Ухвала суду № 23893401, 27.10.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2011 р.справа № 2а-0870/269/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря Ліпіній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року у справі №2а-0870/269/11 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В:

Відкрите акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів»), звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення рішення 0000480808/0 від 29.06.2010р., №0000480808/1 від 18.08.2010 р., № 0000480808/2 від 20.10.2010 р., № 0000480808/3 від 05.01.2011р., якими зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1090443 грн. 00 коп., та № 0000490808/0 від 29.06.2010 р., № 0000490808/1 від 18.08.2010 р., №0000490808/2 від 20.10.2010 р., №0000490808/3 від 05.01.2011 р., якими визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8620163 грн. 50 коп. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на необґрунтовані висновки посадових осіб ДПІ щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»в частині визначення податкового кредиту, що призвело до заниження податкових зобовязань та завищення суми бюджетного відшкодування.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року позовні вимоги ВАТ «Запорізький завод феросплавів»задоволено. Постанова суду мотивована не відповідністю висновків посадових осіб ДПІ, які зроблено в Акті перевірки, вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту підприємства.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, щодо порушення позивачем вимог абз.4 пп. 7.2.3 п.7.2, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4. пп.7.7.1, пп.7.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту ПДВ, який включено у попередню оплату за товари, без фактичного отримання таких товарів.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі проведена позапланова виїзна перевірка Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за березень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в лютому 2010 р.

За результатами перевірки складений акт від 16.06.2010 р. № 211/08-08/00186542, в якому зроблено висновки про порушення позивачем:

- п.4.3 ст.4, пп.7.3.6 п.7.3, абз. 4 пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за березень 2010 року на 1 090 443грн.;

- абз. 4 пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено завищення задекларованого ВАТ «Запорізький завод феросплавів»відємного значення різниці між сумою податкових зобовязань та податкового кредиту за березень 2010 року на 48 202 438грн.;

- абз. 4 пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено суми ПДВ, які підлягають нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на суму 6 630 895грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з огляду на наступне.

Висновки щодо завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за березень 2010 р.; завищення задекларованого від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за березень 2010 року та заниження суми ПДВ, яке підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за березень 2010 р. ґрунтуються на тому, що Відкритим акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" до складу податкового кредиту віднесені суми податку на додану вартість, що сплачені у складі здійсненої за платіжними дорученнями від 30.03.2010 р. № 161208, № 161210, № 161211, № 161212, № 161209 попередньої оплати Відкритому акціонерному товариству "Нікопольський завод феросплавів" за продукцію, на підставі договорів від 29.12.2009 р. № 905367, від 30.03.2010 р. № 1001692, № 1001693, № 1001695, № 1001696. На суми податку на додану вартість від Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" отримані податкові накладні.

В акті зазначено, що фактично, відвантаження товару на адресу Відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" від Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" за цими податковими накладними в перевіряємому періоді не здійснювалося, і в зв'язку з цим, суми податку на додану вартість, що сплачені постачальнику відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають до складу податкового кредиту.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття "продаж товарів", яке визначено в п. 1.31. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Господарські зобов'язання у даному випадку укладені без наміру викликати реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі продажу та з метою безпідставно одержати кошти з державного бюджету шляхом відшкодування податку на додану вартість, що суперечить законодавчим підставам здійснення господарської діяльності і зумовлює висновок про нікчемність правочину, передбаченого приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України.

На підставі акту перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі винесені податкові повідомлення-рішення № 0000480808/0 від 29.06.2010 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за березень 2010 р. на суму 1090443 грн. 00 коп. і № 0000490808/0 від 29.06.2010 р., яким визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8620163 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем 6630895 грн., за штрафними санкціями 1989268 грн. 50 коп.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, та СДПІ прийнятті податкові повідомлення-рішення №0000480808/1 від 18.08.2010 р., № 0000480808/2 від 20.10.2010 р., № 0000480808/3 від 05.01.2011р та № 0000490808/1 від 18.08.2010 р., № 0000490808/2 від 20.10.2010 р., №0000490808/3 від 05.01.2011 р.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжя є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Обґрунтовуючи такі висновки, суд першої інстанції вказав на те, що Законом України «Про податок на додану вартість» не встановлено обмежень щодо включення сум ПДВ, які сплачені у попередніх оплатах постачальникам, до складу податкового кредиту та розрахунку бюджетного відшкодування, за умови фактичного отримання таких товарів (послуг).

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Як вбачається з Акту перевірки, позиція податкового органу полягає у тому, що відповідно до пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Оскільки, на час здійснення передоплати товар не було фактично отримано позивачем, то і суми ПДВ, які сплачені у передоплаті, не можуть включатися до складу податкового кредиту та враховуватися при визначені бюджетного відшкодування.

З такими доводами податкового органу суд апеляційної інстанції не може погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із пп..7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ, бюджетному відшкодуванню підлягає частина відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, виникнення права на бюджетне відшкодування залежить від правомірності формування платником податкового кредиту.

Згідно із п.7.5 ст.7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими ціль віно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Таким чином, норми Закону України «Про податок на додану вартість»не мають обмежень щодо включення ПДВ, який сплачено у попередніх оплатах постачальникам, до податкового кредиту та при розрахунку бюджетного відшкодування, за умови фактичного отримання таких товарів (послуг).

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних рішень, податковим органом не заперечувалась наявність належним чином оформлених податкових накладних на суму попередньої оплати за товар. Не заперечував податковий орган і фактичне отримання позивачем товарів у наступних податкових періодах, що встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції про неправомірність висновків відповідача щодо завищення податкового кредиту та суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, внаслідок включення до податкового кредиту та розрахунку бюджетного відшкодування сум ПДВ, які сплачені у попередній оплаті вартості придбаних товарів.

Необґрунтованими суд апеляційної інстанції вважає і висновки СДПІ, які зроблено в Акті перевірки, відносно того, що господарські зобов'язання, у даному випадку, укладені без наміру викликати реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі продажу та з метою безпідставно одержати кошти з державного бюджету шляхом відшкодування податку на додану вартість, що суперечить законодавчим підставам здійснення господарської діяльності і зумовлює висновок про нікчемність правочину, передбаченого приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Встановлені обставини справи, які не спростовано доводами апеляційної скарги, свідчать реальність господарських операцій між позивачем та Відкритим акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів", по взаємовідносинам з яким позивачем сформовано податковий кредит у спірних сумах.

Суд першої інстанції вірно вказав на наявність первинних документів, які свідчать про взаємовідносини вказаних субєктів підприємницької діяльності та вказують на реальне настання правових наслідків, які обумовлені договорами поставки. Наявність первинних документів, зміст яких відповідає вимогам ст..9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не заперечувався податковим органом.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено як факт сплати ПДВ, у вартості попередньої оплати, так і подальша поставка товарів на адресу позивача, що, як зазначено вище, СДПІ не заперечувала.

Отже, встановлені обставини свідчать про реальність господарських операцій та фактичну поставку товарів, у вартості яких, сплачені спірні суми ПДВ.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обовязковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою заниження обєкту оподаткування, неправомірного отримання бюджетного відшкодування, тобто угоди яка порушує публічний порядок. Викладені в Акті перевірки обставини, щодо нікчемності правочину, не узгоджуються з ознаками нікчемного правочину, які наведені у ст..228 ЦК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, у звязку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків м. Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року по справі №2а-0870/269/11 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Ухвалу виготовлено у повному обсязі 31.10.2011р..)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк