Ухвала суду № 23893093, 21.06.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2011 р.справа № 2а-4034/10/1170

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання: Ліпіній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року по справі №2а-4034/10/1170 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сонек»до Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонек»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.10.2010р. №0000422330/0 про визначення ТОВ «Сонек»суми податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 5250,00 грн., у тому числі за основним платежем 3500,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1750,00 грн. Позивач не погоджувався з прийнятим ДПІ рішенням з тих підстав, що висновки податкового органу щодо завищення податкового кредиту не узгоджуються з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту.

Постановою Кіровоградськогоо окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року позовні вимоги ТОВ «Сонек»задоволено. Постанова суду мотивована тим, що позивачем до перевірки надані всі необхідні первинні документи, які свідчать про правомірність формування підприємством податкового кредиту, а висновки перевіряючих осіб щодо завищення позивачем податкового кредиту не відповідають встановленим обставинам справи.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Кіровоградська ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована нікчемністю правочину, за наслідками якого позивачем віднесено до податкового кредиту спірні суми ПДВ.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не зявились, у звязку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що повноважними особами Кіровоградської ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сонек»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 30.06.2010р..

За результатами перевірки складено Акт №28/2330/33520384 від 22.09.2010р., в якому зроблено висновки про порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижений податок на додану вартість за квітень 2009 року на загальну суму 3500,00грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з тих підстав, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Сонек»та ПП «Єлісветград-Кіровоград»є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочиними, оскільки відповідно до інформації, наданої ГВПМ Кіровоградської ОДПІ на даний час триває розслідування кримінальної справи відносно посадових осіб ПП «Єлісаветград-Кіровоград», про скоєння злочинів, передбачених ч.2 ст..205, ст..27, ч.3 ст.212 КК України, які за грошову винагороду, без мети здійснення фінансово-господарської діяльності, зареєстрували ряд СПД господарської діяльності, у тому числі ПП «Єлісветград-Кіровоград». Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що у ПП «Єлісаветград-Кіровоград»відсутні необхідні умови для досягнення результатів господарської діяльності, відсутні основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, відсутня достатня кількість штатних працівників. Крім цього, статут ПП «Єлісаветград-Кіровоград»є фіктивним правочином, зареєстрованим на підставну особу, та таким, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

На підставі вказаного Акту перевірки №28/2330/33520384 від 22.09.2010р. відповідачем 06.10.2010р. було винесено податкове повідомлення рішення №0000422330/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 5250,00 грн., у тому числі за основним платежем 3500,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1750,00 грн.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення податкового органу про визначення податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте Кіровоградською ОДПІ не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», а висновки податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними та спростовані встановленими обставинами справи.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав, зокрема, віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідно до ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Отже, предмет доказування обумовлений предметом спору, який передано на вирішення суду.

Предмет доказування у справах, повязаних із формуванням сум податкового кредиту становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту підприємства.

Таким чином, у спірних правовідносинах, з огляду на позицію податкового органу щодо нікчемності правочину, має бути доведеним факт (реальність) здійснення господарських операцій між ТОВ «Сонек»і ПП «Єлісаветград-Кіровоград».

Встановлені обставини справи, які підтверджуються актом перевірки, свідчать про те, що у перевіряємому періоді ТОВ «Сонек»здійснювало операції з придбання у ПП «Єлісаветград-Кіровоград»трансформаторну підстанцію на загальну суму 21000 грн., у тому числі ПДВ 3500 грн. При перевірці договорів, накладних на придбання, актів виконаних робіт (послуг), оборотно-сальдових відомостей та журналів ордерів до бухгалтерських рахунків, реєстрів отриманих податкових накладних, податкових накладних на придбання встановлено, що ТОВ «Сонек»у квітні 2009р. відносило до складу податкового кредиту суми ПДВ, на підставі податкової накладної, постачальником за якою значиться ПП «Єлісаветград-Кіровоград», а саме податкова накладна №163 від 21.04.2009р. , у тому числі ПДВ 3500грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що встановлені обставини справи свідчать про реальність господарської операції між позивачем та ПП «Єлісаветград-Кіровоград», наслідком якої є поставка товару трансформаторної підстанції.

Такі висновки суду підтверджуються видатковою накладною про отримання ТОВ «Сонек»від ПП «Єлісаветград-Кіровоград»трансформаторної станції, платіжним дорученням від 21.04.09р. №264, яке свідчить як про факт розрахунків між сторонами за поставлений товар, так і про сплату сум ПДВ у вартості поставленого товару. Про реальність вчиненого правочину свідчать інвентаризаційні описи, згідно з якими трансформаторна станція обліковується на балансі позивача.

Отже, суд першої інстанції правильно вказав на те, що реальність господарської операція, яка не визнається ДПІ, підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Правомірно суд першої інстанції вказав і на те, що зазначені в акті перевірки обставини, як розслідування кримінальної справи відносно посадових осіб ПП «Єлісаветград-Кіровоград», не є законодавчо визначеними підставами, які вказують на відсутність у позивача права на податковий кредит. Про відсутність права на віднесення сум до податкового кредиту міг би свідчити вирок суду відносно посадових осіб ПП «Єлісаветград-Кіровоград», яким би було встановлено фіктивність правочинів, які укладено з позивачем, у тому числі правочину щодо поставки трансформаторної станції. Натомість, такого вироку суду не існує.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що пп..7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право платника податку на податковий кредит ставить в залежність саме від отримання податкової накладної.

Як зазначено вище, спірні суми ПДВ віднесено до складу податкового кредиту на підставі податкової накладної №163 від 21.04.2009р., зауважень відносно оформлення якої, податковим органом в акті перевірки не висловлено.

Встановлені обставини справи, які не заперечувались відповідачем, свідчать про те, що на час здійснення спірної господарської операцій ПП «Єлісаветград-Кіровоград», було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Таким чином, отримавши від ПП «Єлісаветград-Кіровоград», податкову накладну, яка містить у собі необхідні реквізити, позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, до складу податкового кредиту.

Посилаючись на нікчемність правочину між позивачем та ПП «Єлісаветград-Кіровоград», податковий орган не врахував, що для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, та застосування відповідних наслідків, необхідною та обовязковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Як зазначено в Акті перевірки, доказом вини у формі умислу на вчинення господарських зобовязань з метою ухилення від сплати податків, є розслідування кримінальної справи відносно посадових осіб ПП «Єлісаветград-Кіровоград», але вказані обставини, без наявності вироку суду, який набрав законної сили, не можуть вважатися належним доказом в підтвердження доводів відповідача.

Таким чином, відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, тобто угоди яка порушує публічний порядок.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення, які міг допускати його постачальник, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди.

За таких обставин, проаналізувавши суть спірних правовідносин та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, у звязку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року по справі №2а-4034/10/1170 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк