Ухвала суду № 23893372, 25.10.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2011 р.справа № 2а-10396/10/0870

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання: Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року по справі №2а-10396/10/0870 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Днепроспецсталь»ім. А.М. Кузьміна до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В :

Відкрите акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Днепроспецсталь»ім. А.М.Кузьміна (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»ім..А.М. Кузьміна»), звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення №0000360801/0 від 25.05.2010р., №0000360801/1 від 27.07.2010р., №0000360801/2 від 28.09.2010р., №0000360801/3 від 07.12.2010р. про зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неправомірні висновки податкового органу щодо відсутності у платника права на бюджетне відшкодування, у зв'язку з не підтвердженням податковим органом фактичної сплати ПДВ до бюджету постачальниками товарів по ланцюгу до виробника.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована неправомірністю висновків податкового органу щодо залежності права покупця на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування від фактичної сплати постачальниками покупця податку на додану вартість до бюджету.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на Закон України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту і набуття платником податку права на бюджетне відшкодування. Згідно з апеляційною скаргою, вказаним Законом встановлено прямий зв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодування такого податку, тобто лише за умови фактичної сплати усіма постачальниками по ланцюгу ПДВ до бюджету у покупця виникає право на бюджетне відшкодування.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійщов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ВАТ «Дніпроспецсталь»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за березень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.02.2010 по 28.02.2010р., складено Акт №269/08-01/00186536 від 18.05.2010р.

В зазначеному акті зроблено висновок, що в порушення п.1.3, п.1.8 ст.1, пп..7.4.1 п.7.4, пп..7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.8 «Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005р. №244 із змінами та доповненнями, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.07.2005р. №770/11050, п.5.7 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 у редакції наказу від 15.06.2005 №213, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.06.2005 №702/10982, ВАТ «Дніпроспесталь»завищено суму бюджетного відшкодування за березень 2010 року на загальну суму ПДВ -6923143,00грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з тих підстав, що позивачем завищено суми бюджетного відшкодування по операціям з придбання металобрухту від постачальників, які виступають транзитерами з залученням вигодоформуючих підприємств, якими не задекларовано податкові зобов'язання, не знаходяться за місцем реєстрації та встановлені розбіжності в декларуванні податкових зобов'язань.

З огляду на акт перевірки, податковим органом поставлено право позивача на бюджетне відшкодування в залежність від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету його постачальниками по ланцюгу, у спірному випадку постачальниками продавців, які мали взаємовідносини з ВАТ «Дніпроспесталь»у перевіряємому періоді. Така позиція ДПІ обґрунтована посиланням на п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідно до якого, на думку ДПІ, відшкодуванню підлягають лише суми, які фактично були сплачені до бюджету постачальниками товару (робіт, послуг). Тобто, право платника на бюджетне відшкодування залежить від належного виконання своїх обов'язків, у тому числі сплата податку до бюджету, постачальниками товарів по ланцюгу до виробника і у разі не встановлення податковим органом фактичної сплати податку до бюджету всіма постачальниками по ланцюгу, покупець не набуває права на бюджетне відшкодування сум ПДВ, сплачених у вартості поставленого товару.

На підставі складеного Акту ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000360801/0 від 25.05.2010р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 6923143,00грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення та податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0000360801/1 від 27.07.2010р., №0000360801/2 від 28.09.2010р., №0000360801/3 від 07.12.2010р.

Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийнятті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Рішення суду першої інстанції обґрунтоване неправомірністю висновків податкового органу щодо залежності права покупця на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування від фактичної сплати постачальниками покупця податку на додану вартість до бюджету.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

За наслідками перегляду судового рішення колегією суддів встановлено, що фактично спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу того, чи виникає у платника податку право на бюджетне відшкодування у разі не підтвердження сплати ПДВ до бюджету постачальниками такого платника по ланцюгу.

Пунктом 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначалося, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, виникнення права на бюджетне відшкодування залежить від правомірності формування платником податкового кредиту.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав, зокрема, віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідачем, з огляду на акт перевірки, який став підставою для прийняття спірних рішень, не заперечувалась реальність господарських операцій між позивачем та основними постачальниками у перевіряємому періоді (ТОВ «Мет Екс», ТОВ ВКП «Юг-Сталь», ПП «МКП Атон», ПП «Агава-МТ», ТОВ «МК Групп», ТОВ «Металонг-Інвест», ТОВ «Сан», ТОВ «Кримсплав», ТОВ НПФ «Думето», ТОВ «Метром-компані», ТОВ «Бік», ТОВ «Лінк-інвест», ТОВ «Елада 21», ТОВ «Втормет-Дніпропетровськ», ТОВ «Карат», ПП «Родос плюс», ТОВ «Енерговосток», ТОВ «Ековторресурс», ТОВ «Кинг», ТОВ «Аурум», не заперечувалась і сплата позивачем ПДВ у вартості поставлених товарів (металобрухту), що підтверджено відповідними податковими накладними, відносно складення яких податковим органом зауважень не висловлено, не заперечувалось і фактичне використання поставленого товару у власній господарській діяльності позивача. Не заперечував податковий орган і факт декларування, у повному обсязі, зазначеними контрагентами податкових зобов'язань з ПДВ по взаємовідносинам з ВАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»ім. А.М. Кузьмина».

