Рішення № 23914269, 08.05.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

08.05.2012Справа №5002-7/690-2012

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

До відповідача Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Росія" (вул. Шосейна, 28, смт. Багерове, Ленінський район, 98227, ідентифікаційний код 30993263)

Про стягнення 15 564,00 грн.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача - ОСОБА_4 - предст., дов. №210 від 08.02.2012 р.

Від відповідача - ОСОБА_5 - предст, дов. №8 від 22.09.2011 р.

Суть справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою про стягнення з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Росія" заборгованості в розмірі 15 564,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не здійснений в повному обсязі розрахунок за поставлений позивачем товар, що призвело до виникнення у Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Росія" заборгованості в розмірі 15 564,00 грн., яку позивач просить стягнути примусово.

Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Росія" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не укладався договір на поставку запчастин на спеціальну сільськогосподарську техніку, що виключає підстави виникнення господарських відносин. Відповідач також зазначає, що вказаний в наданих позивачем накладних товар не був оприбуткований, в бухгалтерському обліку не значиться, довіреність на отримання товару головному агроному ОСОБА_1 не виписувалася, а отже товар не приймався СВК «Росія». На підставі цього відповідач просить відмовити в позові.

У судовому засіданні представник позивача надав клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів. Вказане клопотання судом було задоволено.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням позивача ухвалою ГС АР Крим від 24.04.2012 р. строк розгляду справи був продовжений на п'ятнадцять днів в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

Матеріали справи свідчать, що на підставі усної домовленості Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 передав у власність Сільськогосподарському виробничому кооперативу "Росія" товар на загальну суму 15 564,00 грн., що підтверджується наступними накладними:

- №63 від 01.06.2010 р. на суму 2504,00 грн.;

- №64 від 01.06.2010 р. на суму 5323,00 грн.;

- №65 від 01.06.2010 р. на суму 6165,00 грн.;

- №66 від 01.06.2010 р. на суму 1572,00 грн.

Вартість товару відповідачем оплачена не була, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про примусове стягнення заборгованості в розмірі 15 564,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Ч. 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі був укладений усний правочин, що не суперечить положенням чинного законодавства України. Відповідно, у відповідача виник обов'язок щодо оплати вартості отриманого товару.

При цьому, твердження відповідача про те, що між сторонами у справі не виникли господарські відносини через відсутність укладеного договору спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства України, якими закріплена можливість виникнення зобов'язань на підставі усного правочину.

Заперечуючи проти позову, відповідач також посилається на те, що головному агроному ОСОБА_1, підпис якого міститься у вищевказаних накладних, не видавалася довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від імені Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Росія".

Проте, з цього приводу суд зазначає наступне.

Так, пунктом 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. N 99, дійсно передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Проте, пунктом 1 цієї Інструкції закріплено, що її дія поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності. Отже, враховуючи, що зазначений у накладних товар відчужувався фізичною особою-підприємцем, на яку не розповсюджуються положення Інструкції №99, суд звертає увагу на відсутність будь-якої законодавчо встановленої заборони на передачу позивачем товару одержувачу без надання останнім відповідної довіреності.

Крім того, лише факт відсутності довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей не свідчить про те, що товар відповідачем отриманий не був, оскільки цей факт підтверджується відповідними накладними, які згідно зі статтею 9 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними бухгалтерськими документами та відображають факт здійснення господарської операції. В накладних міститься підпис головного агронома ОСОБА_1. про отримання товару, та, окрім того, підпис завідуючого складом. Згідно наданої відповідачем довідки №59 від 23.04.2012 р. (а. с. 63) ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 01.03.1984 р. за наказом №5 від 13.03.1984 р. на посаду агронома по багаторічним насадженням, в подальшому був переведений на посаду головного агронома за наказом №11 від 30.06.1997 р. та звільнений за власним бажанням з 28.12.2011 р. згідно наказу №26 від 28.12.2011 р. Таким чином, на момент отримання товару (01.06.2010 р.) ОСОБА_1. перебував у трудових відносинах з Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Росія", у зв'язку з чим, враховуючи непоширення на позивача норм Інструкції №99 та відсутність необхідності вимагати від отримувача товару відповідної довіреності, суд вважає, що передача товару безпосередньо працівникові відповідача є достатнім доказом отримання товару СВК «Росія». Крім того, суд звертає увагу на те, що Державна податкова інспекція в Ленінському районі в листі №3205/10/150 від 19.04.2012 р. повідомила, що в період з 01.01.2008 р. по 30.06.2010 р. СВК «Росія» було придбано у ФОП ОСОБА_2 товар на загальну суму 77,6 тис. грн., тобто факт існування між сторонами у справі господарських відносин станом на 01.06.2010 р. суд вважає підтвердженим. Також суд звертає увагу на надані позивачем примірники накладних, які підтверджують передачу відповідачеві товару в 2009 році та свідчать про те, що товар був отриманий саме ОСОБА_1.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

Однак, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів того, що зазначений в накладних від 01.06.2010 р. товар ним отриманий не був.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 334 Цивільного кодексу України, момент передачі товару є моментом набуття відповідачем права власності на такий товар. Саме з часу отримання товару відповідачем до нього переходять всі права щодо придбаного товару та обов'язки щодо сплати його ціни.

Частиною 4 статті 538 Цивільного кодексу України визначено, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Отже, у даному випадку відповідач мав оплатити придбаний товар, не чекаючи направлення позивачем відповідної вимоги, та відсутність такої вимоги не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.

Так, частиною 1 статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Росія" була направлена претензія №1 від 21.02.2012 р. з вимогою сплатити заборгованість в сумі 15 564,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України вказана претензія мала бути задоволена відповідачем впродовж семиденного строку.

Всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав суду належних та допустимих доказів погашення ним заборгованості перед позивачем в сумі 15 564,00 грн., у зв'язку з чим суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України господарські витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору суд покладає на відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Росія" (вул. Шосейна, 28, смт. Багерове, Ленінський район, 98227, ідентифікаційний код 30993263) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість в розмірі 15 564,00 грн. та 1 609,50 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.05.2012 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Дворний І.І.