Ухвала суду № 23891048, 03.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2012 року м. Київ К-26791/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Степашко О.І.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Донецькшахтобуд»дочірнього підприємства державної холдингової компанії «Донбасшахтобуд»(далі -Товариство)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.06.2010

у справі № 2-а-19538/09/0570

за позовом прокурора Будьонівського району м. Донецька в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька

до Товариства

про стягнення податкового боргу.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення з Товариства податкового боргу з податку на прибуток у сумі 74732,24 грн., з податку на додану вартість у розмірі 75 706,90 грн. та з орендної плати за земельні ділянки у сумі 3898,04 грн.

В ході вирішення спору ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.11.2009 було роз'єднано позов та виділено в окреме провадження за даною справою позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за земельні ділянки.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.06.2010, уточнені позовні вимоги задоволено; з Товариства на користь місцевого бюджету Будьонівського району м. Донецька стягнуто 192 795,42 грн. заборгованості з названого платежу. У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з обов'язку платника сплатити задекларовану ним суму податкового зобов'язання.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати прийняті у справі рішення, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про те, що договір користування від 12.03.2007 № 19, за яким у відповідача виникло право користування спірними земельними ділянками, не може бути підставою для виникнення у Товариства податкових зобов'язань з орендної плати з огляду на недотримання сторонами цього договору вимог цивільного законодавства під час його укладення.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що станом на 26.11.2009 у Товариства обліковувався податковий борг з орендної плати за земельні ділянки у сумі 192 795,42 грн., у тому числі 186 693,56 грн. за основним платежем та 6101,86 грн. пені. Вказаний борг виник у зв'язку з несплатою відповідачем самостійно узгоджених сум податкових зобов'язань, визначених у декларації з цього податку від 29.01.2009 № 286.

За змістом пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

В силу вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 цієї ж статті Закону платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Оскільки, як встановили суди, податкове зобов'язання в оспорюваній сумі не було самостійно сплачено відповідачем у законодавчо встановлені строки, то в силу прямого припису підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зазначена сума визнається податковим боргом платника.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 названого Закону передбачено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Посилання скаржника на порушення вимог цивільного законодавства під час укладення договору користування земельною ділянкою від 12.03.2007 № 19 між ним як користувачем та виконавчим комітетом Донецької міської ради не спростовують вказаних висновків судів. Адже з огляду на приписи статті 2 Закону України «Про плату за землю»підставою для виникнення у платника податкового зобов'язання є факт використання землі, а не цивільно-правовий договір.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про плату за землю»об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

За змістом статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Товариством не подано будь-яких доказів на спростування зафіксованого в акті перевірки від 10.11.2008 № 1959/23-211/00182969 факту наявності у його користування земельної ділянки, розташованій по вул. Майській, 77 у м. Донецьку, на підставі названого договору. Власне ж питання дотримання учасниками цього договору вимог цивільного законодавства під час його укладення перебуває поза межами предмета дослідження у цій справі, позаяк жодним чином не впливає на порядок сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно обґрунтованості позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Донецькшахтобуд»дочірнього підприємства державної холдингової компанії «Донбасшахтобуд» відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.06.2010 у справі № 2-а-19538/09/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. Маринчак О.І. Степашко