Натомість, позиція відповідача у спірних правовідносинах полягала у тому, що право у покупця на бюджетне відшкодування залежить від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету постачальниками товарів (робіт, послуг), у спірному випадку контрагентами постачальників, які мали взаємовідносини з ВАТ «Дніпроспецсталь»у перевіряємому періоді.

Такі висновки податкового органу колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У п.1.3. ст..1 Закону №168/97 -ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону №168/97 -ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Необхідно відмітити, що пп..7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами (чи контрагентами постачальника) податку до бюджету.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем чи його постачальниками, у разі фактичного здійснення господарської операції, не пливає на формування податкового кредиту покупцем і виникнення права на бюджетне відшкодування.

Таким чином, відповідно до положень Закону про ПДВ, сума ПДВ, що включена до ціни товару (робіт, послуг) є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету, а отже, право платника на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту і як наслідок право на бюджетне відшкодування, не може бути поставлено в залежність від сплати сум ПДВ до бюджету підприємствами-постачальниками товару (робіт, послуг).

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, також свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім цього, відповідачем, на якого згідно з ч.2 ст.71 КАС України, покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що основні постачальники ВАТ «Дніпроспецсталь»є фірмами-транзитерами, які залучали вигодоформуючи підприємства (постачальники по ланцюгу), з метою незаконного отримання ВАТ «Дніпроспецсталь»бюджетного відшкодування. Вказані висновки, які зроблені в Акті перевірки, жодними доказами не підтвердженні, а відтак є лише припущеннями відповідача, які не можуть бути використані судом в якості доказів тих чи інших обставин.

Щодо висновків СДПІ про нікчемність укладеної угоди позивача з ТОВ «Інтер Мет Плюс», по взаємовідносинах з яким позивачем до складу податкового кредиту віднесено ПДВ на суму158 111грн., суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з Актом перевірки ВАТ «Дніпроспецсталь»до складу податкового кредиту за лютий 2010р. було включено суму ПДВ -15811117грн., по поставці металобрухту в грудні 2010р. згідно договору №11086038 від 01.01.2009р. з ТОВ «Інтер Мет плюс».

Висновків про нікчемність укладеного правомчину податковий орган дійшов з огляду на аналіз господарської діяльності ТОВ «Інтер Мет Плюс». Податковий орган вказував на відсутність у підприємства виробничих можливостей виконувати взяті на себе господарські зобов'язання (відсутність виробничих площ, основних засобів та людських ресурсів, тощо). Підприємство за місце реєстрації не знаходиться, у зв'язку з чим провести перевірку його фінансово-господарської діяльності не можливо. Свідоцтво платника ПДВ від 04.11.2008р. №100148850 анульовано 23.12.2009р., про що складено акт №202 від 23.12.2009р.

З цих підстав СДПІ зроблено висновок про нікчемність укладеного договору.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, тобто угоди яка порушує публічний порядок. Викладені в Акті перевірки обставини, які полягають у неможливості виконання контрагентом позивача зобов'язань за договором, з огляду на відсутність можливості досягнення результатів відповідної господарської діяльності (відсутність технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів), є лише припущенням відповідача і жодними доказами не підтверджені.

В той же, час як вбачається з Акту перевірки (стор.5 Акту), податковий орган не заперечував фактичне надходження товару на адресу позивача, не заперечував і оплату вартості цього товару, в тому числі і сплату ПДВ у вартості товару.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Акт перевірки, який став підставою для прийняття спірного рішення, не містить у собі доказів, які б вказували на нікчемність укладеного правочину між позивачем та ТОВ «Інтер Мет Плюс».

Крім цього, встановлені обставини справи, які не заперечувались відповідачем, свідчать про те, що на час здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Інтер Мет Плюс»було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Відповідно до пп..7.2.6 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, отримавши від ТОВ ТОВ «Інтре Мет Плюс»податкову накладну, яка містить у собі необхідні реквізити, позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, до складу податкового кредиту.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що роблячи висновок про нікчемність правочину, податковий орган вказує і на те, що цей правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що договір між позивачем та ТОВ «Інтер Мет плюс»визнано судом недійсними, матеріали справи не містять.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність висновків ДПІ, які викладено в акті перевірки і відповідно про протиправність податкових повідомлень-рішень, якими зменшено суми бюджетного відшкодування. І такі висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовуються.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року у справі №2а-10396/10/0870 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 26.10.2011р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк