність здійснення господарських операцій, які нібито були направлені на придбання послуг, як наслідок спрямовувались на завищення валових витрат TOB «СП Діалог-Медіа»та заниження сплати платежів до бюджету по правочинам, укладеним з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тобто по нікчемним угодам відповідно ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що в позові та апеляційній скарзі позивач вказує на те, що послуги від TOB «БК «Сіті інвест груп»та TOB «Корпорація «Максмимус»були отримані за усними угодами на транспортно-експедиційне обслуговування та обслуговування комп'ютерних технологій та інформаційних систем, що за твердженням апелянта підтверджується наявними в матеріалах справи документами на виконання послуг та їх оплату.

Проте слід відмітити, що в Законі України «Про транспортно-експедиційну діяльність»передбачено, що транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору. Також в ст. 316 та ст. 930 ЦК України, ст. 9 вищевказаного Закону встановлено, що транспортно-експедиційна діяльність здійснюється на підставі договорів транспортного експедирування, які укладаються письмово. Відповідно до них експедитор зобов'язується за плату й за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Крім того, в ст. 9 Закону передбачено такі істотні умови договору транспортного експедирування: відомості про сторони договору (місцезнаходження, код ЗКПО (для юридичних осіб), ідентифікаційний код (для фізичних осіб); вид послуги експедитора; вид і найменування вантажу; права, обов'язки та відповідальність сторін; розмір плати експедиторові; порядок розрахунків; пункти відправлення й призначення вантажу; порядок узгодження зміни маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк виконання договору; умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, враховуючи норми Закону України «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності», можна дійти висновку, що транспортно-експедиторські послуги ліцензуванню не підлягають. Але при цьому слід мати на увазі, що це поширюється тільки на експедиторів, які не виконують перевезення власними транспортними засобами, а залучають перевізника. Якщо ж експедитор здійснює перевезення власним транспортом, ліцензія необхідна. В наданих позивачем до матеріалів справи документах відсутні відомості про наявність договорів з ліцензованими перевізниками, що свідчить про обов'язковість ліцензування діяльності TOB «БК "Сіті інвест груп»по наданню не лише транспортно-експедиційних послуг, а і послуг по перевезення вантажів.

Наведене свідчить про те, що для виконання транспортно-експедиційних послуг є обов'язкове укладання договору у письмовій формі, відсутність яких по операціям, що перевірялися відповідачем, позивач не спростовує. Дані обставини є підставою для висновків про невідповідність укладених позивачем та здійснених ним та його контрагентом правочинів по наданню транспортно-експедиційних послуг вимогам ЦК України та спеціального законодавства, що регулює дані правовідносини, тобто має місце порушення приписів п. 1 ст. 203 ЦК України, що в свою чергу є підставою для визнання укладених правочинів нікчемними.

Також слід зауважити, що факт надання транспортно-експедиційних послуг під час перевезення має підтверджуватися єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних, залізничних накладних тощо), у яких відображається шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення. Факт прийняття послуг може бути додатково підтверджено двостороннім актом приймання-передачі послуг. Але наявність лише акта виконаних робіт за відсутності транспортних документів не дає права підприємству на включення вартості послуг до складу валових витрат.

В наданих до матеріалів справи документів відсутні транспортні документи, в яких би відображалися шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення та інші дані щодо вантажу, відправника, отримувача та інше. Дані обставини є підтвердженням недотримання позивачем вимог п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»по операціям з TOB «БК «Сіті інвест груп»і безпідставність віднесення витрат по оплаті вказаному контрагенту до валових витрат відповідного звітного податкового періоду.

З аналогічних підстав є незаконним віднесення до валових витрат сум витрат по операціям транспортно-експедиційних послуг та по доставці та експедиції, доставці інформаційних матеріалів та малогабаритних відправлень, сплачених позивачем на користь TOB «Корпорація «Максімус».

В акті перевірки зазначено, що протягом вересня та листопада 2008 р. TOB «Корпорація «Максімус»надавало позивачу послуги з адресного обслуговування по Сумській, Полтавській, Херсонській областях, містам Сімферополю та Севастополі, протягом листопада 2008 р. надавало послуги по відновленню інформації RAID масиву 3x160 Gb SATA, розділи NTFS (сервер Main 2008), відновленню інформації RAID масиву 5x18,3 Gb SCSI, розділи Novell Netware, відновленню інформації RAID масиву Gb SATA, розділи NTFS (сервер SgazDB).

Також перевіряючі вказали на відсутність у позивача договорів на виконання вказаних робіт, що позивачем не заперечувалося. В апеляційній скарзі апелянт вказує на виконанні робіт за усним правочином і наполягає на можливості обирати форму правочину відповідно положенням ст. 205 ЦК України.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що відповідно приписам п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. При цьому відповідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Наведені норми свідчать про те, що правочин між позивачем та його контрагентом про надання послуг або виконання робіт мав укладатися виключно у письмовій формі.

Крім того, відповідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із змісту наданих до матеріалів справи документів випливає, що роботи по відновленню інформації підпадає під ознаки договору підряду, стосовно якого в ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. При цьому договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Як вказано вище, договір між юридичними особами повинен укладатися у письмовій формі, в якому повинно узгоджуватися предмет договору, ціна роботи або спосіб її визначення, для чого має складатися кошторис з переліком робіт, їх об'ємом та вартістю, строки виконання робіт і їх якість, відповідальність підрядника та замовника, порядок проведення передачі виконаних робіт та її оплати.

З наданих позивачем на підтвердження проведених операцій по відновленню інформації RAID масиву 3x160 Gb SATA, розділи NTFS (сервер Main 2008), відновленню інформації RAID масиву 5x18,3 Gb SCSI, розділи Novell Netware, відновленню інформації RAID масиву Gb SATA, розділи NTFS (сервер SgazDB) актах виконаних робіт від 09.11.08 р. та рахунках-фактурах від 06.11.08 р. не вбачається, що ці документи мають ознаки письмової форми договору, оскільки не містять всіх суттєвих умов для договору підряду.

Також позивачем не надані розрахунки вартості виконаних робіт з документами на підтвердження того, що на балансі підприємства обліковуються основні засоби, які потребували такого відновлення, ким і коли була встановлена необхідність такого відновлення, в чому ця необхідність полягала і яким чином ці основні засоби після відновлення інформації використовувалися у власній господарській діяльності підприємства.

За таких підстав при укладанні даного правочину сторони не виконали приписи п. 1 ст. 203 ЦК України, що свідчить про нікчемність даного правочину.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним відмітити, що в разі проведення ремонту або поліпшення основних фондів 4 групи (електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів), до яких відповідно п. 8.2.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відносяться матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом, при оподаткуванні цих операцій слід застосовувати положення п. 5.3.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», де вказано, що до валових витрат не відносяться витрати на реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно ст. 8 і ст. 9 та п. 7.9.4 цього Закону.

За таких підстав при віднесенні на валові витрати сум, сплачених позивачем контрагенту по відновленню інформації, були порушені також вимоги наведеної норми.

З урахуванням того, що позивачем не наданий договір з TOB «Корпорація «Максимус»про надані послуги з адресного обслуговування по Сумській, Полтавській, Херсонській областях, містам Сімферополю та Севастополі, а залучені до матеріалів справи рахунок-фактура та акт виконаних робіт від 30.11.08 р. не містять інформацію про те, в чому полягало таке обслуговування, ким воно надавалося і кому у перелічених містах та областях, якими доказами підтверджений факт отримання такого обслуговування, в який період, в якому об'ємі, яким порядком була визначена вартість цих робіт і як ці роботи відносяться до господарської діяльності позивача з урахуванням видів такої діяльності, колегія суддів дійшла до висновку про порушення сторонами при укладанні даного правочину приписів п. 1 ст. 203 ЦК України, а при оподаткуванні цієї операції також вимог п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність висновків відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про завищення валових витрат по вище переліченим операціям.

При дослідженні формування позивачем податкового кредиту по ПДВ по переліченим операціям, відповідач дійшов висновку про завищення податкового кредиту і відповідне заниження податкових зобов'язань по ПДВ.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції послався на положення ст. 1, ст. 2, п. 2 ст. 3, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.1, п. 2.2, п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р. і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, і зробив висновок про те, що документи, виписані на підтвердження проведених операцій, не мають юридичної сили, оскільки складені з порушенням приписів перелічених норм.

Слід відмітити, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про ПДВ»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що до податкового кредиту можуть бути віднесені суми податку, які сплачені в ціні товарів, які використовуються у власній господарській діяльності, а у відсутності належних та допустимих доказів такого використання товарів та не можливість віднесення їх вартості до валових витрат, унеможливлює і формування по цих операціях податкового кредиту.

За таких підстав і валові витрати, і податковий кредит по ПДВ позивачем були сформовані всупереч приписам законодавства, а тому висновки відповідача і суду першої інстанції є правомірними і доводами апеляційної скарги не спростовані.

Зважаючи на те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 09.03.11 р. по справі № 2а-8559/10/1870 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Діалог-Медіа»на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.03.2011р. по справі № 2а-8559/10/1870 -залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.03.2011р. по справі № 2а-8559/10/1870 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Діалог-Медіа»до Державної податкової інспекції в м. Суми за участю Прокуратури Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій