Ухвала суду № 23893376, 25.10.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2011 р.справа № 2а/0470/7926/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року у справі № 2а/0470/7926/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Іріола Фрахт»до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправними дії,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Іріола Фрахт»звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило: визнати протиправними дії Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради щодо відмови в реєстрації права власності на будівлі та споруди, розташовані за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Берегова, 200 на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2006 по справі №39/28 та ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2009 по справі №39/28 про виправлення описок; скасувати рішення Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2011 про відмову у реєстрації права власності на нерухоме майно; зобов'язати Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради зареєструвати за Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Іріола Фрахт»(код ЄДРПОУ 23073160) право власності на будівлі та споруди, розташовані за адресою:м.Дніпропетровськ, вул. Берегова, 200 без додаткових актів введення в експлуатацію на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2006 по справі №39/28 та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2009 по справі №39/28 про виправлення описок. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 13.01.2006 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області по справі №39/28 за Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Іріола Фрахт»визнано право власності на будівлі та споруди, розташовані за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Берегова, 200. Однак, рішенням державного реєстратора від 21.06.2011р., позивачу було відмовлено у реєстрації права з посиланням на п.3.5. «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Мінюсту України №7/5 від 07.02.2002р., а саме те, що подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Посилаючись на те, що рішення суду є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, позивач просив його позов задовольнити.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року адміністративний позов задоволено. Постанова мотивована наявністю рішення суду, яке набрало законної сили та яким за позивачем визнано право власності на нерухоме майно. При цьому суд зазначив, що відмова відповідача у реєстрації права власності фактично обґрунтована наданим відповідачем аналізом рішення суду, яке набрало законної сили та є обовязковим до виконання, що є не припустимим.

Не погодившись з постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2006 по справі №39/28 та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2009 по справі №39/28 про виправлення описок, визнано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Іріола Фрахт»визнано право власності на будівлі та споруди, розташовані за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Берегова, 200, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом без акту вводу в експлуатацію.

Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо державної реєстрації вказаного майна, але рішенням реєстратора від 21.06.2011 року, позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на вказане нерухоме майно.

Підставами для відмови у реєстрації права стали: подані документи не відповідають вимогам, установленим Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та іншими актами чинного законодавства України, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Як на правові підстави відмови у реєстрації права, відповідач посилався на Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5.

За результатами перегляду судового рішення колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу застосування норм матеріального права, які регулюють порядок та підстави державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами суд першої дійшов висновку про те, що відповідач, який в спірних правовідносинах є субєктом владних повноважень, оскільки при здійсненні державної реєстрації прав власності наділений владними управлінськими функціями, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені чинним законодавством України. Зокрема, судом першої інстанції зроблено висновок про порушення відповідачем вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмеження»та вимог «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Мінюсту України №7/5 від 07.02.2002р.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вище зазначено, право власності на домоволодіння позивач набув на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст..124 Конституції України судові рішення є обовязковими до виконання на всій території України.

Згідно вимог Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

У відповідності до ч.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»від 01.07.2004 року №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно з ст..19 названого Закону підставами для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на обєкти нерухомого майна Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, правовстановлюючими документами, зокрема, є рішення судів про визнання права власності на обєкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на обєкти нерухомого майна.

З огляду на викладені норми матеріального права рішення суду, яке набрало законної сили, є тим документом, що посвідчує право власності певної особи на обєкти нерухомості і є підставою для здійснення державної реєстрації в органах БТІ.

Таким чином, враховуючи вимоги ст..19 Конституції України, посадові особи МБТІ були зобовязані здійснити державну реєстрацію права власності позивача на нерухоме майно на підставі рішення суду.

Відповідач не обґрунтовано відмовив позивачу у здійснені державної реєстрації, тим самим порушивши не тільки норми матеріального права, які регулюють порядок та підстави державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, але й відмовився від виконання рішення суду, яким за позивачем визнано право власності на нерухоме майно, при цьому вдався до свого тлумачення судового рішення, яке набрало законної сили і є обовязковим до виконання. Між тим, як встановлено в судовому засіданні, не погоджуючись з висновками суду, які викладено в рішенні від 13 січня 2006 року, відповідач вказане рішення не оскаржував у встановленому законом порядку, хоча зазначене рішення безпосередньо стосується прав та обовязків відповідача, як органу, що здійснює державну реєстрацію прав власності. З огляду на вимоги ст..124 Конституції України, не може надати правову оцінку рішенню господарського суду Дніпропетровської області від 13 січня 2006 року, яке набрало законної сили і суд апеляційної інстанції при розгляді адміністративного позову ТОВ «Іріола Фрахт»до КП «МБТІ».

Фактичне виконання рішення, ухвали, постанови суду є невід'ємною частиною судового процесу і свідчить про реальну спроможність державних органів забезпечити виконання рішення суду, як завершальну стадію судового процесу, на результат якої направлені очікування та сподівання особи, права якої порушено.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, також свідчить про те, що право на доступ до суду було б ілюзорним, якби остаточне, зобовязальне судове рішення залишалося без дієвим на шкоду одній зі сторін (справа «Ромашов проти України, рішення від 27.07.2004р.).

За таких обставин, враховуючи те, що рішення відповідача не відповідало вимогам чинного законодавства, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав таке рішення неправомірним та зобовязав відповідача здійснити державну реєстрацію прав власності позивача на підставі наданих ним документів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України і підстав для його скасування та ухвалення нового судового рішення не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч.1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206 КАС України суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року у справі № 2а/0470/7926/11 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Повний текст ухвали виготовлено 26.10.2011р.).

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк