Постанова № 23890543, 27.04.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2012 р. № 2а-10233/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд

в складі головуючого судді Костіва М.В.,

за участю секретаря БиленьН.С.,

за участю представників

від позивача : Залуцький В.Н.;

від відповідача: не зявилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Універсал-Л до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 02.09.2011р. №0002562300/22122; від 02.09.2011 р. №0002552300/22123,

встановив:

Адміністративний позов заявлено Приватним підприємством Універсал-Л, м. Львів, до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 02.09.2011р. №0002562300/22122 з податку на додану вартість на суму 191736 грн., у т.ч. за основним платежем 153389 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 38347 грн.; від 02.09.2011 р. №0002552300/22123 з податку на прибуток на суму 239671 грн., у т.ч. за основним платежем 191737 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 47934 грн.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2011 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 16.11.2011 р. Розгляд справи відкладався з підстав, передбачених ст.150 КАС України.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що відповідач безпідставно виніс оскаржувані рішення, вважаючи безтоварними правочини між позивачем та його контрагентами внаслідок недостатньої, на думку відповідача, доказовості первинних бухгалтерських документів щодо підтвердження фактичного виконання послуг. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов заперечив за безпідставністю з мотивів, зазначених в акті. Ствердив, зокрема, що при перевірці використовувались акти перевірок органів державної податкової служби відносно контрагентів позивача, у відповідності до висновків яких контрагенти позивача у спірний період не здійснювали підприємницької діяльності, не мали виробничих, трудових та технічних можливостей її здійснювати. Просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Актом від 19.08.2011 р. №2057/237/23-118/30918631 Про результати позапланової виїзної документальної перевірки приватного підприємства Універсал-Л, код за ЄДРПОУ 30918631 з питань здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП Спецпостачсервіс код за ЄДРПОУ 32327359) за період з 01.09.2010 р. по 31.10.2010 р., було встановлено порушення позивачем, зокрема, п. п. 4.1.1., 11.3.1. Закону України Про оподаткування прибутку підприємств, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 191737 грн. за 4 кв. 2010 р.; п. п. 1.48., 3.1.1., 7.3.1. Закону України Про податок на додану вартість, в результаті чого було занижено податок на додану вартість на суму 153389 грн..

На підставі вказаного акту відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 02.09.2011р. №0002562300/22122 з податку на додану вартість на суму 191736 грн., у т.ч. за основним платежем 153389 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 38347 грн.; від 02.09.2011 р. №0002552300/22123 з податку на прибуток на суму 239671 грн., у т.ч. за основним платежем 191737 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 47934 грн..

Як вбачається зі змісту акту перевірки, основу порушення відповідач вбачає в тому, що контрагент позивача ПП Спецпостачсервіс не мало виробничих та трудових ресурсів для виконання своїх господарських зобовязань перед позивачем, а відтак такі правочини відповідач вважає безтоварними та нікчемними в силу ст. 228 ЦК України.

Такі висновки відповідача ґрунтуються, у відповідності до змісту акту перевірки, лише на даних центральної бази даних України (стор. 8 акту). Жодних доказів на підтвердження таких посилань відповідач суду не надав.

У відповідності до п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010 р. Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Законодавство не передбачає безспірності визнання висновків акту перевірки, у звязку із чим зазначені в цих актах факти підлягають перевірці доказами в ході судового розгляду. Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу. Згідно із ч. 2 ст. 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Однак, на вимогу суду відповідач не надав доказів, які б підтверджували викладені у цих актах висновки. Не було також надано копій податкових повідомлень-рішень, винесених відносно контрагента позивача із доказами узгодження вміщених у них податкових зобовязань. Посилання відповідача на те, що порушення, вчинені контрагентами позивача тягнуть за собою як наслідок порушення і зі сторони позивача, не ґрунтується на законодавстві. Згідно із ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП Спецпостачсервіс існували господарські відносини, за якими позивач придбавав від вказаного субєкта товарно-матеріальні цінності. Розбіжностей у сторін з приводу характеру та вартості цих товарів, сум, спрямованих на їх оплату немає, відповідач на цю обставину не посилався, а позивач не заперечував вміщені в акті перевірки дані про стан розрахунків з контрагентами.

Посилання відповідача на безтоварний характер цих операцій не доведено суду в установленому порядку належними доказами, а такі посилання відповідача носять характер припущень, які ґрунтуються на сумнівах, повязаних із наявною в базі даних інформацією. Однак, згідно із п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що вказані правочини фактично виконувались сторонами, що підтверджується накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими документами про оплату отриманих товарно-матеріальних цінностей. Посилання відповідача щодо недостатньої інформативності зазначених документів, спростовується змістом цих документів, викладених у формі, передбаченій законом.

Відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до вимог п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України за №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно із п.2.4 вказаного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем документи зазначеним вимогам відповідають.

Посилання відповідача на нікчемність такого договору не знаходить підтвердження у матеріалах справи. Згідно із ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Однак, таких ознак нікчемності з матеріалів справи не вбачається. Порушення однією із сторін правочину вимог податкового законодавства не тягне за собою нікчемності правочину та спрямованість правочину на порушення публічного порядку. Висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях, зокрема, даних бази даних АІС СОР щодо контрагентів позивача та не були доведені суду у встановленому порядку належними доказами. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що контрагенти позивача з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців на дату існування відповідних відносин виключені не були і сторони цю обставину визнають. Згідно із ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств в редакції, чинній на дату існування відповідних відносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. У відповідності до пп. 5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Згідно зі пп.5.3.2., пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 закону не включаються до складу валових витрат витрати на: придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього закону; не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Згідно зі ч.1 ст.3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. З матеріалів справи вбачається, що товарно-матеріальні цінності придбавались позивачем з метою використання в господарській діяльності. Зазначене також спростовує посилання відповідача на безтоварний характер цих операцій.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, чинній на дату існування відповідних відносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом. Згідно із пп. 7.2.1., п. 7.2 ст. 7 вказаного закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити. З матеріалів справи вбачається відповідність податкових накладних зазначеним вимогам.

Згідно п.п. 7.4.1. вказаного закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з :придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п. 7.4.4. закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках. Згідно із п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, закон встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум ПДВ, не підтверджених, зокрема, податковими накладними. При цьому, закон не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, у відповідача, у даному випадку, відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних рішень, оскільки чинне на дату їх винесення законодавство не встановлює підстав для таких дій.

З огляду на вищенаведене, керуючись ст.ст. 2, 11, 69-71, 86, 161-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 02.09.2011р. №0002562300/22122; від 02.09.2011 р. №0002552300/22123.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Універсал-Л»(79029, м. Львів, вул. Шевченка 154; код ЄДРПОУ 30918631) 3,40 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 03.05.2012 року.

Суддя Костів М.В.