Постанова № 23893303, 15.09.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2011 р. справа № 2а-7708/10/0870

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання: Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МДІНА, ЛТД»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2010 року по справі №2а-7708/10/0870

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МДІНА,ЛТД»до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МДІНА,ЛТД»звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя №0001132305/1/19613 від 16.07.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання по земельному податку в розмірі 2186,23 грн., в т.ч. за основним платежем 1344,15 грн., по штрафним (фінансовим) санкціям 842,08 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він не є користувачем чи власником земельної ділянки, у звязку з чим не зобовязаний сплачувати земельний податок, як на тому наполягав відповідач.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2010 року у задоволені позовних вимог відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що податковим органом, з огляду на відомості земельного кадастру щодо наявності у позивача в користуванні земельної ділянки, обґрунтовано визначено податкові зобовязання по земельному податку.

Не погодившись з постановою суду, позивач, посилаючись на порушення норм матеріального права, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про плату за землю" позивач не є субєктом плати за землю, оскільки не є користувачем чи власником земельної ділянки, а факт придбання позивачем нежитлового приміщення не свідчить про користування позивачем земельною ділянкою, як про те зазначив суд першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що працівниками ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проведено планову документальну перевірку щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства ТОВ «МДІНА,ЛТД»за період з 01.01.2007р. по 31.12.2009р..

За результатами вказаної перевірки складено акт №56/23-508/13625993 від 14.04.2010р. року, в якому, зокрема, зроблено висновок про порушення вимог ст.. 13,14,15 Закону України «Про плату за землю», в результаті чого занижено земельний податок за період з 01.01.09р. по 31.12.09р. на суму 1 396,82грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з тих підстав, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14.10.2008р., підприємство придбало у власність приміщення загальною площею 120кв.м. та відповідно до даних Витягу з технічної документації нормативної грошової оцінки земель від 15.01.09р. підприємству надано в користування земельну ділянку загальною площею 92,24кв.м. за адресою: м.Запоріжжя, вул..40 років Радянської України, б.49 для розташування офісу вбудованого в житловий будинок.

За результатами перевірки та складеного акту ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000762305/0/8935 від 26.04.2010р., яким позивачу донараховано 3554,15 грн., з яких 1344,15 грн. основний платіж із земельного податку та 2210 грн. штрафна санкція.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення скасовано в частині зайво нарахованих сум штрафних (фінансових) санкцій та прийнято нове податкове повідомлення-рішення №0001132305/1/19613 від 16.07.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання по земельному податку в розмірі 2186,23 грн., в т.ч. за основним платежем 1344,15 грн., по штрафним (фінансовим) санкціям 842,08 грн.

Правомірність та обґрунтованість рішення відповідача про визначення податкового зобовязання та застосування штрафних (фінансових) санкцій є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийнято на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України «Про плату на землю». Такі висновки суду обгрунтовані тим, що податковим органом, з огляду на відомості земельного кадастру щодо наявності у позивача в користуванні земельної ділянки, обґрунтовано визначено податкові зобовязання по земельному податку.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст..2 Закону України «Про плату за землю», в редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки землі. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Згідно із ст..5 названого Закону, обєктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Субєктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до ст..15 Закону України «Про плату за землю»власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або право користування земельною ділянкою.

Отже, обовязок сплачувати земельний податок мають власники та землекористувачі земельної ділянки і цей обовязок власники та землекористувачі земельних ділянок набувають з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Таким чином, у спірних правовідносинах суду першої інстанції слід було зясувати наявність у позивача права відносно земельної ділянки, яка згідно Акту перевірки є обєктом плати за землю.

Вказуючи на наявність у позивача права користування земельною ділянкою, суд першої інстанції послався лише на ст..120 Земельного кодексу України, якою передбачено порядок переходу права на земельну ділянку у разі придбання особою нерухомого майна.

Відповідно до ст..120 ЗК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на які вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених законом. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Тобто, у вказаній нормі зазначено про перехід права на земельну ділянку у разі придбання нерухомого майна (житловий будинок, будівля, споруда), яке безпосередньо знаходиться на цій земельній ділянці.

У спірному випадку позивачем придбано нежитлове приміщення цокольного поверху будинку №49 по вул..Сорок років Радянської України в м.Запоріжжі (а.с.55), тобто придбано нерухоме майно, яке не знаходиться на земельній ділянці, а розташоване у цокольному поверсі багатоквартирного житлового будинку.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на ст..120 ЗК України є необґрунтованим, оскільки вказаною нормою права не передбачено перехід права на земельну ділянку у разі придбання приміщення, яке не розташоване на земельній ділянці.

Приймаючи рішення про визначення податкових зобовязань по земельному податку ДПІ, з огляду на Акт перевірки, керувалась Витягом з технічної документації щодо нормативної оцінки земель від15.01.2009р. за №1255-0 (а.с.59), згідно з яким позивач є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:009:0093 за адресою: м.Запоріжжя вул..Сорок років радянської України, 49.

Натомість, під час судового розгляду справи колегію суддів встановлено, що за даними бази державного земельного кадастру м.Запоріжжя інформація щодо наявності прав власності чи користування (оренди) на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:009:0093 у ТОВ «МДІНА, ЛТД»відсутня Лист управління Держкомзему у м.Запоріжжя Запорізької області від 13.07.2011р. №02-02/2408. Крім цього, Листом управління Держкомзему у м.Запоріжжя Запорізької області від 28.07.2011р. №03-02/294 повідомило, що за даними семантичної бази ведення державного земельного кадастру м.Запоріжжя, Перехідної реєстраційної системи, земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:009:0093, яка розташована за адресою: м.Запоріжжя вул..Сорок років радянської України, 49, у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, не зареєстровано.

Відповідно до ст..202 Земельного кодексу України, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Таким чином, з огляду на вимоги вказаної норми права та зазначених Листів управління Держкомзему у м.Запоріжжя Запорізької області, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних доказів, які б свідчили про факт користування позивачем земельною ділянкою, яка згідно Акту перевірки є обєктом плати за землю.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення, з огляду на відсутність доказів, які б свідчили про обовязок позивача сплачувати земельний податок.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи і вказані обставини є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МДІНА.ЛТД»- задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2010 року по справі №2а-7708/10/0870 скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Податкове повідомлення-рішення №0001132305/1/19613 від 16.07.2010 року, яке прийнято Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя визнати протиправним та скасувати.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбачено ст..212 КАС України.

(Повний текст постанови виготовлено 20.09.2011р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк