Рішення № 23900079, 04.05.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 223/70/2012 Провадження № 22-ц/0290/1393/2012Головуючий в суді першої інстанції:Ліщишина М.Ю.Категорія: 27 Доповідач: Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чуприни В.О.,

при секретарі: Ковальчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 14.03.2012 року по справі за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі-Банк) до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, -

встановила:

У січні 2012 року ПАТ КБ «ПРИВАБАНК» звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 21.04.2008 року між Банком та відповідачем укладено кредитно - заставний договір № VIWWAA00000223, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 8 170, 05 доларів США, з терміном повернення до 21.04.211 року та зі сплатою відсотків за користування кредитом на умовах встановлених цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитно - заставним договором ОСОБА_2 передав у заставу автомобіль NISSAN, модель ТЕRRANO, 1996 року випуску, колір червоний, № кузова/шасі НОМЕР_2, тип ТЗ: легковий універсал-В, державний номер НОМЕР_1, що належить йому на праві власності.

Свої зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 5 536, 76 доларів США.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує умови договору, автомобіль в заклад не передає, позивач просив звернути стягнення на предмет застави.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 14.03.2012 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено.

Витребувано у ОСОБА_2 та передано на зберігання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» предмет застави: автомобіль NISSAN, модель ТЕRRANO 2.4.1, рік випуску 1996, колір червоний, № кузова/шасі НОМЕР_2, тип ТЗ: легковий універсал-В, державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2; комплект ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) на автомобіль NISSAN, модель ТЕRRANO 2.4.1, рік випуску 1996, колір червоний, № кузова/шасі НОМЕР_2, тип ТЗ: легковий універсал-В, державний номер НОМЕР_1 вартістю 60 600 грн., що належить на праві власності ОСОБА_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 01.04.2008 року.

У рахунок погашення заборгованості відповідача перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» по кредитному договору № VIWWАA00000223 від 21.04.2008 року в розмірі 5 536,76 доларів США звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль NISSAN, модель ТЕRRANO 2.4.1, рік випуску 1996, колір червоний,

№ кузова/шасі НОМЕР_2, тип ТЗ: легковий універсал-В, державний номер НОМЕР_1, вартістю 60 600 гривень, що належить на праві власності ОСОБА_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 01.04.2008 року, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи та підстави апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частиною третьою статті 303 ЦПК України визначено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що заставодержатель набув права звернення стягнення на предмет застави, оскільки ОСОБА_2 неналежно виконував взяті на себе зобов'язання. Незважаючи на

лист - повідомлення банку про передачу предмета застави боржник не вчинив будь - яких дій для передачі цього майна. При цьому суд вважав, що необхідно витребувати у відповідача рухоме майно та передати його на зберігання позивачу; звернення стягнення на заставне майно необхідно провести шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що 21.04.2008 року між сторонами було укладено кредитно - заставний договір

№ VIWWАA00000223, за умовами якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті в сумі 8 170, 05 доларів США зі сплатою 16,8 % річних та терміном повернення до 21.04.2011 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за цим договором, ОСОБА_2 передав у заставу банку автомобіль NISSAN, модель ТЕRRANO, 1996 року випуску, колір червоний, № кузова/шасі НОМЕР_2, тип ТЗ: легковий універсал-В, державний номер НОМЕР_1, вартістю 60 600 грн., що належить йому на праві власності.

Згідно додатку до кредитно - заставного договору, відповідач взяв на себе зобов'язання: щомісячно сплачувати частину кредиту та проценти за його користування.

ОСОБА_2 неналежно виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості зі сплати кредиту та встановлених договором процентів у сумі 5 536,76 доларів США.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Пунктом 11.1 кредитно-заставного договору, укладеного між сторонами передбачено, що для цілей договору подією дефолту вважається будь-яка з подій, у тому числі: затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та (або) процентів щонайменше на один календарний місяць.

Наслідки настання події дефолту передбачені пунктом 11.2 договору, яким встановлено, що банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. У повідомленні про дефолт, окрім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов'язань за договором.

Згідно п. 11.2.2 цього договору позичальник зобов'язаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом приймання-передачі за адресою, що вказана у статті договору протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі.

Як убачається із матеріалів справи, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, 01.09.2011 року банк надіслав ОСОБА_2 повідомлення про прострочену заборгованість за кредитно-заставним договором та попередив про можливі наслідки неналежного виконання зобов'язання (а.с.18).

У суді апеляційної інстанції представник відповідача підтвердив, що ОСОБА_2 отримав це повідомлення, а також погоджувався із розміром заборгованості перед банком у сумі 5 536,76 доларів США. Тобто ці обставини сторонами визнаються.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним

чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Викладене свідчить, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про те, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання, а відтак вірно звернув стягнення на предмет застави.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що судом першої інстанції не враховано те, що позивачем не надано доказів щодо реєстрації в Державному реєстрі предмета застави, так і відомостей про звернення стягнення на предмет застави, колегія суддів не приймає до уваги, з таких міркувань.

Пунктом 8.1 договору визначено, що застава підлягає реєстрації в Державному реєстрі в порядку, встановленому чинним законодавством України, як застава першого (вищого пріоритету).

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно не є чинним у відносинах з третіми особами.

Таким чином, відсутність реєстрації застави рухомого майна, що належить на праві власності відповідачу не є підставою для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет застави.

При цьому в суді апеляційної інстанції представник позивача надав витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Разом із тим, на думку колегії суддів, суд дійшов помилкового висновку про необхідність витребування у відповідача предмета застави і передачі його на зберігання банку, оскільки такий спосіб захисту не передбачений договором та ст. 16 ЦК України, так як витребування майна можливе лише з чужого незаконного володіння. У даному випадку власником рухомого майна являється відповідач, а це майно лише знаходиться у заставі банку.

При цьому п. 11.2.3 договору передбачено, що якщо предмет застави не був переданий у володіння банку у порядку та строки, визначені статтею 11.2.2, позичальник надає банку право здійснити доставку предмета застави за адресою, вказаною у статті договору, у володіння банку для забезпечення його схоронності, як власними силами, так і на договірних засадах з третіми особами. Позичальник зобов'язується не чинити у такому випадку жодних перешкод у заволодінні банком предметом застави.

Із матеріалів справи не вбачається, що позивач приймав міри, відповідно до п. 11.2.3 договору, щоб здійснити доставку предмета застави, і окрім того, у самому договорі відсутня адреса за якою повинна бути здійснена ця доставка.

За таких обставин, відповідно до ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог про витребування у ОСОБА_2 предмета застави і передачі його на зберігання банку підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову у задоволенні цих вимог.

Крім того, при вирішенні позову про звернення стягнення на предмет застави, суд першої інстанції надав банку право продажу предмета застави із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. ст. 20, 21 Закону України «Про заставу», а саме з правом укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем та надання банку всіх повноважень продавця.

Тим самим суд фактично видав доручення банку від імені позичальника на реалізацію майна, що не входить до повноважень суду.

Статтею 591 ЦК України визначено, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Інший спосіб реалізації предмета застави сторони у договорі визначили лише при позасудовому зверненні стягнення на предмет застави (п. п. 12.2, 12.3 Договору).

Таким чином, посилання суду в рішенні в частині звернення стягнення: «шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу» підлягає виключенню з резолютивної частини рішення, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині, на підставі ст. 309 ЦК України, підлягає зміні.

У решті частини рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 14.03.2012 року в частині задоволення позовних вимог про витребування у ОСОБА_2 та передачі на зберігання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» предмета застави: автомобіля NISSAN, модель ТЕRRANO, 1996 року випуску, колір червоний,

№ кузова/шасі НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1 скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволенні цих вимог.

Виключити з резолютивної частини рішення вказівку: «шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу».

У решті частини рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

З оригіналом вірно :